Питання до всіх, хто «втомився від війни»

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

За 8 місяців в Україні від КОВІД-19 померли 13 588 осіб. Тобто більше ніж загинули в АТО/ООС за всі 6 років війни. Відтак питання до всіх, хто 5 років війни у своїй країні протремтів на дивані вдома, неймовірно втомився від війни і тому радісно обрав у президенти шоумена, який пообіцяв “просто перестати стріляти”.

Вам зараз подохнути не страшно? У смердючій палаті. Задихаючись без кисню і без апарату ШВЛ? Відчуваючи цінність кожного ковтка повітря і усвідомлюючи жах того, що дихати ви більше не можете? Як воно? Не тремтять колінки?

І все це тому, що команда зеленого коміка крала на будівництві доріг, тоді як треба було готуватися до пандемії. Тому що держава апаратів ШВЛ закупила нуль, тоді як фонд Петра Порошенка – більше 50. Бо держава провалила забезпечення лікарень киснем, в той час як фонд Порошенка купує кисневі концентратори. Бо держава збагачує китайського та корейського виробника захисних костюмів, тоді як “Рошен” сприяє розвитку виробника вітчизняного.

І не треба ніякої мобілізації. Не треба ніякого фронту. Достатньо ігнорувати заходи безпеки (як більшість з них й робить) і якісно подихати біля хворої людини. Решта – справа техніки.

Просто цікаво. Не страшно? Воно того вартувало?

Поділитися:

«Іди в АТО»

Гліб Бабіч

А пам’ятаєш, як в чотирнадцятому році замість класичного “А ти хто такий?” перед тим, як вчепитися один одному в горлянку, хом’яки кричали один одному – “Іди в АТО”?
В АТО вони не йшли, звичайно. Але це, за їхньою шкалою, було щось схоже на смертельну образу. Куди страшнішу ніж просто “Пішов на …”. Для них це було за гранню.

У АТО розлючений обиватель (нарівні зі скривдженою елітою) відправляв всіх. Не тільки нас, жителів АТО. Всіх, хто заважав спокійно існувати.

У АТО відправляли бабки біля під’їзду, дрібні чиновники в ЖЕКах, великі чиновники в мерсах, балаболи з депутатськими значками, синьоносі стратеги з пивних, диванні патріоти, кухонні генії, чварні сусіди посеред скандалу, офісний і пафосний планктон (пережовуючи повістку), жваві пенсіонери з радянським союзом в голові, монументальні тітки з ринку, бойовий люмпен всіх сортів, мажори з нічних клубів і інша “втомлена зі старту” частина країни.

Ні. Це не побажання встати на захист.
Це сакральне прокляття. Уособлює все страшне, незрозуміле і протиприродне для ліверної маси.
Це симбіоз смерті, пекла, вічної муки і місця, звідки не повертаються.
Туди скидали не тільки нас, тих, хто виринув з самого АТО.
Туди хотіли відправити (для комплекту) злочинців, негідників, вбивць, злодіїв, ледарів, і т.д. А також надмірно активних і “дуже розумних”.
“Іди в АТО” – це найвищий ступінь прокляття. Найстрашніше за “Щоб ти здох!”
Тобто це, звичайно, передбачає “Щоб ти там здох, в цьому АТО!”
Але “в АТО” передбачає “здохни важко”. За вищим ступенем жаху і болю.

І зараз “в АТО” з жаром відправляють ті ж, хто сюсюкає про “мир” і “хлопчиків, що гинуть”.
Суть не у мирі.
Суть в тому, щоб здохли всі (боляче і страшно), хто заважає конкретному вінцю творіння здійснювати вищу діяльність – жерти і перетравлювати.
І вживати шоу.

Саме це не дало нам остаточно стати нацією.
Саме це опускає людей до рівня “псевдорозумного шлунка”.
Саме це ліпив з нас телевізор, наляканий тим, що ми вийшли в реальність.
Саме про це напередодні говорив душевний тато найбільшого лідера сучасності.

Їм не тільки не зрозуміла війна як акт самозахисту нації.
Вони не знають, що з нами робити. З тими, хто брав свободу руками, вдихнув і навіть прийняв її в себе разом з кулею або уламком.
Ми для них всі – контужені. Контужені свободою і гідністю.

Тому їх зараз буде розривати на шматки – разом з шаблонами.
Як?
Як припинити війну за будь-яку ціну? І одночасно втратити місце, куди нас можна послати з очей геть?
Пекло не підходить – без АТО воно втрачає фізичну сутність страждань.
Потрібно щось істотніше.

О! Тюрма.
Хлопчики і дівчатка, без можливості махнути рукою і відправити вас “в АТО”, де ви або здохнете, або знайдете собі ще якихось пригод, в’язниця – кращий варіант.

Тому коли на вас почнуть пачками клепати дикі справи, більшість сприйме це з полегшенням і захопленням.
Іди до в’язниці. Відвоював? Тепер відсидь.
Тільки не заважай.

Якби була посередині країни яма з левами і крокодилами, замінована в чотири шари і наскрізь прострілювана з ДШК, її б на референдумі назвали АТО.
Щоб було, куди відправляти нас з тобою.

Але знаєш що? Нам з тобою там буде навіть комфортніше.
Чим з цими.
Принаймні, чесніше.

 

Ілюстрація © Rado Javor

Поділитися:

«Сойдёмся посередине» – замаскированная капитуляция

Владимир Завгородний

Расследование дел Майдана, как вы помните, вёл Сергей Горбатюк — его уволили тут на днях. И Горбатюк на самом деле своеобразный персонаж, к нему есть вопросы…
Но к счастью, у нас теперь во власти люди, к которым вообще вопросов никаких нет. Вот к Порошенко было много вопросов, к Гонтаревой, к Яценюку, к Гройсману особенно много вопросов было.
А к этим вообще нет. Просто дар речи отбирает, какие ж тут вопросы.

Сергей Горбатюк в интервью “Громадському” сообщил, что Владимир Зеленский был недоволен тем, как идут расследования “майдановских” дел. Это нормально.

Но тут же уточнил, что Зеленский был недоволен тем, что, дескать, не расследуются убийства правоохранителей.
И вот это ни хрена не нормально, кстати. И я вам сейчас объясню, почему.

Дело в том, что Зеленский по какой-то причине считает, что он умеет улаживать конфликты и всё такое. Ну, типа, он в “Квартале” этим занимался, наверное. Садил Юзика с одной стороны, Кошевого с другой, и говорил: “Ребята, давайте разберёмся. Давайте урегулируем конфликт. Вы оба не правы, давайте это признаем. Ты, Юзик, зря назвал Кошевого лысой залупой. А ты, Женя, зря Юзика назвал жирным куском говна. Понимаете, в этой истории нет правых и виноватых, вы оба немного неправы. Вот теперь пожмите руки, извинитесь друг перед другом, и давайте жить мирно.”

И, возможно, это даже работало.
К сожалению, это плохо масштабируется на другие конфликты.

Примерно такой же принцип Зеленский сейчас, мне кажется, использует для разрешения конфликтов в кресле президента. Вот то знаменитое “Сойдёмся где-то посередине” — оно теперь лезет изо всех щелей. Типа — да, ребята, сепары, конечно, не правы, что вас пытаются убить, но давайте признаем, вы тоже зря в них постреливаете. Понимаете, в этой истории нет правых и виноватых, вы все немного неправы. А теперь поцелуйтесь.”

И неудивительно, что он какие-то стандарты бибиси требует немедленно соблюсти в расследованиях и срочно рассмотреть всё с разных сторон и представить разные мнения. Ребята, “Беркут” конечно не прав, что в вас стрелял из ружей, бил вас дубинками, и козака Гаврилюка голым гонял по снегу. Но давайте признаем, вы тоже зря вот это в них камнями кидались и со щитами под пули лезли. Понимаете, в этой истории нет правых и виноватых, вы все немного неправы. А теперь давайте вот вам, товарищ сержант, двоечку условно за превышение полномочий, и вам, товарищи майданутые, по пятёрочке строгого режима за нападение на правоохранителей, и давайте жить дружно.

И где-то так, я думаю, будет выглядеть встреча в Нормандском формате, которой Зеленский так жаждет. Да, Владимир Владимирович, вы, конечно, не правы, что убили десять тысяч украинцев, аннексировали Крым и ввели войска на Донбасс. Но и мы, конечно, зря вот это майданили и провоцировали. Что? Не зря? Не вводили войска? Ну как же… Вот так, да? Хорошо, сойдёмся посередине, вы не вводили войска, просто мы зря майданили. И что ещё? Зря убивали мирных донецких трактористов? Да, это мы зря, конечно. Нехорошо получилось. Что? Да, и бомбили пенсионеров зря, да. Ну вот и хорошо, видите, всё разрешилось, давайте теперь жить мирно.

А? Что? Репарации и компенсации жителям Донбасса? Ну я даже не знаю… давайте сойдёмся посередине. Репарации нет, но вы забирайте Крым, а мы разберёмся с Донбассом, там, льготы, особый статус, вот это всё. Да, и газ будем покупать, да. И внеблоковый статус. Да, записываю. Ну вот видите, как хорошо. Мы оба были не правы. Да, простите, вы были правы, а мы нет. Сойдёмся посередине. Да, уже иду. Да, на х*й. Спасибо, спасибо. Можно селфи? Благодарю.

Ну, думаю вот так будет.
По крайне мере, все известные мне великие директора ТОВ “Укрпостачснабстройсбытресурс”, которые помирили грузчика Петю со сторожем Епифаном, и на этом основании считают себя великими миротворцами, о чём с готовностью рассказывают пассажирам, когда подрабатывают в такси, добились бы примерно такого результата.
У нас-то во главе страны наконец-то Простой Человек! Так что думаю, добьётся примерно таких же.

Опытные дипломаты-то Климкин, Порошенко и прочие Яценюки нас не устраивали, к ним было много вопросов.
Хорошо, что к новым реформаторам и технократам вопросов совсем нет.

Поділитися:

5-та річниця бою під Волновахою

П’ять років тому, 22 травня 2014 року о 04:30, терористи, підтримувані Росією, напали на сили антитерористичної операції, які розмістилися між селищами Ольгинка та Володимирівка неподалік від регіонального ландшафтного парку Великоанадольський ліс (Волноваський район). В результаті нападу загинуло 18 військовослужбовців 51-ої механізованої бригади Збройних сил України, ще близько 30 були поранені. Втрати у бою під Волновахою стали найбільшими від початку АТО та найбільшими на той час в українській армії.

Свій останній нерівний бій прийняли офіцери та військовослужбовці військової служби за контрактом з Рівненської, Волинської, Хмельницької, Львівської, Івано-Франківської та Вінницької областей. Наймолодшому із загиблих на той час виповнилося лише 23 роки.

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ЗАХИСНИКАМ УКРАЇНИ!

СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

Детальніше про заходи зі вшанування за посиланням.

Джерело

Поділитися:

Щоб була Україна

Ірина Геращенко

#полказДСП

Навіщо вони пишуть? Ці вчорашні ІТшники , підприємці, прості хлопці з міст і містечок, які взяли свої повістки і пішли – прикрити нас всіх.

Звичайно, я не можу це знати достеменно, бо заїжджала на ці холодні, продувані всіма степовим вітрами, позиції на пару годин. Й потім ми поверталися до мирного Києва, в свої комфортабельні столичні квартири зі спазмом в горлі : як вони там, нехай всі вони будуть живі, будь ласка, Господи.

Але приїхати в гості і жити в землянках, де вічний чад від пічки, нестерпний сморід цигарок, запах кави і мишей, спати на холодній землі в мокрих спальниках в бліндажі, чергувати в найгарячіший час доби – ніч, коли, в основному, і йде ця війна – це дуже різні речі.

Навіщо ці хлопці, вчорашні ІТшнікі, підприємці , інженери, пацани з маленьких містечок і сіл, які називають себе позивними, що стали другим Я, хочуть викласти пережите на папір?
Бо воно не відпускає. І в їх голові звучить питання: навіщо це було і навіщо ми були там?

І, на відміну від тих, у кого «войны нет», в їх книжках є дуже чітка відповідь: щоб ви всі, хто там не були, могли сходити в кіно, випити натуральну, не розчинну каву з друзями, бігти в універ, сидіти за компом і кльоцати по клавішам в офісі. Щоб була Україна.

Й їм дуже потрібна наша співпричетність. Щоб, коли ми тут пили каву, втикали в комп, дивилися якийсь дурнуватий серіал в ТИШІ, запалювали романтичні свічки ввечері, пам’ятали, що за тисячу кілометрів зараз виблискують вибухи мін, й гуде від обстрілів, і тиша там буває дуже оманлива.

«Пехота» написана іронічно, читається легко і важко водночас. В цивільному житті я не люблю лайки, але в цій книжці і в тих обставинах, про які пише сержант Мартин Брест, міцне слівце – органічне. Там багато армійського гумору, ніжності до родини, яка далеко, переживає, а ти так сумуєш за нею і не хочеш лякати правдою. Там багато правди про війну і стан армії 14-15: техніку, більше схожу на металобрухт, яку готують до бою наші місцеві умільці, викручуючись підручними засобами, аби вона працювала. Там багато про солдатський побут, й про найсмачнішу каву після важкої ночі та бою, розчинну, до тошноти солодку, яку б ніколи не пив в цивільному житті, про кайф польової бані та чистої білизни. Про страх смерті та любов до цієї покорьоженої, перекопаної мінами землі. Про смішні діалоги з начальством, куркульську хитрість, яку навіть з українців русифікованої Совєтами Горлівки не витравили, й яка допомагала нашим солдатам одомашнити свій армійський побут. Про дружбу. Справжню.

Мартин Брест (він відразу представився позивним, а я навіть не встигла спитати, чому він взяв таке химерне ім’я голлівудського кінорежисера) подарував мені свою «Піхоту», але забув підписати. Тепер от буду бігати за ним – просити автограф на прочитаній книжці.

Я хотіла більше написати в своїй рецензії – але, сентиментальна, плачу, як думаю, що вони всі там пережили. Залишилися при цьому оптимістами, з вірою в Україну і українців.
Книжку я прочитала за пару днів. Ми повинні читати про війну. Це треба хлопцям, ще більше це треба нам.

Дякую вам, що прикривали спину Україні всі ці 5 важких років. Дай, Бог, нам мудрості і не зрадити Українську, найкращу в світі Армію.

Р.S. Сідаю за «Кофе с привкусом пепла» Петрова. А потім – і «Пехота 2».

Поділитися:

Вони чекають на реванш

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Я абсолютно не здивований ситуацією, яка склалася біля Євробачення.

По-перше, шукати принциповість у попсі, на мою думку, – це те саме, що шукати художню цінність у порнофільмі. Принциповість в тій сфері – надто дороге задоволення. Виконавці, «яких треба не слухати, а дивитися», не вічне-розумне творять, вони гроші заробляють. Тому «всі прапори ласкаво просимо до нас».

По-друге, давайте не забувати, на Євробаченні голосували переважно наші з вами громадяни. І наші з вами громадяни обирали переможця – того, якого хотіли. І тим нагадали нам всім, що громадяни України – це не тільки учасники АТО, волонтери, ті, хто слав волонтерам гроші або хоча б співчував. Це ще й ті, хто проміж себе просторікують на тему: «Нащо та бійка з Росією – давно замиритися треба», плюючи на те, якою буде ціна замирення. Це ще й ті, хто на кухнях заявляє: «А я переконаний, пустили б до нас Путіна – було б краще. Краще чекісти, ніж наші бариги»…

Знайомо? Я з таким стикаюся регулярно. Я ніколи на забуду, як в серпні 14-го (як раз коли угрупування 79-ї, 72-ї та інших бригад виводили з Південного мішку, а 95-а здійснювала свій знаменитий рейд) ми з товаришем їхали на фронт, на позиції нашого загону на кордоні під Новоазовськом. І от у Полтаві ми сіли на поїзд…, ущент забитий громадянами України, які їхали відпочивати до Криму. Це було як відро холодної води на голову. Ми знали, що наших, там на кордоні, уже обстрілюють. Ми знали, що щомиті у війну може включитися кадрова армія РФ. Ми бачили волонтерів, які не сплять ночами, збираючи машини для бійців. А тут… Люди. З українськими паспортами. Яких цікавило виключно, чи вистачить грошей на океанаріум, і чи всі їхні документи сподобаються російським окупантам?

Та чого там? 24 серпня коли Москва, не криючись, обстріляла і захопила КПП «Новоазовськ» на кордоні, по трасі, повз залогу нашого загону, в напрямок Росії продовжували їхати цивільні машини. Те, що там стріляли, їх не турбувало. Одне авто навіть російський прапор вивісило…

А заробітчани, які продовжували їздити до Москви навіть в запеклі фази АТО? Тепер по київських маршрутках вони клянуть ветеранів, які їм заробітки зіпсували. Сам чув. Українською мовою просторікували, до речі.

Та хіба тільки це? Волонтери з Запоріжжя, Дніпра, Харкова можуть розповісти скільки разів їм доводилося стикатися з особами, які брали волонтерську допомогу, а на питання «Як там?» відповідали: «Та ваші нас обстрілюють» і «Та ви нам винні!» І хіба тільки це?

Ще були особи, які на продажі товарів волонтерам озолочувалися. Ще були ті, хто заявляв «Це не моя війна». Були ті, хто ДАП і Дебальцеве просидів по клубах та генделиках.

Ви гадаєте, всі ці люди десь поділися? Аж ніяк. Так, весною-літом 14-го вони, як трава під бурею, пригнулися та пережили. Так, вони панічно боялися висловлювати свою позицію відкрито. Але… Вони і зараз серед нас. І голосів у кожного з таких рівно стільки ж, скільки у заслуженого Кіборга або у бойового комбата – один. І чимало їх прийде на дільниці голосувати за те майбутнє, яке хочуть собі вони. За майбутнє, в якому Кремль – друг, а ми, які воювали, у кращому разі – жертви режиму, на кшталт «афганців». У гіршому – військові злочинці.

Але й не це кінець проблеми. Я нещодавно побачив картину, на яку й не сподівався. Знайомий майданівець, переконаний зрадофіл, і знайомий колорад, переконаний путінець, які між собою не спілкувалися чотири роки, раптом стали щирими друзяками. Чому? А в них з’явився спільний ворог і ще спільний кандидат, за якого обидва вони віддадуть голоси. Так-так, той самий, чиї блазні пропонували з побитих на Майдані «Беркутом» видобувати електрику.

У них у всіх різні мотиви. Одні реально мріють про прихід Путіна. Другі взагалі не цікавляться політикою, але війна і реформи псують їм життя. Треті мріють про чарівника, який «зробить для людей». Четверті сподівалися, що після Майдану у всіх заберіть у поділять, і продовжують сподіватися. П’яті хотіли самі стати владою на хвилі Майдану і не стали, а все ще хочуть. Шості відчули себе відомими волонтерами і рятівниками держави, а тепер сидять без грошей і воліють, аби казка повернулася. Сьомі…

Всі вони незадоволені. Всі вони хочуть реваншу. Чи вдасться їм це? Залежить в тому числі від нас. Від того, як ми проголосуємо. Від того, чи пояснимо ми тим, хто біля нас, чому ми голосуємо саме так.

Поділитися:

Письмо мальчику Вове, рвущемуся к булаве

Джон Смит

ЗеЙумор.

Сделал вам нарезочку, как зеКо-шобла шутила про Майдан.

На момент их шуток уже были проломленные головы, уже был разгон студентов и попытки разгона Майдана в декабре.

Янык в их прикольчиках веселый правильный пацан. Протестующие – лохи и неудачники.

“- Мы ж не изверги!”,
“- Есстесстина!”.


Алексей Петров

Привет, мальчик Вова. Послушай меня. Когда я был юн, высок и чернобров, когда мою неокрепшую психику терзали по ночам поллюции, в нашем обиходе была такая себе поговорка: «Он то парень неплохой. Только ссытся и глухой». Так мы называли того, кому не могли дать точную характеристику. Вроде, и чувак так себе, но вот есть в нем какое-то персональное дерьмо в душе. Много и разного. Нет, я сейчас ни на что не намекаю. Так просто. Вспомнилось…

Понимаешь, Вовчик, какая х*ня происходит. Мне совершенно монопенисуально, сколько раз ты был в АТО и как близко подъезжал к Мариуполю и Краматорску. Безусловно, что сотни, если не тысячи, парней были там меньше чем ты. И по количеству раз, и, наверное, даже по совокупности общего времени. Вернее, они вообще там были один раз. Первый и навсегда. Приехал, едва успел оглянуться по сторонам. Даже флиска обломилась от волонтеров. Успел маме насвистеть:

– Мамуль, та мы на полигоне под Николаевом.
– Правда, сынок? Ты меня не обманываешь?
– Ну что ты, мам, конечно, нет!
– А вас в АТО не отправят? – спрашивает мать дрожащим голосом, прекрасно понимая, что положительный ответ может её парализовать.
– Неееее… То других отправили. А мы это… как его, – парень быстро жонглирует мыслями, что бы такого сов… как бы поправдивей успокоить мать. – Наш батальон будет полигон охранять. И в городе на блок-постах… Не переживай, мамуль. Я тебе люблю.

Положил трубку и облегченно вздохнул. Да, брехун мамкин наврал от первой до последней буквы. Но пусть лучше прыщик на языке вскочит (потому что нельзя обманывать родителей), чем мать сойдёт с ума от ежедневных новостей.

А потом прилетели три мины. Дурных. Ёб*ный блуждающий миномёт. Без пристрелки. Просто наобум Лазаря. Но попали, суки. И раскалённый, острый, как скальпель, осколок поставил точку в жизни этого парня. Смерть молча взяла его за руку и увела с поля боя. А он даже не успел извиниться перед матерью. Он уже потом попросит прощения. Когда придёт один раз к маме, во сне. Всего лишь на мгновение. В чистой форме. Улыбается. Положит ладонь на её седую голову, прошепчет «Прости меня, мамочка…», и тут же растворится как утренняя дымка. Она закричит во сне. Судорожно протянет руку вслед сыну. Проснётся в слезах, но… В комнате тишина. Лишь только старые ходики монотонно отсчитывают время. А её единственный Серёженька улыбается, глядя на мать с цветной фотографии, перечерченной чёрной лентой. Он был в АТО один раз. Всего-то полторы недели…

Понимаешь, мальчик. Мне всё равно, сколько у тебя машин, квартир и дорогих часов. Мне совершенно по хрену, сколько денег ты заработал и где их прячешь. В оффшорах или под матрасом. Это твои деньги. Не мои. Я скажу больше. Вот совершенно до 3,14ды (это из армейского языка), как часто ты бухал с януковичем и сколько раз оттанцовывал на подмостках перед путиным. Это же твоя жизнь, не моя. Может, тот парень и погиб именно тогда, когда на твой расчетный счёт капнули деньги за фильм, снятый для российского рынка, или за корпоратив перед московскими толстосумами. Это твоя жизнь, мальчик. А у погибшего на войне бойца своя. Хотя… Если бы твой друг путин не пошёл войной на Украину, кто знает, как бы всё обернулось у того парня, чью жизнь оборвал российский осколок? Ой, а ты не знал? Бляяя… Прости, что вот так, ненароком потревожил твою ранимую душу актёра. Да, мальчик, охрененная такая, российская 120-я мина прилетела и всё.

Кстати. Забыл тебе сказать. Не один тот парень погиб от российского оружия. (Сейчас будет больно, мальчик, но ты уж не обессудь). Десятки, сотни… тысячи парней и девушек навсегда остались там «благодаря» оружию и боеприпасам, привезённым оттуда. Ну ты понял, да? Может кто-то из тех, кто всего раз был в АТО, стал бы не менее успешным чем ты. Но им не повезло. Война, пули, грады, осколки, смерть. Бывает. Всё очень просто. И быстро.

Понимаешь, Володя, мне, наверное, так же по хендехоху твои дебильные шутки про эбонитовые палочки. Ты в том случае хотел заработать денег и кому-то понравиться? Получилось хоть? Мы, кстати, с тобой оба не были на Майдане. Не попали под свинцовый и эбонитовый град. Я сидел в офисе, смотрел прямой эфир из Киева и понимал, что именно в тот момент седею. Ты сочинял сценарий. А кто-то в тот момент умер на Майдане или где-то в районе Мариинского парка. Каждому своё.

У меня, наверное, не осталось к тебе претензий после ещё одной твоей искромётной шутки про актрису из порнофильмов. Хотя… Скажи, мальчик, а в тот момент что больше всего тебе хотелось? Вывалять в грязи Украину, ещё заработать бабла или понравиться влиятельным дядям в кремле? А лучше не отвечай. Ведь ты мог ставить перед собой все три цели, и они наверное осуществились. Какой год это был, 2016? То есть во время тех событий, когда уже сотни украинцев отдали свои жизни за свою страну? Я ничего не перепутал? Ну да ладно. Денег хоть много заработал? На пять жизней хватит?

Ты, мальчик, собрался стать Президентом той самой «актрисы»? Да не вопрос. Хоть спасителем галактики. Конституция позволяет, а некая часть общества до одури влюблена в Голобородько. Иди, Володенька. Тяни ручки к булаве. Вот только могу тебя немного огорчить… Каждую секунду, всю свою оставшуюся жизнь ты будешь слышать за своей спиной тысячи голосов. Громких, тихих, на русском, суржике та виключно українською. Матов.

– Бля, хлопці, у кого є сірники.
– Тільки запальничка.
– Та яка різниця…
– Вчера с женой разговаривал.
– Охренеть, как?
– Как, как?.. Во сне пришёл к ней. Сел рядом на кровать. Смотрю, любуюсь ею. Знаешь, какая она у меня красивая?
– Что она тебе ответила?
– Ничего. Плакала только во сне.
– Ээээхххх… У тебя хоть жена была. А мне всего девятнадцать. Не успел…

Это те, Вова, которых пополам сломали эбонитовые палочки. И те, кто дрался с ордой, пока ты шутил, шутил, шутил. Купаясь в лучах славы и водопаде российских денег…

У каждого в этой жизни был свой выбор. Ты сделал свой. Нет, мальчик. Никаких претензий к тебе нет. Парень ты, наверное, не плохой, вот только…

P.S. Мальчик, ещё секунду твоего внимания. На фото Авдеевка. Здесь погиб наш первый боец, Ломик. А в моей руке осколки той самой российской мины. Не все. Несколько остались в теле украинского солдата… Кстати, ты тогда, в ноябре 2014 года, что делал? Ай ладно, не отвечай. Мне по х*й.


Ірина Геращенко

Он воно як… Коли сотні тисяч українців вже кілька тижнів протестували проти жорстокого побиття студентів беркутівцями, кандідат Вова зі своїми майбутніми міністрами енергетики реготали, чи можна виробляти електрику від удару кийка беркутівців по майданівцям. Разом з ними, мабуть, радів цим жартам у своєму Межигір’і янукович з захарченком.

До речі, з них кандидат Вова «сміявся» лагідно, не шаліл. Жартував так, щоб батє сподобалося… На собі теорію про електрику з кийків він ніколи не хотів перевірити.

Он воно як. 5 років кандидат Вова ржав з офшорів і ліпецької фабрики. Й після кожного концерту його майбутній міністр фінансів акуратно перераховував грошики від цих вульгарних виступів… в офшор на Кіпр. І доповідав, скільки грошей зароблено з фабрики фільмів в Росії.

Й перше, що зробив наш заощадливий і небідний кандидат – це оформив субсидії на всі свої квартирометражі. І правильно, хай син Порошенка за газ по повній платить .

«Нове обличчя» з повною відсутністю принципів, будь-яких, нових чи старих правил і нульовою компетентністю. В усьому.

Розпал кампанії. А кандидат, який 1 квітня планує весело і легко керувати воюючою країною, жодного разу не вийшов до ЗМІ, не поспілкувався з виборцями в режимі зустрічі та відповідей на запитання. Він продовжує в режимі нон-стоп робити те єдине, що вміє – шутіть.

Насправді, це і є антимайдан. Який просто мімікрував від тітушок до клоунів. Який сміється над вадами людини, може знущатися над політиком за неідеальну дикцію (нечувано в європейському світі), демонструє печерну гомофобію, плачеться в ФБ в розпал Іловайської трагедії, що його відірвали від русского мира й не дають поїхати погутаріть по-русскі до ментальних братів кірокорова-баскова.

Й сьогодні антимайдан, який мімікрував від приблатньонної тітушки до вульгарного постсовка, який регоче над «Україною-дівкою», в ті дні, коли сини України за неї гинули на фронті, хоче помститися. За декомунізацію. За українські квоти. За незворотність курсу. Для антимайдану євроінтеграція – це кількість ковбаси в холодильнику, а не цінності. Й цей обивательський антимайдан прагне помститися Майдану.
Щоб знову слухати стариє пєсні о главном і другіє галубиє аганькі.

Р.S. Найбільше мене вражає позиція українських ЗМІ, які відверто підігрують цій гібридній кампанії та кандидату, що ховається від серйозної розмови з суспільством на концертах.

Поділитися:

Серфинг по фейсбучной ленте, как боевой выезд в зоне АТО

Алексей Петров

Серфинг по фейсбучной ленте, сейчас как никогда напоминает боевой выезд в зоне АТО.

Да, вот здесь наши, а там вооооон за той посадкой уже братские оккупанты. Сегодня тихо. Где-то далеко испуганно застучал пулемёт, огрызнулся двумя очередями и замолк. И до вечера может быть тихо. Странно, да? Война, но тишина. И когда ты уже думаешь, что так день и закончится, вдруг словно нож подушку, воздух распарывает звук, от которого железные муравьи табуном пробегают по мокрой спине, быстро-быстро перебирая железными лапками… Началось, б*дь.

Лента куражится шутками про документы, дающие право на дружбу письками. Ну и ладно, пусть дурачатся, главное, чтобы не курили и агента Шарика не цитировали. И вот когда эта сексуальная бумажная вакханалия, немного разбавленная котиками и усами Аталотия, тебя фактически убаюкала, внезапно прилетает полпакета информационного «Града». Снова за рыбу гроши. Мириться. Обниматься. Вилли Брант. Коленная позиция. Советский солдат стоит, а тот, кто решил мириться, стоит на коленях. Так, наверное, удобней, понятней и главное быстрей. Один палковниг даже какие-то типа переговоры ведёт параллельные. И мирный план уже надрукувалы. И даже есть человечек специально обученный, который может занести грамоту царю, пред очи его всевластные.

– Сука, как же вы уже зае…ли, хреновы мирители в коленной позиции! – Мысли ураганом проносятся в голове. – Так, б*дь, никаких волостей не напасёшься. На войне ни одного дня не провели, но вот если замириться с оккупантами, то первые… Очередь стоит.

Рука тянется к пистолету, но его нет. Остался там, в батальоне. Закурить бы от злости, но нельзя. Не дай, Бог, мама узнает. Стыдно будет. Сорок шесть лет не курил, а тут на тебе. Можно конечно сгонять на кухню (блин, мандарины почему-то закончились), заварить чай и написать длинный пост о том, что мириться после того, как братские суки убили Ломика, Анархиста, Пилота, Бороду, Оскара, Сомика и тысячи других ребят, это как минимум предать их память. Кстати, и тебя, вояку лопоухого, раз тридцать, а может и сорок могли убить. Вернее, очень хотели. (Петров, скоро очередной день рождения, не забудь отметить. На долю секунды тогда бы замешкались с Джеком… Или наши ангелы-хранители отвлеклись бы тогда на мгновение… Собирали бы нас по веткам. Вернее, те запчасти, что остались).

Не только меня и моих бойцов «братья» хотели задвухсотить. И сотни тысяч других солдат, кому повезло вернуться живыми. Очень хотели сравнять «Смерчами» твой родной город. Там очень важный аэродром на окраине. Заметят ли московиты какой-то городишко? Конечно же, нет. Они Грозный не заметили, а тут задрипанная провинция. А потом понимаешь, что уже набил оскомину объясняя очевидное. И ведь умному не стоит ничего объяснять, а идиоту фантики…

Лучше уж вспомнить гениальную фразу Дона Карлеоне, «Тот, кто придет, чтобы договориться – тот и предатель…».
Тут уж и дураку должно быть понятно, если осталось хотя бы примитивные способности мыслить. Вот дерево. Его не едят. А это вода. Её пить.

P.S. Декабрь 2014 года. На фото Авдеевка. Уже тогда одному нынешнему любителю памирицца, приветы передавали с фронта.

Поділитися:

Президент підписав Закон щодо підприємств залізниці, майно яких розміщене на неконтрольованій території Донбасу

Президент Петро Порошенко підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції».

Закон передбачає внесення змін до законів України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та «Про виконавче провадження».

Впровадження норм Закону сприятиме узгодженню норм законодавства та реалізації тимчасових заходів щодо недопущення звернення стягнення на активи ПАТ «Укрзалізниця» за зобов’язаннями підприємств залізничного транспорту, що розташовані на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Джерело

Поділитися:

Временщики на фронте

Роман Доник

Усталости и злости пост. Без персоналий.

Одно из самых больших зол, которое я видел за последние 4,5 года войны, – это временщики на фронте. Даже если это временщики вынужденные.

По сути, на фронте складывалась парадоксальная ситуация – не было постоянных органов управления войсками именно на войне. Старших начальников, как говорят военные. Командование АТО и командование ОТУ (оперативно-тактичне угруповання) заходили на ротацию, не имея возможности долгосрочного планирования и построения постоянной коммуникации. Месяц-два люди въезжали в тему, месяц-два работали с отдачей и пониманием процесса, а потом ждали когда их будут менять и сидели на чемоданах. То есть, в принципе, ни штаб АТО, ни штабы ОТУ не работали с той эффективностью, с которой могли бы, из-за частой смены командного состава. Кроме редких командующих, которые начинали войну командирами бригад и на своей шкуре прочувствовали, что значит, когда затягивается время по решению кричащих проблемных вопросов.

Кроме этого, у нас есть масса штабных посад, которые обязаны пройти ротации на войне, иначе не будет повышения. Можно себе представить, как люди, которые десятки лет перекладывали бумаги и ни за что не отвечали, будут работать в свою ротацию. За редчайшим исключение – хреново. Любая бригада, когда выходит на фронт, во время ротации на фронте подчиняется не своему оперативному командованию, а подчиняется на время ротации ОТУ (оперативно-тактичному угрупованню). Т.е, все снабжение и все проблемные вопросы должно было решать ОТУ (от гвоздей до боеприпасов), а потом по вертикали, до недавнего времени, штаб АТО.

Что получалось на деле? Практически все документы должны были пройти согласование в ОТУ, потом утверждены в штабе АТО и только после этого поступали в соответствующие службы. Если рапорты, заявки и акты попадали в руки человеку, который только зашёл на ротацию, то у него просто не хватало опыта и сил оперативно их обработать. Если они попадали в руки того, кто готовился к выходу, он тоже, за редким исключением, не напрягался. Но даже если и везло в ОТУ, то такая же ситуация с бумагами могла быть и в штабе АТО. И часто бумаги месяцами гуляли по кабинетам, а потом эти бумаги теряли смысл и актуальность, потому что бригада уходила в тыл. Чтобы поставить нужную подпись, комбриги могли неделю вылавливать старшего начальника из ОТУ.

После того, как началась ООС, как минимум в штабе ООС появилась стабильная структура, которая работает постоянно, вникнув во все тонкости и, самое главное, несет за это ответственность. Потому что раньше все сваливали на попередников или оставляли кучу головняков тем, кто приходил на ротацию после них.

Сейчас по-прежнему есть проблемные вопросы в ОТУ, но их намного проще решать и проталкивать. Но даже при этом КПД служб на уровне ОТУ – это лотерея, зависящая от слишком многих факторов. И я, откровенно говоря, не представляю, каким образом можно свести к минимуму вероятность захода на ротацию временщиков. Или назначать людей на постоянные должности или существенно продлевать сроки ротаций именно в ОТУ. Но на 5 году войны люди, которые “отбывают” срок ротации как тюремный, стараясь поменьше сделать и желательно не залететь никуда, – это как-то совсем неправильно.

Поділитися:

Підміна героїв

Валерій Прозапас

Дві вищі освіти, англійська мова, 3,5 роки в АТО, шлях від командира міномета до офіцера штабу ООС – історія впертого українського хлопця.

Засобам масової дезінформації такі не цікаві.

Актор Анатолій-Анатолій Пашинін:
– “развє вамі управляют украінци? Вальцман же”,
– “рєбята, зачем вам гєнєрали, натріте пороха і как казакі раньше, впєрєд”,
– “я би побрєзговал женщінамі Донбаса, оні грязниє”,
– “Майдан нічєго нє добілся, у солдата нєт дєнєг на зажигалку, вот спічкі купіл”
“Доброволєц, гєрой АТО”, 3000 лайків з приводу дня народження, 1000 перепостів, 400 сопливих привітань в коментарях.

Так працює пропаганда, так нам підмінюють героїв.
Такі наслідки інформаційної окупації.

Поділитися:

Обещания и поступки

Алексей Петров

Когда у оппонентов действующей хунты… (Кстати, порой хрен поймёшь, чьих они будут, эти самые противники, ну, то такое)… Так вот, когда уже нечем парировать, они вдруг начинают судорожно шарить по карманам. Насупив брови, бормочут себе под нос что-то несуразное. «Сейчас гады… Подождите. Вот найду сейчас, так вы сразу пооохренеете!.. Та где ж оно было?.. О! Нашёл!», сияя глазами, радостно кричит оппонент и потом каааак гаркнет «А вот порох обещал закончить войну за две недели! И обещание не выполнил!». И, глядя на твоё недоуменное лицо, продолжает восторженно визжат «А… А… Ну, что? Съел?»

Ну, что ж? Приходится объяснять, даже если объяснять не нужно. Лучше уж покрутить пальцем у виска. Так проще и понятней. Но, увы!

Да, Петр Порошенко говорил об этом, и тут никуда не денешься. Я, кстати, не помню слово «обещаю», прозвучавшее из его уст, но сути дела это не меняет. Правда, помимо этого он ещё сказал о том, что «Солдат України більше не буде голий, босий і голодний!» И вот эти свои слова он сдержал. Но кому это интересно? Трудно покуражиться в теме трёх видов ботинок для солдата, причём летние снова будут улучшаться.

Кстати, он потом посулил Украине безвиз, и таки сдержал своё слово. Вообще не обещал поставить царя Вовку в позу пьющего лося, но успешно внедряет ситуацию в жизнь. Про Томос даже не заикнулся (забыл, что ли), но, судя по истерикам в кремле, скоро там будет плохо пахнуть.

И все-таки про АТО, которое будет длиться не месяцы, а недели.

Попробую объяснить на примере войны. Каждый из нас располагает своим багажом информации. Солдат на ВОПе знает много. Где лежит тушняк, и кто следующий едет в отпуск. Он так же знает, кто находится слева, справа и, главное, кто окопался впереди! Мало того, он точно знает, что левее пятьдесят, ориентир девять, оккупанты вчера свили пулеметное гнёздышко. Они, конечно, думали, что хитрожопей одесского раввина, и никто не заметит их возню, но, увы. Заметили, конечно. И «сапожок» (станковый противотанковый гранатомёт СПГ-9) уже туда прицелился.

Командир РОПа знает гораздо больше. А вот комбат ещё больше. Батя даже договорился с артиллерией соседей, и, в случае чего, те поддержат. Об этом не знает солдат на ВОПе, и так же не знает ротный. А вот комбат знает. И, как вы понимаете, комбриг знает вообще до хрена чего. Расстановку сил и средств как своих, так и противника. Он знает, на что может рассчитывать в случае конкретной «дискотеки». Какие аргументы старшего начальника выдвинутся в заданный район и устроят братским оккупантам коллективное прослушивание лебединого озера. Правда, он понятия не имеет, где солдаты на ВОПе раздобыли пару кило свинятины. Кстати, у парней сегодня будет шашлык-пати, если конечно буряты не испортят вечер. Улавливаете суть? Никогда солдат в окопе не будет располагать таким же объемом информации, как командующий сектором или, как сейчас принято говорить, оперативно-тактическим управлением.

И вот теперь возвращаемся в 2014 год, к пресловутой фразе будущего Президента Украины.

Кстати, а что тогда происходила на фронте? Если отмотать пленку назад, то мы все сразу же вспомним о том, что к середине лета 2014 года армия (ВСУ, подразделения МВД и добровольческие формирования) посёлок за посёлком, город за городом вычищали украинскую землю от братской скверны. И, возможно, апеллируя такими заявлениями, Порошенко опирался на объём личной информации. Реалии, перспективы, силы, резервы и так далее. Если бы все и шло таким темпом, то своего рода обещание Порошенко было бы выполнено, пусть и с небольшой поправкой по времени… Но случилось то, что случилось. Прекрасно понимая, что банановые республики могут даже не успеть собрать первый урожай бананов, россия ввела свои батальонно-тактические группы, мгновенно изменив расстановку сил на театре военных действий. Все планы и ожидания полетели в тартарары. Война мгновенно вошла в совершенно другую стадию.

Мог ли тогда Порошенко знать об этом? Предугадать? Увидеть на дне кофейной чашки? Вопрос, собственно, риторический. И давайте каждый признаемся отражению в зеркале, – для всех нас это было шоком.

Да, потом были десятки тяжелых и очень тяжелых переговоров. Шантаж и угрозы путина в Минске, в тот момент, когда украинская армия дралась в Дебальцево. Царь, выпрыгивая из штанов от ярости, обещал раздавить нас (и об этом мы узнали только благодаря воспоминаниям бывшего Президента Франции). А сколько всего навсегда останется под грифом «секретно». Сколько смертельных вызовов приняла Украина, о которых мы и ведать не ведаем?!

Важно ли мне то, что он говорил тогда? Если честно, то нет. Столько всего и всеми было сказано, на пять жизней хватит. Но вот что мне точно важно, жизненно важно, так это то, что он делает сейчас, находясь на посту Президента Украины. Именно в данный момент… И, как ни странно, главная оценка действий Порошенко прозвучала из уст нашего смертельного врага: «До выборов с Украиной разговаривать больше не о чем!»

P.S. Про то, что он извинился за свои слова, обнадежившие многих, наверное, и говорить не стоит. Это же так просто, – попросить прощения у целой страны…

Поділитися:

Підвищено зарплату працівникам, які беруть участь у відсічі збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях

5 вересня прийнято постанову Кабінету Міністрів України „Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, а також працівників, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях”.

Розробленою Міністерством соціальної політики постановою передбачається, що заробітна плата працівників установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах її проведення, а також працівників, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, підвищується на 50 відсотків за фактичний час перебування в районах проведення таких заходів (операцій) за наявності підтверджувальних документів.

Джерело

Поділитися:

Літо 14-го. Згадай, як це було…

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

#памятай14й

Літо 14-го. Пам’ятаєш як це було? Коли кадрова 79-а бригада висувалася на кримський перешийок, хлопці у формі «дубок» з тканини «скляха», у берцях «тисячакроків» і у сталевих шоломах за ворота частини витягли лише 18 БТРів, третина з яких зламалася в дорозі. І так, бронежилетів НЕ БУЛО. І розгрузок не було. Гранати і магазини – по кишенях…

Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Хіт сезону літа 2014 – бронежилет. На власні очі я спостерігав, як волонтери їх привозили з-за кордону або виробляли самі. Різали та полірували пластини, шили чохли… Під Слов’янськом це виглядало просто жахом, з їхнього боку бойовики екіпіровані як спецназ ГРУ РФ, а з нашого…

Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Герой сезону літа 2014 – волонтер. На фронт возили все. Харчі. Кевларові каски. Броніки. Берці. Дроти. Скотч. Целофанову плівку. Танкістські шоломи. І – форма, форма, форма. Камуфляж «британка», камуфляж «мультикам». Ще – берці, багато берців. Штатні «тисячакроків» хлопці бувало скотчем перемотували, бо рвалися. А ще – коліматори, тепловізори, снайперську оптику, біноклі… Аптечки. Джгути-турнікети з’явилися пізніше, я пам’ятаю, як на фронт джгути Есмарха возили. І ще Целокс і Квіклот – кровоспинні. Та не перелічити всього.

Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Я тоді опинився серед групи хлопців, які робили для фронту броневики. Брали джип, навішували на нього «броню», зварену з листа 4 мм і ряду куточків – і вперед. Кулю 5,45 така «броня» тримала упевнено. На фронті їм раділи неймовірно. Ставили на таку «технічку» ДШК… А скільки всього тоді почало вироблятися?! Станки під ДШК. Планки під приціли для Калашнікова. БПЛА «Лелека», «Валькірія», «Мара» – всі вони зроблені за приватною ініціативою. І ще – планшети від АрміїСОС. «Колись вони змінять хід війни», – казала тоді знайома волонтерка.

Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Повна катастрофа в інформпросторі. Владі ніхто не вірив – я пам’ятаю, як Юрій Бірюков згадував її незлим тихим словом. Та і я тоді був не кращій. Пригадую, як знайомий журналіст на повному серйозі розмірковував, що так, мовляв, якщо ми сильно критикуємо українську владу, то ніби допомагаємо ворогові, але ж якщо критикуватимемо менше, ми ж самі ламаємо свободу слова! Інформування про події на фронті відбувалося убого – лише зараз ми розуміємо, що сталося насправді. Я пам’ятаю, як про переможний бій в Донецькому аеропорту я дізнався з сайта… «Руская вєсна» – українські видання цю подію якось не помітили. Натомість розстріл 10-го блокпосту під Волновахою смакували кілька тижнів. Інформування населення про події на фронті теж довелося брати на себе волонтерам. Їхні дописи читали до дір. На жаль, не тільки ми читали. Волонтери повідомляли багато зайвого, чого повідомляти було не можна – не невмисно, просто не розуміли тоді. А ворог не спав.

Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Як щиро ми раділи звільненню Слов’янська! І яким ударом під дих виглядало Зеленопілля, що сталося буквально за 6 діб. Як вперше з’явилися теги #зрада і #перемога. Як з’явилися терміни «всепропальщик» і «насзливальщик». Тих, хто постив #перемогу, тоді ще не називали ніяк. Пам’ятаєш, як нас завалювали фейками про розвал фронту, про бузувірства добробатів, про повний розгром українців біля кордону – «котли»? Як ми губилися в тих інформаційних потоках – подекуди не вірили в те, що сталося реально.

Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Потік біженців з зони бойових дій. Під Новоазовськом контрактник з місцевих мені чесно розповів, що в хатах у них живуть по три сім’ї – приймають родичів з зони боїв. В київських дитсадках та школах стали з’являтися діти з Донбасу, виховательки з Донбасу, вчительки… Табори для біженців на Дніпропетровщині, на Харківщині… Люди, які у мить втратили все. Переламані долі.

Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Муженка потім критикували за те, що різні батальйони одної бригади подекуди воювали в різних секторах. Нині розумієш, він тоді просто не міг чинити інакше. Підрозділи вводилися в бій практично «з коліс», по мірі прибуття на фронт. Людей бракувало шалено. Мало того, що батальйони почасти не дотягували до штатної чисельності. На передку частина особового складу виявлялися гіркими аватарами, ще частина ставала «вантажем 500», тобто виходити на передок і брати участь у боях тупо відмовлялася – і їх можна було лише пожурити. І ще 200-і і 300-і, яких просто не встигали замінити вчасно. От і виходило, по-паперах – батальйон, а в реальності – пара рот неповного складу. У добровольчих батах було теж не краще. Їхні загони називали батальйонами, хоча частина з них не дотягувала й до роти. І більше людей не було! Воювати доводилося з цими. Збагніть, наскільки герої ті хлопці й дівчата, які влітку 14-го НЕ відмовилися, НЕ стали аватарами, а витягли все пекло тодішньої війни на своїх плечах!

Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Зв’язок був просто паршивий – старі, ще радянські, рації постійно ламалися. Багато інформації обговорювали по мобільниках. Мобільники слухала та сторона. Частенько розташування наших військ Москва визначала по скупченню мобільників серед поля. Бракувало навіть мап. Задачі подекуди ставили в кращому разі по навігатору, в гіршому – на пальцях.

Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Цікаву штуку я помітив, переглядаючи стрічки новин серпня 2014 р. Перші підрозділи кадрової російської армії в Україні були помічені між 5 і 10 серпня – з ними вступила в бій 95-а аеромобільна у ході свого відомого рейду. Потім їхня чисельність почала наростати. Під Луганськом захопили БМД з журналом повірки російського підрозділу. 13 серпня росіяни і терористи ДиРи захопили Маринівку – 1-й бат 30-ї бригади опинився в оточені. Сектор «Д» явно сипався після відведення на відпочинок частин, виведених з оточення, у Сектора «Д» практично не лишилося сил. Розвал Сектору «Д» зумовив його подальшу ліквідацію та оточення біля Іловайська. Але в період між 5 і 20 серпня стрічки новин про це не писали нічогісінько! Зі стрічок новин виходило одне – добровольці разом із ЗСУ звільняють нові й нові українські міста, а головні події відбувалися ніби не біля практично оточених Луганська і Горлівки, а в Іловайську. Що це було? Свідоме замовчування реальності? Я думаю, набагато гірше. Це була ейфорія. Ми всі тоді так зраділи першим перемогам, що відмовлялися вірити в те, що може бути якось інакше. І тому, коли на Донбас увірвалися російські батальйонні групи, і прийшло усвідомлення біди, удар був болючішим утричі. Ми ще не знали тоді, що ейфорія небезпечна так само, як і недооцінка власних сил.

Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Як вата спершу обіцяла нам загибель України ще до Дня Незалежності. Потім волала: «останній День Незалежності України». Потім…

А ми от досі живемо і живемо всім ворогам на зло. Знову святкуватимемо невдовзі День Незалежності.

Як ми вистояли тоді?

Поділитися:

Прес-конференція, присвячена першим підсумкам діяльності Об’єднаних сил на Донбасі (фото)

«На Донбасі йде запекла боротьба між минулим і майбутнім», – генерал-лейтенант Сергій Наєв

Про це сьогодні повідомив Командувач Об’єднаних сил генерал-лейтенант Сергій Наєв розпочинаючи прес-конференцію, присвячену першим підсумкам діяльності Об’єднаних сил з початку проведення військової операції на Донбасі.

– Сьогодні тут, на Донбасі, йде запекла боротьба між минулим і майбутнім, формується справжня свідома нація, яка є основою будь-якого здорового суспільства. Для того, щоб вистояти й перемогти, ми всі маємо чітко усвідомлювати, для чого ми тут, що робимо і заради чого, – зауважив Командувач Об’єднаних сил.

Він також зазначив, що певною мірою є символічним перші підсумки діяльності Об’єднаних сил підбивати буквально за кілька днів до 27-ї річниці Незалежності України.

– Колись всі ми раділи, що Незалежність прийшла до нас мирно, без воєн і потрясінь. Як виявилося, тоді, на початку 90-х років минулого століття, ми помилялися. Свобода ні для кого не падає з неба. Свободу треба виборювати. Солдати й офіцери Збройних Сил та Національної гвардії, правоохоронці й прикордонники, керівники та службовці військово-цивільних адміністрацій роблять все можливе, а інколи – просто неможливе, щоб відстояти історичне право нашого народу на свободу й незалежність.

Нагадаємо, що операція Об’єднаних сил розпочалася 30 квітня 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» та за наказом Президента України – Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

Джерело

 

Генерал-лейтенант Сергій Наєв: «Життя солдата для нас залишається найвищою цінністю»

Під час прес-конференції, яка присвячена першим підсумкам діяльності Об’єднаних сил з початку проведення військової операції на Донбасі, Командувач Об’єднаних сил генерал-лейтенант Сергій Наєв заявив, що Об’єднані сили, виконуючи поставлені Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України завдання, приділяли першочергову увагу укріпленню позицій Збройних Сил України на лінії зіткнення. Було відновлено та обладнано близько 40 кілометрів траншей, зведено сотні укриттів для особового складу і техніки.

– Ця робота продовжується, адже життя солдата для нас залишається найвищою цінністю, – зазначив він.

За словами Командувача Об’єднаних сил, окрім цього, триває робота з упорядкування мінно-вибухових загороджень на загрозливих напрямках на визначених ділянках лінії зіткнення. Тимчасом проводиться розмінування ділянок місцевості, які створюють небезпеку, перш за все, цивільному населенню. З початку проведення операції Об’єднаних сил перевірено на наявність вибухонебезпечних предметів понад 1,5 тисячі гектарів місцевості, близько 30 км шляхів руху та майже 15 гектарів акваторії. За час проведення операції підрозділами Об’єднаних сил виявлено та знищено понад 64 тисячі вибухонебезпечних предметів.

– Водночас, для мене, як для Командувача об’єднаних сил, одним з головних пріоритетів залишається збереження життя і здоров’я особового складу та мирного населення, зменшення кількості безкарних обстрілів противником наших позицій та мирних населених пунктів, – зауважив генерал-лейтенант Сергій Наєв. – Завдяки спільним зусиллям командування Об’єднаних сил, української сторони Спільного центру контролю та координації, за підсумками перших трьох місяців проведення операції, вдалося майже вдвічі зменшити кількість та інтенсивність ворожих обстрілів, зокрема, із застосуванням важкого озброєння. Так, у травні російсько-окупаційні війська здійснили 1 тисячу 532 обстріли наших позицій, а у липні цей показник знизився до 741 випадку. Відповідно, зменшилася кількість обстрілів противником мирних населених пунктів на території Донбасу – з 22 у травні до 3 у липні, – сказав він

Також Командувач відзначив, що в серпні поточного року російсько-окупаційні війська, грубо нехтуючи умовами перемир’я, знову вдалися до різкого збільшення обстрілів позицій Об’єднаних сил, у тому числі із застосуванням забороненого Мінськими домовленостями важкого озброєння.

– Запевняю, що Об’єднані сили і надалі будуть цілеспрямовано діяти щодо надання адекватної відповіді на кожен випадок обстрілів зі сторони окупаційних військ. Ворог має чітко знати – жоден його постріл не залишиться безкарним, – зазначив генерал-лейтенант Сергій Наєв.

Джерело

 

«З початку проведення операції Об’єднаних сил було вдосконалено систему блокпостів, оптимізовано їх кількість та структуру, створено сприятливі умови для переміщення законослухняних громадян», – генерал-лейтенант Сергій Наєв.

Сьогодні, 16 серпня, під час прес-конференції, яка присвячена першим підсумкам діяльності Об’єднаних сил з початку проведення військової операції на Донбасі, Командувач Об’єднаних сил генерал-лейтенант Сергі Наєв наголосив, що ще одним пріоритетом операції Об’єднаних сил є недопущення несанкціонованого вивозу зброї, боєприпасів, вибухових та інших небезпечних речовин із району ведення операції та встановлення особливого порядку в’їзду-виїзду до (з) району операції Об’єднаних сил.

– З початку проведення операції Об’єднаних сил було вдосконалено систему блокпостів, оптимізовано їх кількість та структуру, створено сприятливі умови для переміщення законослухняних громадян, – зауважив генерал-лейтенант Сергій Наєв.

Він нагадав присутнім, що під час проведення АТО чисельність стаціонарних блокпостів на територіях Луганської та Донецької областей сягала 147. Сьогодні кількість блокпостів знижено до 43, з яких 6 – мобільні. При цьому, за потреби, передбачено можливість збільшення саме мобільної компоненти.

Командувач Об’єднаних сил також зазначив, що під час згаданих заходів контролю силами Національної поліції перевірено понад 465 тисяч транспортних засобів та більше 540 тисяч громадян. Із незаконного обігу вилучено 67 одиниць вогнепальної зброї, майже 40 тисяч одиниць боєприпасів і патронів, більше 2 мільйонів кущів наркотичних рослин, майже 32 кг готових наркотичних і психотропних речовин. За час проведення операції Об’єднаних Сил затримано 449 осіб, причетних до незаконних збройних формувань.

– Хочу зауважити – структурні підрозділи Об’єднаних сил, включаючи правоохоронців та розвідувальні спроможності, провели значну роботу із встановлення осіб, які беруть участь у бойових діях на стороні російських окупаційних військ. Частину з них вже затримали на території України та притягли до відповідальності, частину – знешкоджено. Це – факт, і він має бути застереженням для окупантів та їх посібників. Кожен з них має знати – жоден злочинець не уникне покарання, – зазначив Командувач Об’єднаних сил.

– Об’єднані сили прагнуть зменшити незручності для місцевого населення, що пов’язані із застосуванням заходів контролю, – сказав генерал-лейтенант Сергій Наєв. – Це стосується зменшення кількості стаціонарних блокпостів, їх дообладнання необхідною інфраструктурою. Збільшено кількість робочих місць на контрольних пунктах в’їзду-виїзду для перевірки документів, задіяні рухомі комплекси, що майже вдвічі скоротило термін проходження громадянами контрольно-перевірочних заходів. При цьому, у порівнянні з аналогічним періодом 2017 року, пасажиропотік через контрольні пункти зріс більш ніж в 2 рази, а транспортний – на 39 відсотків, – повідомив він.

Джерело

Поділитися:

«Ми готуємося до відбиття повномасштабної агресії» – Віктор Муженко (фото)

Операція Об’єднаних сил триває на Донбасі вже понад три місяці. Основна її відмінність від антитерористичної операції, яка була до цього і продовжувалась останні чотири роки, полягає в передачі керування виключно Збройним силам.

Про те, що змінилося на Донбасі, як поводять тепер себе українські військові та наскільки армія забезпечена зброєю, BBC News Україна запитала у начальника Генштабу – головнокомандувача ЗСУ Віктора Муженка.

Він довго не міг знайти часу на інтерв’ю в Києві, а тому запропонував нам поїхати в зону ООС, де інспектує ситуацію на лінії зіткнення.

Спочатку спілкувалися у військовому літаку, потім – під час його передислокацій по військових об’єктах в Луганській та Донецькій областях.

Віктор Муженко перебуває на посаді начальника Генштабу з липня 2014 року. Його заслуги, як військового керівника, оцінюють по-різному. Основна критика стосується подій під Іловайськом у серпні 2014 року.

І про це ми його теж запитали.


© BBC News Україна
“Це не заморожений конфлікт”

BBC News Україна: Вже четвертий місяць триває Операція Об’єднаних сил. Що змінилося в зоні конфлікту?

Віктор Муженко: Раніше ЗСУ брали участь в АТО, але керував цією операцією антитерористичний центр. Зараз ми говоримо про те, що операцію проводять Збройні сили – це тепер чисто військова операція. Такий формат дає можливість розширити правову базу застосування армії.

Перший місяць особливої різниці ми не відчували, але вже у червні та липні кількість обстрілів зменшилася. Ми навіть говорили про певну деескалацію. Проте в останні два тижні кількість обстрілів значно збільшилася, зросла кількість поранень від стрілецької зброї та мінометів.

BBC News Україна: Чому противник активізувався?

В: За останні чотири роки ми чітко відстежуємо, як кількість обстрілів зростає напередодні якихось перемовин чи важливих зустрічей. Це відбувається чи перед зустрічами в нормандському форматі, чи переговорами лідерів країн, які впливають на ситуацію. Потім йде певне зниження, і така циклічність прослідковується всі чотири роки.

BBC News Україна: Як українські військові беруть під контроль населені пункти у сірій зоні, наприклад, Золоте-4? Чи це не суперечить Мінським угодам?

В: Ми нічого не порушуємо, адже ми не вийшли за межі тієї лінії розмежування, яка була визначена Мінськими угодами. Червоні чи сірі зони – це чисто умовні поняття, бо їх не має бути. Є лінія розмежування, яка розділяє територію, підконтрольну уряду Україні, і територію, яка сьогодні окупована.

BBC News Україна: Президент нещодавно заявив, що ООС дає вже хороші результати. Що він має на увазі? Взяття під контроль таких населених пунктів?

В: Мова йде про стабілізацію ситуації. По-перше, це чітке визначення ролі та місця усіх силових структур, залучених до операції, розмежування їх функціоналу. Цей процес відбувається під єдиним керівництвом, тому і орган управління має назву Об’єднаний оперативний штаб.

Ви бачите, що один населений пункт взяли під контроль і відновили там українську владу. Потім другий, третій. Так, це сіра зона, але її не повинно бути взагалі. Тут дійсно, є певний рух.

По-друге, є відмінності у питаннях застосування озброєння та військової техніки для ведення вогню у відповідь. Немає ніякої формальної заборони. Її не було і під час АТО, але тоді існувала вимога щодо обмеження застосовувати певні види озброєння.

Сьогодні в ООС кожен командир в рамках своїх повноважень має право приймати відповідні рішення про відкриття вогню.

BBC News Україна: Чи може така ситуація зі взяттям під контроль населених пунктів у сірій зоні перерости у зміщення лінії зіткнення?

В: Зміна лінії зіткнення сьогодні – це питання політичного врегулювання ситуації на Донбасі. І тут мова йде про стабілізацію ситуації, введення миротворців, вибори, відновлення роботи органів державної влади, відновлення контролю над державним кордоном.

© BBC News Україна

BBC News Україна: Які сьогодні найгарячіші точки на Донбасі?

В: Це район Кримського, Новотроїцького та Троїцького. Системне загострення у нас відбувається в районі Маріуполя – це Водяне, Лебединське, Широкине. Є певне загострення в районі Мар’їнки та Авдіївки. Періодично виникають певні зіткнення в районі населеного пункту Південне, куди постійно хочуть проникнути розвідувально-диверсійні групи.

BBC News Україна: А як з початком ООС змінилися сили противника?

В: Ми говоримо про те, що там є російські регулярні військові формування, переформатовані ще в кінці 2014 та у 2015 році на перший та другий армійські корпуси. Загальна чисельність цих військ – близько 32 тисяч людей. Також є понад 700 танків, гармати, артилерійські системи.

Ми зараз спостерігаємо збільшення матеріальних запасів. Тобто заходять колони з Росії, яка перевозять матеріальні засоби, в тому числі боєприпаси.

Цікаво, що це не угрупування так званих “ЛНР/ДНР”, це регулярні підрозділи, які по своїй системі управління підкоряються штабу восьмої загальновійськової армії, що дислокується в Новочеркаську.

Крім того, там є найманці, а також військовослужбовці регулярних ЗС РФ.

© BBC News Україна

BBC News Україна: Які ви сьогодні бачите сценарії розвитку подій на Донбасі?

В: Вирішення цього конфлікту лежить в політичній площині. Є відповідні ініціативи української сторони, які передбачають багато кроків. На жаль, їх не підтримує російська сторона.

BBC News Україна: Це заморожений конфлікт?

В: Виходячи з аналізу ситуації, це ніякий не заморожений конфлікт, це гарячий конфлікт.

BBC News Україна: Чи планує ВМС посилити свою присутність в Азовському морі через дії Росії, пов’язані з блокуванням суден?

В: Присутність українських ВМС в акваторії Азовського моря обов’язково треба збільшити. Ми плануємо не тільки посилення присутності в морі, а й проведення заходів з оборони узбережжя Азовського моря.

В самому морі своїми силами та засобами діють прикордонники, але обов’язково буде певне нарощування присутності формуваннями ВМС.

“В армії є проблема з відтоком кадрів”
© УНІАН

BBC News Україна: Була інформація про відтік кадрів з армії. Міноборони повідомило, що вже звільнилося 11 тис., а до кінця року піде ще 18 тис. Наскільки це серйозна проблема?

В: Така проблема сьогодні дійсно існує. По-перше, підписаний закон, який дозволяє військовослужбовцям звільнятися після закінчення контракту.

Ще тут переплітаються проблеми матеріального та соціального характеру. Є й особисті фактори, а також психологічна та фізична втома від служби. Є військові, які звільняються, але через певний час повертаються знову до зброї.

Але плинність кадрів дійсно є і це певним чином впливає на стан готовності ЗСУ. Бо ми змушені набирати нових контрактників, проводити повний цикл їхньої підготовки, а через певний термін вони знову звільняються. Нам потрібно тримати потужне ядро ЗС, тоді це сприятиме посиленню спроможності армії.

Ми ці проблеми піднімали, адже це серйозні питання, які потребують вирішення.

BBC News Україна: Чи впливає цей процес на передову?

В: На передовій якраз люди згодні служити навіть більші терміни. Коли виникає питання повернення, то частина хоче залишитися. На передовій набагато вище грошове забезпечення.

BBC News Україна: Як ви оцінюєте фінансування ЗСУ? Наскільки воно має збільшитись у наступному році?

В:Я постійно спілкуюся з військовими – це одне з ключових питань, яке ми маємо вирішити. Наші дослідження показують, що базовим грошовим забезпеченням для військовослужбовця мають бути 15 тисяч. У нас зараз 7 тисяч, ця цифра має зрости щонайменше удвічі. Тоді це буде достойний рівень матеріальної компенсації за всі ті незручності та те напруження, яке вони відчувають.

BBC News Україна: А який бюджетний запит щодо фінансування ЗСУ у 2019 році подали до уряду?

В: Ми порахували, що це має бути сума приблизно 112 млрд грн. Це мінімальна потреба для армії. А нам поки що доводять показники на 82 млрд грн. І це явно недостатньо для того, щоб утримувати ЗСУ в боєздатному стані, я вже не кажу про нарощування спроможності.

Це дійсно та проблема, яка сьогодні всіх нас дуже серйозно турбує. Можливо, не всі нас чують, але це питання треба вирішити. Адже для того, аби армія була боєздатною, вона повинна мати достойне фінансування.

© BBC News Україна

BBC News Україна: Президент США вже підписав оборонний бюджет, який передбачає 250 млн доларів для України. На що підуть ці гроші?

В: Цю допомогу ми отримаємо вже наступного року. Ми маємо відповідні переліки. Мова йде про нарощування спроможностей протиповітряної оборони, сучасні засоби радіоелектронної боротьби, сферу медичної допомоги, а також інші напрямки. Що саме буде враховано під час розподілу цієї суми – стане зрозуміло пізніше.

BBC News Україна: Про яку летальну зброю йде мова?

В: Нам треба ще узгодити цей перелік.

BBC News Україна: Була заява командувача ООС Сергія Наєва, що неформальні добровольці не повинні перебувати на передовій. Наскільки такі добровольці важливі в операції та чи мають вони бути на передовій?

В: Є дві окремі ситуації. Перша – десятки, сотні та тисячі осіб, які перебувають у складі недержавних груп. А є тисячі тих, хто під час шести хвиль мобілізації прийшли у військкомати і добровільно увійшли до складу ЗСУ.

У 2014 році багато добровольців виконували разом з військовослужбовцями спільні бойові завдання. Але коли військовий підрозділ отримав наказ, то він стоїть і виконує ці завдання. Що стосується добровольців, то, наприклад, під час загрози вони можуть залишити позиції і не понести ніякої відповідальності за це.

Перебування добровольців на лінії вогню було поза межами правового поля. Стояли і питання соціального захисту цих людей – хто у випадку загибелі виплачує відповідні компенсації так, як це робить держава з військовослужбовцями. До того ж багато хто питає, а чому вони не учасники бойових дій?

Ми готові їх приймати до лав ЗСУ. Тоді вони мають певні зовнішні атрибути, а також соціальні гарантії від держави.

Про Іловайськ: “Є багато маніпуляцій”
© BBC News Україна

BBC News Україна: У серпні річниця Іловайської трагедії. Як ви сьогодні оцінюєте ці події та дії керівництва на різних ланках?

В: Ви можете побачити в багатьох ЗМІ багато різних публікацій, де звинувачують, в тому числі й мене. Є багато маніпуляцій.

Ми говорили про те, чому змінили АТО на ООС – щоб ввести дії Збройних сил у правове поле, щоб були відповідні рамки та розширені повноваження. Але найголовніше – щоб процес керівництва операцією перейшов до ЗС.

Раніше був антитерористичний центр СБУ, який здійснював координацію всіх силових структур, і був штаб АТО, який очолювали військовослужбовці. І на жаль, не завжди рішення, які приймались під час АТО, до кінця реалізовувались підрозділами окремих структур.

Звідси й проблема Іловайська. Поставили одне завдання, і по факту самої ситуації могло бути три варіанти: або виходити на північ, або виходити на південь, або йти на прорив не в колонах, а в бойових порядках. Не з чохлами на гарматах, а готовими до бою. Тоді це називається прорив ланцюгів. А коли йде колона з чохлами, яку до половини супроводжують російські гаранти з білими прапорами, і потім вона потрапляє у відповідну зону, її кидають і починають розстрілювати, – то це зовсім інша ситуація.

Був ще один варіант – можна було зайти в Іловайськ і утримувати його. Адже у росіян не було часу для блокування Іловайська, а в нас би був час для підтягування резервів.

30 серпня планувався захід туди підмоги. Але у зв’язку з тим, що 79-та бригада прибула із запізненням в силу об’єктивних причин, а 95-та бригада тільки відновила свою боєздатність після Ясинуватої, то 29 числа, коли погодилися на вихід по зеленому коридору, вже відпала необхідність. 29 серпня, коли стався розстріл цих колон, вже відпала необхідність заводити ці бригади.

Попередньо планувалося застосувати ці бригади для деблокуваня цього оточення в Іловайську.

Сама операція по Іловайську не була стратегічною, вона була тактичною. Це було рішенням певних керівників із залученням поліцейських батальйонів особливого призначення, яких всі називають добровольцями.

Хаотичність цієї операції була однією з причин тривалого перебування під самим Іловайськом. Іловайськ на той час не був стратегічним об’єктом, або об’єктом, від якого залежав успіх українських військових.

Існують різні версії, з якою метою такі заходи проводились, чому основу цих формувань складали добровольчі підрозділи МВС. До речі керівником цих підрозділів був перший заступник міністра внутрішніх справ, який перебував в Іловайську. Це все питання.

© Facebook Віктора Муженка

BBC News Україна: Але бійці кажуть, що ще 24 серпня були дані розвідки про загрозу оточення. То чому 27 серпня не було наказу про вихід?

В: Чітке розуміння про те, що то дійсно російські війська, 24 серпня ще не було. Були доповіді про пересування колон, які йшли без розпізнавальних знаків. Наказу не було, бо не була зрозуміла ситуація. По-друге, було три варіанти, які пропонувалось реалізувати. Я про них вже сказав.

Генерал Хомчак доповів мені про те, що вони не можуть лишитися в Іловайську через те, що командири поліцейських батальйонів поставили ультиматум: якщо ви тут залишаєтесь, ми виходимо без вас. Я відповів, що вам на місці там видніше, тому приймайте рішення.

Жоден з тих батальйонів не увійшов до складу АТО, тому офіційно ми не мали права віддавати їм якісь розпорядження чи накази. Жоден із них не був у складі сил АТО.

І потім 27 серпня увечері росіяни заявили про створення зеленого коридору, 28 серпня йшли вже всі ці перемовини. Я особисто розмовляв з військовими керівниками РФ, в тому числі з начальником Генштабу. Ми обговорювали всі питання. Там дійсно мова йшла про маршрути виходу зеленого коридору.

Хтось заявляє, що Муженко здав маршрути. Вони обговорювалися поточково, як мають здійснювати рух колони.

Коли прозвучала 28 серпня заява, що умови змінюються – вихід можливий тільки без зброї, ми сказали, що ми не можемо на це погодитись і ми будемо діяти по-іншому. Тоді поставили завдання – йти на південь, на північ, або на прорив. Але вирішили так, як вирішили.

Вони мали почати рух о третій годині ночі, а почали о 8.30. Я впевнений в тому, що якби вихід почався о третій ночі, російські війська були б не готові до реагування.

BBC News Україна: Генерал Хомчак мав наказ на вихід?

В: Мав наказ на вихід. Я ж сказав, о третій годині ночі вони мали почати вихід.

“Навчання на “Джевелінах” пройшли”
© Прес-служба Президента

BBC News Україна: Яка ситуація із забезпеченням армії зброєю?

В: Що стосується сучасних зразків озброєння, то ситуація суттєво покращилася завдяки новітнім засобам вітчизняного виробництва. З’являються на озброєнні комплекси “Корсар”, “Стугна”, до кінця поточного року ми плануємо суттєво покращити ефективність системи протитанкового вогню.

Проблем з основними зразками сьогодні немає. Технічний стан високий, ведемо поточний ремонт.

BBC News Україна: Військові вже пройшли навчання на “Джевелінах”?

В: Підрозділ, у якого є на озброєнні “Джевеліни”, пройшов навчання і готовий їх застосовувати.

BBC News Україна: А яка ситуація з САУ “Богдана”?

В: “Богдана” – це експериментальний зразок, який ще не проходив випробовування. Як тільки будуть проведені випробовування, тоді можна говорити про прийняття на озброєння. Але це перспективний зразок і таких зразків потребує українська армія.

І взагалі питання самохідної артилерії, особливо на колісній базі, це питання нагальне для збройних сил.

BBC News Україна: Чи є якісь результати розслідування ситуації з мінометом “Молот”? Чому вони для армії важливі?

В: Сьогодні існує необхідність доукомплектування наших підрозділів 120-мм мінометами, ця робота ведеться. Досить велика їх кількість вже надійшла у військо. По тому трагічному випадку, що ви питаєте, проводиться розслідування, і ми очікуємо результатів експертизи. Як тільки отримаємо відповідні експертні висновки, тоді можна говорити про відповідність чи невідповідність цих мінометів.

BBC News Україна: Але ж у нас є Мінські домовленості, які забороняють 120-мм калібр…

В: Ми готуємося не тільки реагувати у форматі Мінських домовленостей, ми готуємося до відбиття повномасштабної агресії і тому передбачаємо доукомплектування військових частин до тих потреб.

Джерело

Поділитися: