Перемога над зрадою
«А ваш Порошенко зробив би краще?!» – питають шанувальники ЗЕ, коли їм на фактах доводиш, що вакцинацію населення і взагалі боротьбу з КОВІД-19 зелена влада вщент провалила. Обставини вибухів складів у чеських Врбетицях дають конкретні факти для порівняння, як реагували на загрозу загальнонаціонального рівня команди президентів Порошенка і Зеленського – на війну на сході України та на пандемію КОВІД, відповідно.
Ви знаєте, мене все більше непокоїть думка, що Москва весь цей балаган з пересуванням військ до наших кордонів затіяла не з метою на нас нападати. Бо коли Москва уведе війська до пунктів постійної дислокації, вона виграє без всякої війни. Москва б’є не по позиціях ЗСУ. Москва б’є по сфері набагато більш вразливій – по економіці нашої країни. Б’є за умови, що на нашій економіці й так живого місця нема.
Весна прийде — воєнностанити будемо. У період жорсткого воєнного стану, а не тестового, який ми мали у 2018-му, ЗМІ та підприємства телекомунікацій, згідно з законом, регулюються військовими. Отже, коли що — фактичним начальником офіційно зареєстрованих медіа стане Головнокомандувач ЗСУ генерал-полковник Руслан Хомчак. Але навіть для того, щоб просто виконати закон «Про правовий режим воєнного стану» і отримати під контроль ЗМІ, у Хомчака повинні бути розроблені процедури та інструкції. Як саме це потрібно зробити та коли? За якими алгоритмами? Хто керуватиме засобами масової інформації в період воєнного стану? Як вони отримають дозвіл: що давати в ефір, а що ні? Наскільки добре підготовлені офіцери, що в період воєнного стану будуть переконувати (або навіть змушувати) журналістів робити те, що треба верховному головнокомандувачу? На всі ці запитання потрібно знайти відповідь ще до того, як Путін нападе. Незалежно від того, буде агресія чи ні — варто бути готовим. У момент настання воєнного стану на ЗСУ та Міноборони обвалиться керівництво країною, в якій за останні кілька років з’явилося багато «державників» без досвіду роботи в державних органах. А тепер подумайте, що може поліпшитись, оскільки у критичні моменти аргумент «зате він — нове обличчя» не діє. Воєнний стан вимагає бінарного підходу: задача виконана, або ні. Нові обличчя без досвіду тут не пройдуть. Давайте не хитати ЗСУ. Нам треба стояти пліч-о-пліч.
Зараз в офісі президента і його приватній блогосфері раптом взялися активно з’ясовувати, хто чим займався під час ратифікації Харківських угод навесні 2010 року. Якби справді хотіли з’ясувати – вийшли би на себе, бо Зеленський після скандальної ратифікації злочинних домовленостей виступав перед президентами України і РФ Януковичем і Медведевим, які слухали найнятого коміка в банних халатах. З того моменту РФ почала нарощувати свій військовий контингент на півострові. Чим це закінчилося ми вже знаємо.
«Вчора Гліб Бабіч презентував збірку своїх віршів і пісень, яка серед наших військових стала маніфестом. Цього маніфесту правди зараз конче потребує уся Україна. Це — правда, яку приховує теперішня влада, яка говорить, що «варто лише перестати стріляти». Але нас більше, і ми точно переможемо. Бо ми, українці, заплатили дуже велику ціну за те, щоби мати право вільно дихати. І нагадає нам про це книга Гліба Бабіча» – написав у Facebook Петро Порошенко. У колі своїх, тих, хто “на одній хвилі”, співали автор Гліб Бабіч, Святослав Бойко з Широкого Лану, Іван Леньо з KOZAK SYSTEM.
Я не впевнений, що він розуміє масштаб і наслідки своїх дій. Принаймні, всі наслідки. Але удару завдано. Звір поранений. Звіра треба добити і готуватися до навали всієї зграї. Отже, в Росії залишаються лише два варіанти. Залишити Україну у спокої чи підняти ставки. У спокої нас не залишать, тим більше після такого публічного ляпаса Путіну особисто. Тож буде нарощування конфлікту. Можливо, до рівня повноцінної війни, вже без «проксі», на всіх напрямках. Що потрібно робити зараз? Тільки дві речі.
А пам’ятаєте, як ще кілька років тому скільки чудових нагод в нас було для святкування та шанування? А пам’ятаєте, як ми раділи кожній, навіть найменшій, перемозі нашої Армії, кожному звільненому містечку та селу? Тоді, незважаючи на болісні втрати, ми мали нагоду не тільки оплакувати, але й радіти. Куди те все поділося? Як можна було за неповні два роки перетворитися з молодої перспективної демократії, яка кров’ю та жертвами виборола собі право на підтримку всього світу і покладання великих сподівань, на кволого сіренького непоказного аутсайдера всієї Європи…
Не ковід і не війна причини відтоку капіталів, а сама недолуга державна політика. Вірніше, саме її керівництво. Висновки дуже невтішні. Ми знаходимося тільки на початку бюджетного року, який спланований з великим дефіцитом. Але замість залучення інвестицій чи реалізації програм зі стимулювання підприємницької діяльності ми бачимо збільшення видатків на утримання неефективних правоохоронних органів та на Офіс президента.
Я сумую за 2014-м. Це був страшний рік. Земля йшла з-під ніг, ночі без сну. Робота на межі фізичних можливостей. Страшні цифри в зведеннях речників АТО, за кожною з яких зламані долі та люди, яких більше ніколи не буде. Але тоді були МИ. Один за всіх і всі за одного. Ми знали, що ми маємо робити. Ми вірили в те, що після перемоги Майдану все зміниться на краще. А зараз все не так. Наші душі, здається, почали розкладатись раніше за тіла наших ворогів. І сьогодні, дивлячись в очі десяткам кіборгів в стрічці, мені особливо соромно. За те, що не зуміли втримати тил, поки вони втримували ціною своїх життів фронт.
Засідання Європейського суду з прав людини у справі “Україна та Нідерланди проти Російської Федерації” попередньо призначене на 15 вересня 2021 року. Українська сторона подала відповіді на більш ніж п’ятдесят запитань Суду, які він поставив напередодні слухань. По деяких матеріалах нашим північним сусідам буде дуже важко пояснити, що це вони мали на увазі. Перед цим Велика палата ЄСПЛ об’єднала три справи проти Росії стосовно окупованого Донбасу: “Україна проти Росії” (стосовно східної України), “Україна проти Росії” (щодо дітей з державних закладів, яких незаконно вивозили до Росії на початку війни) та “Нідерланди проти Росії” (стосовно MH17).
Перші “зелені чоловічки” в Криму. Коли і як цю інформацію отримав офіційний Київ? Розвалена та роззброєна армія, саботаж проросійського керівництва міноборони та генштабу. Перші рішення Ради нацбезпеки та оборони. З ким з російських чиновників у перші тижні окупації Криму розмовляв Верховний головнокомандувач України і яким був цей діалог? У програмі “Таємниці війни” на 5 каналі з Яною Холодною.
Ніщо так не солодить душу дегенерата, як славний міф про минулу імперську велич. Нації, які опиняються на межі між сферами інтересів двох імперій приречені на страждання. Їм приходиться приймати чиюсь сторону, але вони все рівно опиняться в пеклі протистояння. Конфлікт між Вірменією та Азербайджаном – це давній конфлікт між Османською та Російською імперією. Танго Ердогана і Путіна – чудова тому демонстрація. Сирія, Лівія, Азербайджан… Російсько-турецька війна неминуча, хіба що хтось із них помре раніше. Зараз вона ведеться майже чужими руками (іхтамнєти, обмежені контингенти, союзники), але…
Кожне слово, яке додатково розбурхує пристрасті – це зайвий деструктив і підмога не одній із кавказьких держав, а лише головному набувачу вигод від їхньої війни. Ключовим союзником РФ в регіоні є конфлікт. Не окрема країна, а сам факт конфлікту між ними. Якби в нас була мудра влада, вона мала б максимально продемонструвати хоч якісь миротворчі й посередницькі ініціативи. Їх не врахують і вони не дадуть жодного результату ТАМ. Хіба спокійніше й без підозри та перестороги обидві країни будуть на нас дивитися. За пасивної позиції влади вони тут можуть запустити детонацію протистояння обох колосальних діаспор.
Ми тут з видавництвом активно шукали перекладачів на англійську. І що мене вразило у процесі: двоє людей відмовилися від роботи над книгою тільки тому, що йдеться про воєнну тематику. Дослівно: я вірю, що роман класний, але «це ніяк не скасовує важкості самої теми». Це таке дивне відчуття, коли ти раптом виявляєш, що живеш у світі рожевих поні. І що твої співгромадяни – як квіти сакури. Ніжні, тендітні, пливуть собі на хвилях дзену. Я рада за вічно вагітних людей, яким протипоказано дивитися на некрасиве. Які можуть собі дозволити у сьомий рік воюючій країні не розстроюватися.
Так жити не можна. Жити, коли коронавірус вбиває не легені, а мозок нації. Коли лідер бігає зранку по кабінетах чи натискає кнопки селектору: «що мені говорити ввечері?». Україна для олігархів чи для людей? Визначіться, пане Зеленський. Після відповіді на це базове запитання все інше стане легшим. Вже рік від зеленських лунає: «ааааа…» А десь, в цей же час, горять чорнобильські ліси та йде війна. До цього давно нікому діла немає. Окрім тих, хто воює та дихає отруєним повітрям.
Дивлячись на цей бардак, на місці Бога я б давно стукнув кулаком по цій дурній кульці, щоб вправити їй мізки. Але його терпіння куди більше за моє. Він просто дав нам можливість загнати себе в черговий кут. Виколупати з навколишнього світу якийсь екзотичний вірус. Але залишив дверцята, в які можна вийти. Коли говорять, що «світ ніколи більше не буде іншим», я слабо в це вірю. Але шанс на те, що нас всіх струсоне, є. У нас є величезний досвід виживання в будь-яких умовах. Просто треба не забувати, що коли ми об’єднуємося, – все стає добре. Хочеш допомогти протриматися тим, хто потребує допомоги? Приєднуйся до нас у зборі продуктових наборів.