Як Україна готується зустрічати новий наступ росії
Кирило Данильченко / BBC Україна
Російська армія тисне на різних напрямках і готує новий наступ у найближчі місяці.
Український президент Володимир Зеленський нещодавно заявив про “новий етап війни” і плани росіян “розширити наступальні дії”. А в ГУР Міноборони попереджають про можливу активізацію бойових дій на Харківщині і Сумщині у кінці травня чи на початку червня.
Все це потребує швидкої реакції від Києва та союзників.
Як Україна готується до важкої літньої кампанії 2024 року – в плані фортифікацій, в оборонній промисловості і безпосередньо у бойових підрозділах?
Важкий кінець весни
Останні тижні принесли оптимістичні новини для України про підтримку західних союзників: США схвалили довгоочікувану допомогу на мільярди доларів, Британія виділила терміновий пакет на 500 млн фунтів, а Данія інвестує кошти і в українську промисловість, і напряму збільшує допомогу на 600 млн доларів.
Утім, все це ще має реально запрацювати.
Гроші повинні освоїтися, техніка та боєприпаси – фізично потрапити в Україну й доїхати до складів бригад та батальйонів, а нові оборонні замовлення – виготовитися на заводах.
Наприклад, нове замовлення на шість млрд доларів від США в рамках “українського пакету” – це велике виробництво ракет до PATRIOT (650 штук на рік), 155-мм снарядів, корегованих ракет до M142 HIMARS, контрбатарейних радіолокаційних станцій, радарів для українських модернізованих систем ППО.
Щоб виготовити все це потрібні роки.
Паралельно є проблема з нестачею людей в ЗСУ. І хоча плани щодо мобілізації 500 тисяч людей зменшили, некомплект підрозділів нікуди не зник.
Навряд чи він зникне і з ухваленим законом про посилення мобілізації.
Навіть якщо всі оновлять свої дані й запрацює зменшення віку для мобілізації, то 60-90 діб базового навчання для всіх мобілізованих та більш вузькоспеціальні курси для окремих фахівців все одно потрібно враховувати.
І розрахунки 105-мм гармат, і нові екіпажі для ППО, і тилові служби, які повинні ремонтувати гармати М777, сотні “Бредлі” і “Мардерів”, ще тільки мають цьому навчитися. І все це також потребує часу.
Тож кінець весни може бути важким для України.
Супротивник також виснажується.
Ті часи, коли росіяни були здатні наступати і на Донбасі, і брати в облогу Харків, і атакувати на півдні – в минулому. Але до травня-червня ситуація буде вкрай непростою для ЗСУ.
А от у довгостроковій перспективі все виглядає оптимістичніше для України.
Європейська промисловість поступово розганяється. Одночасно просувається чеська ініціатива в мільйон снарядів. Україна отримує “товсті” балістичні ракети для ОТРК і перші ескадрильї F-16. В американському пакеті на мільярд доларів лише бронемашин (“Хамві” та МРАПів) майже 1500 штук.
Навіть нейтральна Швейцарія проголосувала за допомогу Україні на 5,5 млрд доларів.
Але тактично у російської армії зараз перевага в авіації, а у ЗСУ – не найкраща ситуація з “ближнім” ППО.
Крім того, у росіян є перевага у снарядах та людях.
Сили оборони України перебувають під постійним тиском армії РФ.
У Красногорівці противник закріпився на півдні в приватному секторі, доходить до цегельного заводу і вийшов на околиці Георгіївки. А це означає просування у бік важливого міста Курахове та витіснення ЗСУ далі на південний захід від Донецька.
Біля Часового Яру бої ведуться безпосередньо на вході до міської забудови.
Росіяни безперервно атакують з напрямку Авдіївки, зайнявши Очеретине, Кермік, Бердичі й намагаючись просуватися далі.
Як українська армія планує стримувати російський наступ у літній кампанії 2024 року?
Фортифікації
В Україні масово зводять інженерні споруди, до цього активно залучаються й цивільні підрядники.
Тут паралельні відбуваються два процеси.
По-перше, приводять до ладу старі опорні пункти часів АТО 2015-2017 років на тодішній другій-третій лінії: проводять гідротехнічні роботи, прибирають дерева, зміцнюють окопи, що осипалися, перекривають ходи.
По-друге, йде будівництво з нуля: заповнюють прогалини фортифікацій на фронті, зміцнюють прикордонні застави, інженерно оснащують північний кордон разом із білоруською ділянкою.
Там зводять протитанкові надовби, копають рови, а також мінують ділянки у кілька смуг.
Але саме собою мінування та інженерне забезпечення не означає, що місцевість стане непрохідною. Надовби підривають, міни знімають або проходять системами розгородження, “спіралі Бруно” (протипіхотна загорожа у вигляді спірального колючого дроту) також руйнують чи засипають.
Для цих фортифікацій потрібні гарнізони – хоча б на перехрестях і командних висотах, щоб стримувати противника, поки підійдуть резерви.
Широко використовують готові сталеві контейнери та бетонні блоки, риють капоніри, адже в умовах, коли противник активно застосовує чавунні бомби, розосередження та укриття краще, ніж вогневі точки.
На ці цілі з початку весни виділили понад 30 млрд грн, плюс допомагають приватні ініціативи. Однак це не окопи від моря до Полісся, як у Другій світовій. Це ланцюжок “опорників” і флангових вогневих позицій, мережі спостережних пунктів з єдиною системою вогню. Їх можна обійти, просочитися, ізолювати — це не лінія Мажино.
Але загалом правильно підготовлені позиції спрощують та убезпечують життя військових в зоні відповідальності їхніх бригад.
Оборонна промисловість і нові підрозділи
Виробництво українських озброєнь також нарощує темпи: десять 155-мм САУ “Богдана” на місяць, передача великих партій бронеавтомобілів “Козак-5” від “Практики” та “Новатор” від “Української бронетехніки”.
Також зростає виробництво “далеких” дронів, активно збираються FPV-дрони, передаються у війська вітчизняні міномети.
Судячи з того, що Росія заявляла про “знищення” біля Криму української ракети “Нептун”, є успіхи і у високоточній зброї українського виробництва.
Тож, план “завантажити” українську промисловість європейськими та американськими інвестиціями, вочевидь, почав виконуватися.
Йде переозброєння частин ТРО у формат механізованих бригад з САУ, мінометними батареями, важкою піхотною, колісною і гусеничною бронетехнікою від партнерів.
Хоч він і не швидкий, і не завжди вчасно доводиться до повної комплектації з огляду на кількість бригад.
Починають працювати батальйони ударних безпілотників.
Накопичується також досвід боротьби з дронами супротивника – ранцевий і окопний РЕБ, групи з аналізаторами сигналу і антидроновими рушницями, що здатні садити “пташки”, а також вогневі групи з помповими рушницями та ПЗРК.
Чи буде цього достатньо
Якщо Україні дійсно поставлять мільйон снарядів від ЄС, мільйон за чеською ініціативою і сотні тисяч американських боєприпасів, це має відчутно змінити ситуацію.
Коаліція дронів передає сотні безпілотників-коригувальників та тисячі FPV, щоб посилити потенціал ЗСУ.
Якщо на фронті з’являться західні літаки з високоточною зброєю, яка йде з ними у пакеті, це теж відчутно позначиться на фронті. Але лише якщо вони надійдуть у достатній кількості.
Коли в Україні з’являться F-16, наразі невідомо.
На початку травня речник повітряних сил Ілля Євлаш пояснив, що “ми чекаємо на них якнайшвидше”, й українські пілоти зараз продовжують навчання у США та Данії. А пізніше він додав, що початок бойового застосування F-16 в Україні залежатиме від оперативної обстановки та готовності інфраструктури.
Новим українським стрілецьким і піхотним бригадам бракує техніки – насамперед автомобілів, важкого стрілецького озброєння та мін. Бригадам ТРО, що стають механізованими, – бронемашин, мінометів та САУ.
І зрештою, всім потрібні засоби РЕБ, дрони, позашляховики та вантажівки.
В Україні війна у тому чи іншому вигляді вже торкається майже кожного. Тож головне – це люди, адже воює не залізо — воюють солдати і “воює” тил.
На заставці: Україна активно готується до важкої літньої кампанії 2024 року. Фото: Генштаб ЗСУ / 58-а бригада
