PROстими словами

Росіяни вирішили звільнити Україну від бензину, зерна, сонячних електростанцій, спортивних споруд, шкіл, лікарень, солі і далі за списком. Натомість Україна звільняє росію від армії. Бо нащо майбутній росії армія? В Україні народ відбудує і нерухомість, і сіль знайде, і бензин. Бо ми живі. Бо наша країна – величезний працюючий вулик. Бо в нашій річці вода оновлюється та кристально чиста на відміну від російського болота, яке зветься “стабільністю”. Болото бурхливу річку не перевершить. Ніколи. Болото буде смердіти скільки може – але ж річка тече й далі.

Дуже красивий хід від ПЦУ – претензія на частину території Лаври для організації чоловічого монастиря. Це багаторічна ганьба, з цим існуванням фсбешної структури на тілі України. Я Київську Лавру не досить добре пам’ятаю, але Святогірську, що поряд з тим самим Слов’янськом, само собою. Ви знаєте, які там краєвиди? І що там засіла російська агентура? А скільки їх таких по всій нашій країні? Та тут треба при кожній московській церкві будувати українські чоловічі “монастирі” з достатньою військовою підготовкою.

Мер Харкова каже, що вартість тимчасового житла для людей, які втратили домівки, – десь 30% від вартості постійного. Тому ставити модульні містечка, термін служби яких три роки, а люди живуть там вже вісім, і вони вже в поганому стані, – не дуже слушна ідея. А якщо хтось буде просувати тимчасове житло як масове, як вирішення питання на найближчі два-три роки, то, мабуть, це буде комусь вигідно. Держава, отримуючи регулярні кошти від наших союзників та друзів, мусить викупити вже існуючі квартири для постраждалих.

Вітаю гурт Kalush Orchestra з перемогою на Євробаченні. Тут дехто вже обговорює – яке місто могло би прийняти наступний конкурс. Якщо зважати на технічні можливості для проведення такого заходу та насамперед безпеку (а до цього – нашу остаточну перемогу над росіянами), то багато наших міст постраждали, і їм би прийняти, але все залежить від швидкості відновлення. Але й Криму приймати Євробачення зарано. Вважаю, що совком, на який росіяни перетворили півострів, Україні пишатися не варто. Світ повинен побачити дещо інше. У нас є достатньо міст, які на це заслуговують, на сьогоднішній день, більше.

Нещодавні кадри з бомбардуванням парку Горького в Харкові не дають спокою. До парку автобусами привозили діток з усієї області, та суміжних. Було багато соціальних програм. Концерти. Фестивалі. Там збиралися пенсіонери, матері з дітьми, спортсмени. Величезна територія з італійським обладнанням. Росіяни тут топталися та фотографувалися сотнями та більше. Нащо бомбардувати український Діснейленд? Заздрість. Бо якщо в сусіда краще – отримуй руїни, сусіде. За те, що зробив чудо на власній землі. Зазначте, росіяни: чорна заздрість говорить лише про власні комплекси та нездатність до розвитку.

Вчора постраждала громада в селищі Покотилівка. Це передмістя Харкова. 30 будинків зруйновано, понівечена школа, є загиблі та поранені. Ніяких військових баз там немає. На місці російського злочину стоїть чоловік у футболці з написом “WAR CRIMES/ Prosecutor”. Прокурор. Військові злочини. Якщо росіяни думають про “авось обойдется” – не обійдеться. Все фіксується. Все занотовується. Всі докази будуть надані міжнародним судам. Всі зруйновані мирні будинки, школи, лікарні, дитсадки будуть пораховані. Вони будуть платити нам вічно. “Нравітся, нє нравітся…”

Голодомор дубль два? На окупованих територіях окупанти змушують фермерів засівати поля, але зерно, яке буде зібране, вони “націоналізують” на користь, наприклад, “днр/лнр”. В Херсонській області росіяни забрали зерно в українців та повезли його до Криму. А потім воно було помічене на Кримському мосту в напрямку Росії. Тварини не вміють сіяти. Тварини вміють тільки жерти. Чуже. До речі, інтернетом блукає світлина з українського подвір’я. Там видно розрізані мішки з зерном, яке власники, скоріше за все, готували на посівну. Зерно розкидане, а на білій стіні будиночка окупанти залишили напис: “рассія руліт”. На щастя, “рассія руліт” не туди.

Росіяни замислюються над питанням, яким буде їх флот після ліквідації флагмана “Москва”. Єдине питання, яке повинно турбувати тепер “нєдогосударство” – нащо вам флот? Куди ви намилились? Вас ніхто не заправляє, ніхто не обслуговує, вас не хочуть бачити в міжнародних портах, а в акваторіях Азовського та Чорного морів ми якось наведемо лад і без росіян.

“Проект відновлення АН-225 Мрія буде проводитися в широкій міжнародній кооперації за участі провідних компаній та підприємств глобальної авіаіндустрії…” – кажуть в “Антонові”. Наша Мрія потрібна світу. І ми, українці, світу потрібні. А в кооперації з ким може відновитися російська авіація чи російські флагмани, чи взагалі щось російське – те ще питання. У нас, наприклад, буде два роки, і у Росії буде два роки. За рахунок кого і чого вона зможе відновити сили для наступу – і в той же час хіба ми самі будемо сидіти, склавши руки, і не перетворюватися в укріплену фортецю? Все в наших руках.

Демарші відносно Штайнмаєра, звичайно, красиві. Як у кіно. Але це не політика. Це не дипломатія. Наразі Німеччина може нам допомогти у військовому плані, і мистецтво дипломатії – не бити горщики, а отримувати своє навіть попри образи та несправедливість. Штайнмаєр піде, а деяка німецька еліта залишиться. Гордість – це чудово. Я її поважаю. Але давайте спочатку отримаємо максимум зі стосунків.

Кумедна історія з американським журналістом Еліотом Екерманом, який написав статтю для видання TIME. Йому хтось з українців сказав, що український хлібобулочний виріб, який дуже популярний в нашій країні, називається “rusni-pyzda”, а не паляниця. А американець взяв та написав для багатомільйонної американської аудиторії цей термін. І лише потім дізнався правду та виправив на “”palyanytsia”. Не треба було, як вважаєте? 😛 

Снайпери на львівських багатоповерхівках, щоб з вікон не вилазили люди та не дивилися на “першу леді”, – це трагікомедія. Не знаю, чи було в нас таке раніше. Ось Марину Порошенко в натовпі людей я бачу постійно, а вона ж може піти набагато далі в політичному плані за Зеленську. “Рожденный ползать” ніколи не зрівняється ні по розуму, ні по позиції зі справжньою Особистістю. Але навіть Особистість снайпери на дахах чомусь не захищали. А ось незрозуміло кого – залюбки… Страшна річ – переоцінювати свою значимість.