Вибачте, ви втримали там над нами небо. А ми не зуміли тут втримати нас
Я сумую за 2014-м. Це був страшний рік. Земля йшла з-під ніг, ночі без сну. Робота на межі фізичних можливостей. Страшні цифри в зведеннях речників АТО, за кожною з яких зламані долі та люди, яких більше ніколи не буде. Але тоді були МИ. Один за всіх і всі за одного. Ми знали, що ми маємо робити. Ми вірили в те, що після перемоги Майдану все зміниться на краще. А зараз все не так. Наші душі, здається, почали розкладатись раніше за тіла наших ворогів. І сьогодні, дивлячись в очі десяткам кіборгів в стрічці, мені особливо соромно. За те, що не зуміли втримати тил, поки вони втримували ціною своїх життів фронт.
Читати далі