Церковне рейдерство

Є такий сайт – СПЖ. Розумні люди розшифровують як “Сміх подовжує життя”, а його автори – як “Спілка православних журналістів”. Епіцентр промосковського мракобісся серед рупорів УПЦ Московського патріархату. До половини новин – про те, як героїчні прихожани УПЦ МП не допустили самозахоплення храму розкольниками з ПЦУ. Приємно це тому, що і в цьому випадку треба знати езопову мову. Це як “на кораблі Чорноморського флоту стався хлопок із задимленням, екіпаж долає набуття від’ємної плавучості”. Так і тут. Треба розуміти, що таке “самозахоплення” та як “не допустили”.

Читати далі

Когда будут снимать кино про эту нашу войну с орками…

Я знаю, что у нас в стране есть тупая вата, у которой случается ломка, когда тарелка с русским ТВ ломается. Есть кишечнополостные персонажи, которым кроме их кормушки ничего не важно и не интересно. Есть откровенные предатели, которые становятся “народными” мэрами, и подсиралы, что сдают оккупантам активистов. Я знаю, что это всё есть, оно с нам навсегда, условно-патогенная флора, и с ними со всеми можно жить, если обзавестись хорошо и правильно работающей иммункой. Но когда будут снимать кино про эту нашу войну с ордой, я не хочу их видеть на экране. Я хочу видеть там совсем других людей…

Читати далі

Хроники Харькова. 22.06.2022 (фото)

Давно не писал Хроники, потому будет не за день, а за всю предыдущую неделю. Я и дальше не планирую уже вести их в ежедневном формате. Сейчас количество событий и подлежащей публикации информации в день очень небольшое. А писать как последние дни ежедневных Хроник почти одно и то же изо дня в день мне надоело. Это явно не интересно читать и уж точно утомительно и не интересно писать. Так что дальше буду писать или раз в несколько дней обзорно, или если происходит что-то нестандартное.

Читати далі

Табу на страшні слова

Називайте речі своїми іменами. Називайте війну війною. Не бійтеся цього слова. Слово – це просто звук, а війна вже тут. Вона вже прийшла, і цього не змінити. Називайте війну війною. Не ховайтеся від правди, якою б вона не була. Бо щоб війна не прийшла знову, недостатньо не називати її ім‘я. Щоб війна не прийшла знову, потрібно буде дуже багато зробити. Війни не буде тільки тоді, коли ворог буде боятися вимовити слово «українець». Щоб не накликати. 

Читати далі

Сказ о воротах

В начале марта, после очередного боя с ДРГ неподалеку от нашего дома, жильцы приняли решение обезопасить нас. Двор у нас закрытый, зайти можно только через ворота. Потому на собрании в Вайбере было принято решение запирать ворота и калитку изнутри на висячий замок. И пусть враг трепещет! Меня в Вайбере нет, потому я это эпическое обсуждение пропустил. Но с последствиями столкнулся… Шли недели и месяцы. От Харькова понемногу русских отжали… И вот вчера наконец произошло эпохальное событие!

Читати далі

Нам не на часі здаватися

Ізраїль живе так само у війні. Його в будь-який момент обстрілюють. Його так само хочуть знищити. Про нього кажуть, що він як держава не має права існувати. Але це не заважає людям хотіти жити в Ізраїлі та отримати ізраїльське громадянство. Одного разу ми обернемося назад, згадаємо, через що пройшли, і зрозуміємо: ось вона, країна, в якій хочуть жити, в якій хочуть працювати. Ви ще побачите, як на нашим громадянством будуть полювати всі пострадянські країни. Вже починають, бо розуміють наші шанси на чудове майбутнє. Ізраїль живе, і дуже непогано живе. Ось і ми будемо. 

Читати далі

900 квадратних метрів – Марина Порошенко показала маскувальну сітку для винищувачів, яку сплели волонтери (фото)

«Протягом місяця, на замовлення військових ЗСУ, наші невтомні волонтери ГО Справа Громад Солом‘янського району міста Києва плели одну з найбільших маскувальних сіток, розміром 900 квадратних метрів. Вчора разом з колегою по фракції Олександром Тимченком та волонтерами ми передали її нашим воїнам», – повідомила Марина Порошенко. Тепер ця маскувальна сітка захищатиме українські винищувачі.

Читати далі

Як сонце кожного дня сходить, так ми переможемо

В мене дуже багато знань за ці три місяці. Я знаю стільки різної фігні, якої мені не потрібно було ніколи знати, що сам в шоці. Але це вимотує. Чи втомився я? Я не знаю. Бо в мене суцільне окам’яніння довжиною в три місяці. Чи здають у мене нерви? Чи лупашать мене емоції? А як ви думаєте? Але є одна маленька деталь. Я не маю права на публічну втому, на публічні нерви, на публічний розпач чи зневіру. Кожен із нас, зараз і до кінця війни, не має права на публічні деструктивні та негативні емоції, які підривають моральний дух та віру у перемогу. У нас всіх є одна проста задача – “Щоб віра моя була гранітом”. Щоб кожен із нас ніс впевненість в нашій перемозі. Бо немає в нас іншого вибору крім перемоги. Інакше знищать нас. Як не всіх, то більшість.

Читати далі

Декларація невігластва

Улюблений аргумент пересічного общєчєловєка, тобто людини імперської культури, що живе в Україні: “я украінскую культуру (літературу) не знаю, но в школє мнє было нудно”. Ти років 30 як закінчив школу і зараз декларуєш, що три десятиліття нічого не читав, що твої знання на рівні підлітка, але тобі не соромно бути невігласом, і у тебе є мнєніє. А ще зацінюєш рівень емпатії від таких осіб. Війна йде на знищення української культури, це прямо декларується і виконується на захоплених територіях ретельно і без жодних виключень. Цими общєчєловєкамі ситуація сприймається не те що без болю, навіть без особливого співчуття.

Читати далі

Хроники Харькова. 14.06.2022

Вчера Терминаторы из группы нескольких волонтерских хабов уже третий понедельник подряд провели массовую эвакуацию людей с оккупированной территории. 1500 две недели назад. 1400 на прошлой неделе и 1700 вчера. Вдумайтесь в эти числа. Если честно, у меня нет слов просто, чтобы это описать. Просто несколько волонтерских групп. Организовались, договорились, вывезли. Просто потому, что им не все равно. Больше четырех с половиной тысяч человек за три раза. Эти люди теперь не под оккупацией. Они вернулись.

Читати далі

Между войной и миром

Уже не впервые наблюдаю от бойцов хейт на тему “мирного Киева, живущего своей жизнью”. И в чем-то я их понимаю. Потому что, приезжая в Киев, я, как правило, стараюсь сидеть дома. Потому что все вокруг раздражает. Но я понимаю и киевлян, опасающихся бойцов. Я не хочу, чтобы людей, которые не хотят или не могут, заставляли соответствовать образу военного времени. Этому нельзя заставить. Есть вещи, которые должны идти от сердца. “Если у них там все хорошо, то это лишь значит, что мы хорошо делаем свою работу. Просто пусть об этом помнят. Большего мы и не требуем” © Вадим “Барсук” Сухаревский.

Читати далі

Хроники Харькова. 13.06.2022 (фото)

Устроил себе отпуск, пробыл несколько дней вместе с семьей подо Львовом и во Львове. Вчера вернулся в Харьков и сегодня к Хроникам. Сегодня не об одном дне, а какой для меня по возвращении выглядит прошедшая (в основном без меня) неделя. Мне было очень интересно, каким мне покажется Харьков после недели перерыва в абсолютно мирном Львове. Контраст, конечно, очень сильный. Но впечатления фронтового города Харьков не производит. Скорее, прифронтового.

Читати далі

Невідомий відомий Мамай

Серед загальновідомих символів України є один особливий, який ніби зажди ховається на самій межі зору. Ніби завжди поряд, але ви його не бачите, якщо не захочете побачити. Але якщо захочете, захочете насправді, то побачите його скрізь. Це козак Мамай. Будь-який українець зчитає всі символи швидше, ніж професор семіотики з «Коду да Вінчі». Але не всі у світі, як ми бачимо, розуміють один з прадавніх символів нашої землі. Хоча це і не просто символ. Це ніби дорожній знак. Попередження. Встановлення рамок правил. Погроза і запрошення водночас. «Я козак Мамай. Мене не займай».

Читати далі

Ключовий розподіл Заходу та не-Заходу

Знаєте, що є ключовою цивілізаційною, якісною та ціннісною відмінністю Заходу та не-Заходу? Вміння розділяти суспільне та приватне. Навіть в дрібницях. Схід виходить з постулату, що можна втручатися в чуже особисте, якщо це справа блага, правильна, якщо ти наставляєш на шлях істинний (себто, на той, на якому ти сам). Захід виходить з постулату, що саме залізання до чийогось privacy – справа вже настільки неблага, що далі нема про що говорити.

Читати далі

З війни не повертається ніхто

Ніхто з нас вже ніколи не зможе остаточно повернутися з війни, навіть ті, хто був у тилу. Повернутися у «до» неї. Повернути того себе, що був тоді. Все змінилося. Всі змінилися. Просто хтось змінився менше, а хтось змінився більше. Змінився цілий всесвіт, і не помічати це – дурість. Навіть коли шматки металу перестануть вражати людські тіла, війна не скінчиться. Ви будете знати, що вона тут. Що вона поряд. Що вона чекає. Ви будете бачити війну щодня у дзеркалі. Тому що війна – це не про метал в тілі. Це про метал в очах.

Читати далі

Мы стали ужасно стандартны

Стандартные слова. Стандартные тексты. Стандартные диалоги. Стандартные важные разговоры. Сто двадцать пятое февраля отличается от двадцать четвертого только температурой, заполнившимся Киевом и бОльшими очередями за топливом, кризис которого власть обещала устранить к концу апреля. Ситуация на фронте… ситуативная. Украина, понимаешь. Новый уровень качества ведения войны. Этот длинный февраль опишут в учебниках и преподадут в академиях. Мы, это мы задали новый золотой стандарт. Помните об этом, пожалуйста, даже когда ведете стандартные… и такие важные разговоры. 

Читати далі