Ми просто не захотіли бути рабами. Більше ніколи
Свобода ніколи не дається раз і назавжди, сказав хтось із великих.
Її постійно треба захищати, щоб не забрали. Так у нас сталося і під час студентської революції на граніті восени 1990-го, і під час Помаранчевого Майдану 2004-го, і в дні Революції гідності у 2013-му.
Українські Майдани збираються не по волі росії, а всупереч їй, коли москва та її колаборанти створюють загрозу нашій незалежності та ідентичності. Так сталося в листопаді десять років тому. Мільйони людей вийшли, аби завадити п’ятій колоні розвернути нас у бік росії. І тим самим ми зробили свій остаточний європейський вибір, який тепер мусимо боронити у виснажливій війні від імперії зла, як колись влучно назвав московію великий Рейган.
Захист національних інтересів, свобода слова, слідування усім правилам демократії, чесний діалог із суспільством, нульова толерантність до корупції під час війни, терпимість до критики й ставлення до опозиції як до партнера, а не ворога, – прості профілактичні та заспокійливі засоби для тих, хто боїться «третього Майдану». Влада не має втрачати відчуття ґрунту під ногами й пам’ятати, що джерелом влади є народ.
А українці прекрасно розуміють, що нам сьогодні як ніколи потрібна внутрішня єдність для перемоги над зовнішнім ворогом. Бо ми, українці, відповідальні і любимо свою Вітчизну, незалежно від політичних поглядів.
З вдячністю та шаною схиляю голову перед Небесною Сотнею. І перед десятками тисяч полеглих воїнів-захисників України.
Вітаю з Днем Гідності та Свободи кожного вільного українця і всю нашу націю — великої честі та гідності український народ.
День Гідності і Свободи – день, присвячений боротьбі.
Маючи сусіда, який постановив збирати наші землі як свої, ми маємо лише один вибір. Або перестати існувати, прийняти на себе прикметник «русскіє» і гинути за чужі хворі амбіції, або захистити своє право бути.
Всі наші Майдани – про захист волі і відкидування навʼязаної ворогом безнадії.
А коли ворог скинув маски і пішов війною, становим хребтом нації стали Збройні сили. І ті, хто Завжди перші, – Десантно-штурмові війська.
І навіть перехід українських Церков на астрономічний календар не змінив символізму сьогоднішнього дня. Бо Введення в Храм Богородиці – це про надію, присвяту і виконання свого призначення.
Зі святом Свободи та Гідності!
Депутати «Євросолідарності» вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні, 21.11.2023
Майдан – це віра. Часто ірраціональна, але врешті – переможна.
Коли в кінці листопада вийшов на головну площу країни, вірив, щось з того вийде. Хоча підстав сподіватися було вкрай мало. Слабка опозиція, агресивна і впевнена в собі влада, апатична більшість суспільства і злегка стурбований Захід.
Та Україна знову прокинулася, зуміла не просто повторити Помаранчевий майдан, але перевершити його.
Коли вночі 11 грудня стояв на барикаді на Інститутській, вірив: достоїмо до ранку, переможемо. А розум кричав: «Дивися! Тих, хто навпроти, більше, вони сильніші, їх не спинити».
Спинили.
У «довгу ніч з 18 на 20 лютого» розум диктував необхідність відійти, щоб мати сили потім повернутися. І ми почали готуватися до життя після поразки – обмінювалися контактами на Західній і Центральній Україні, домовлялися про місця майбутніх зустрічей, готувались розгортати підпілля.
А віра змусила лишитися на Майдані, зустріти сонце вранці 19 лютого разом із кількома сотнями шаленців, яких так і не посунули. Побачити накритих закривавленими прапорами наступного ранку і натовп живих і свіжих, які, йдучи Прорізною, питали «Де тут Майдан?».
Тому пам’ятаймо про Майдан, бо це про віру і перемогу, і про віру в перемогу, які потрібні нині не менш, як десять років тому.
Скількох я б хотіла обійняти і привітати з сьогоднішнім святом, посидіти разом, послухати спогади, але це вже неможливо. Принаймні за життя, а що там буде далі – побачимо.
Якби довелося розповідати про Майдан тим, хто його не застав, хто народився після, я б сказала – це були постійні гойдалки від надії до відчаю. Щоразу здавалося, що гірше не може бути, а назавтра траплялося щось нове.
Але щоразу також надходила допомога. Мітингувальники вдивлялися у знаки, звертали увагу на погоду і на те, куди стелиться дим від вогнищ.
Але справжній порятунок робили люди, такі ж українці. Приїжджали і пробивалися на Майдан свіжі сили з усієї України. Рятували кияни, які відкривали свої квартири для поранених і побитих. Поряд з нами стала наша церква.
Це була справжня війна, яку тодішній Президент і його поплічники вели зі своїм народом на вулицях столиці та інших великих міст. З барикадами, боями, розстрілами.
І найбільший для мене урок Майдану – це те, що деякі українці готові битися, і немає межі силового тиску, після якої вони здаються. Навпаки, сила дії формує протидію.
А для президентів, напевно, мав би бути інший урок. Навіть не думай починати, навіть не дивися у той бік.
Чи могли ми тоді, 10 років тому, не піти на Майдан?..
Я часто ставлю собі це питання, особливо розуміючи десятирічні наступні події. І ту кількість трагедій, які спричинила росія.
Добре, що цього року суд дав відповідь на те, що саме росія стояла за розстрілами на Майдані.
І вже ні в кого в світі немає сумнівів, хто стоїть за агресію і анексією української землі. І того, що це не перший геноцид, який творять росіяни щодо українців.
І напевно саме тому ми тоді не могли не піти на Майдан, коли Янукович тягнув Україну і українців знову під російське імперське ярмо. З відповідними наслідками.
За ці роки росія просто проявила себе. Україна завжди була для них колонією, яку вони використовували як хотіли.
Треба земля і люди? Знищимо козацтво, мову і поставимо свою владу.
Треба зерно і валюта для індустріалізації? Вбʼємо мільйони українських селян, забравши в них все.
Треба подолати імперський комплекс від розпаду СРСР, почнемо війну, анексуємо територію, назвемо українців «фашистами» і будемо вбивати.
Все, що вони глибинно хочуть зробити з українцями, – це зробити рабами або вбити. Так було завжди. Нічого не змінилося.
І ми, українці, просто не захотіли бути рабами. Більше ніколи.
І саме тому ми пішли на Майдан. І саме тому ми назвали це Майданом Гідності. І саме тому ми зараз у смертельній війні з росією.
Щоб Ніколи Знову.
Я знаю відповідь: ми не могли не піти на Майдан. Тоді ми спільно почали Нову українську історію. Без росіі.
Десятиліття з початку Євромайдану.
Із перших днів, із самої ідеї протесту було зрозуміло, що це велика і тривала боротьба. Страшні 10 років, але таким є визволення від політичної, економічної і духовної окупації.
Виростає покоління, яке не виховували на казках про «дружбу народів» і страшилках про «агресивний захід». Вірю, що вони вже не дозволять себе кривдити, не проґавлять загрозу і розумітимуть, що вільна і сильна Україна – це наслідок трьох народних повстань, тріумфу людського духу, правди та гідності.
Сила цих прагнень напрочуд незбагненна для тиранів і недалеких нарцисів, але від того не менша.
Мала честь брати участь в усіх трьох Революціях, на які мене вело сумління і віра в Україну.
Попереду ще багато випробувань, але випробування честі українці пройшли.
Якщо нація – це щоденний референдум, то цивілізація – це щоденна індивідуальна робота над собою.
Не можна раз на десять років щось змінити, а потім пустити на самоплив.
Що завоювання Революції Гідності 10 років тому, що перемогу в нинішній війні слід захищати кожного дня. Інакше через 10 років знову доведеться починати боротьбу.
Україна не може бути водночас квіткою в короні імперії і цвяхом у сраці двоголового орла. Цнота виключає вагітність. І навпаки теж. Наші лебеді материнства прокурликали десять років тому, що новим шлюбом із цивілізацією завершується епоха нашої багатовекторности та блядства.
Тому ми обрали вторе, а не перве. У змаганні на роль квітки імперії тепер борються картопляна дупа лукашенка і зеленопрапорний ἀφεδρών кадирова.
З Днем Свободи і Гідности!
День Гідності і Свободи…
Зараз ми надто багато знаємо. Ми знаємо, що МВС Януковича блокувало митрополита Володимира і примушувало його передати справи промовсковським попам. Ми знаємо, що Янукович вже був взяв курс на інтеграцію з ЄС, але різко поміняв плани після зустрічі з Путіним у Сочі, – чув, що Путін там відверто пригрозив Януковичу військовим вторгненням. Ми знаємо, що політтехнологи Партії Регіонів мали план штучно примусити західні області України до відділення, аби всю іншу Україну перетворити в “лукашенківську Білорусь”. Ми знаємо, що план вторгнення в Крим був підготовлений заздалегідь. Що на російській медалі “За вазвращеніє Крима” стоїть дата 20.02.2014 р. – як раз коли людей мордували на Майдані.
Українці мали дуже малий вибір – боротися за свободу чи простелитися під Москву. Українці зробили вибір. Досі роблять.
Як шведи. Як поляки. Як фіни. Як латиші. Як всі, хто обрав свободу і здобув свою державу. Тим, кому “какая разніца”, не збагнути.
Повітря свободи п’янить вільних і душить кріпаків.
Майдан был от нас далеко.
Там какие-то наколотые апельсинами люди за деньги Госдепа и под предводительством рептилоидов нагло кидались голой грудью под пули самого демократичного, легитимного и клёвого на свете президента.
Их поливали из брандспойтов ледяной водой, чтобы привести в чувство и остановить, ведь Киев лежал практически в руинах и зиял пустыми глазницами разграбленных бутиков. А фашиствующие маргиналы распинали беззащитных беркутовцев в трусиках и собирались в карательные отряды, насилующие русскоязычных пенсионерок с эпилепсией и катаплексией.
Именно это мы в Донецке слушали из каждого утюга, но Майдан был далеко.
Мы ещё не знали, что скоро нас приедут защищать от нормальной, мирной жизни хмурые ребята из ближнего зарубежья. И тогда начнется наш собственный, недолгий Майдан.
Несколько дней единения.
Несколько дней, когда Донецк искренне, зло и мощно разукрасился жовтоблакиттю.
Несколько дней и десять лет для понимания того, что свобода – это никогда не даром. Не бесплатно, не по умолчанию. Свобода – это постоянная война за нее. С победами, с поражениями, с павшими и с дезертирами, с разочаровашками и с теми, кто всегда в строю. С кусками мяса на колючей проволоке.
Я не знаю, что мы в скором будущем будем жрать и чем воевать. Я не знаю, сколько ещё лет и жизней уйдет прахом в землю. Одно знаю: Украина – страна баррикад, а не автозаков. Так было и так будет.
