Перемога над зрадою
Назло шахедам, ракетам, атакам, ти настільки прекрасний і незалежний, що ворог може тільки вдавитися з люті. Дай Боже нам сил і мудрості зберегти і захистити тебе. І від ворога, й від тих, для кого твоя самобутність не є цінністю. Любимо тебе, Києве!
Читати далі
Гомо постсовєтікус у плані здатності до виживання стоїть на плечах велетнів, для яких воно було головною професією. Якщо оцінити життєписи всіх моїх родичів, які померли своєю смертю, з точки зору вміння виживати у скруті і повному пеклі, то сухим залишком їхнього життя буде всього лише виживання, тобто продовження роду.
Читати далі
Оскар Навальному – це добре для нас. Ні, нас не забули. Так, ми досі на перших шпальтах. Просто інколи там крім нас є ще хтось. Змиріться з цим. Світ не крутиться навколо нас. Оскар Навальному не зрада, а привернення уваги світу до людоїдської суті путінського режиму. Це важливо для підтримання сприятливих для нас суспільних настроїв в Європі та вільному світі.
Читати далі
А ви взагалі усвідомлюєте, дорогі мої, що ми переживаємо найбільший і найпотужніший здвиг українства за всю його історію, і що всі ми, властиво кажучи, є його учасниками та безпосередніми винуватцями?
Читати далі
Справжня війна – це коли… І ми всі знаємо, коли. І знаємо, як. Ми в ній живемо. Ми до неї адаптуємося. Ми під неї підлаштовуємося. Ми її хочемо пережити і в ній вижити. Над нами явно хтось експериментує. Але не залишається нічого іншого, крім стоїцизму.
Читати далі
З 1991-го вся енергія російської планети спрямована тільки на одне – повернути Київ, повернутися у блаженні історичні часи, коли вони (!) прибивали щит на брамі Царгорода. Київ тут для них – практично Константинополь. Загалом в Україні вони програють битву за київську та візантійську спадщину, залишаючись сам на сам із найгіршим ворогом, якого тільки можна собі вигадати – самими собою.
Читати далі
Єдине, що варто сказати доброго про Ґорбі – це те, що СССР його 6-річної епохи правління був набагато вільнішим і демократичнішим за сьогоднішню Росію. А ще те, що сьогоднішня Україна веде війну водночас на два фронти – і з путінською Росією, і з СССР, який не витримав вітерця свободи і живе тепер у путінській Росії як одна з її найвищих точок розвитку й успішний проєкт. Ґорбі, зрештою, програв у всіх сенсах. Свобода, принесена ним, була непотрібна його народу, який за першої ж можливості знову загнав себе в подобу 1937 року. А ми повинні виграти, бо обрали дорогу свободи.
Читати далі
Що таке культура «русского мира», як її собі уявляють росіяни? Це частина сучасної культури, практично невідома західному світу. За винятком Баришнікова, Бродского, Ростроповіча і Солженіцина. А відома тільки завдяки тому, що всі згадані особи фізично покинули «русский мир». Але це якраз ті винятки, що лише підтверджують правило.
Читати далі
Україна для російського інтеліґента, який виступає проти війни, – така сама «біла пляма», як і для тих людей у кремлі, що безпосередньо почали і продовжують цю війну. Він України не знає і знати не хоче. Російський інтеліґент хоче, щоби в Україні його зустрічали з квітами. Але не усвідомлює, що і для нього, і для путіна, і для бурятського танкіста, і для кадировського десантника ми приготували один спільний букет.
Читати далі
Зрозуміло, чому путін ототожнює себе з Пьотром І. Це перевірений сталіним персональний орієнтир кожного новітнього російського Ксеркса. І зрозуміло теж, чому путін не ототожнює себе з Єкатєріною Второю. Бо він – мужи-и-ик же ж… Але асоціяція саме з Єкатєріною Второю була би точнішою в кожному з аспектів його негідного життя.
Читати далі
Усім, хто нині так тішиться зовнішньому іміджу президента Зеленського, якого назовні називають – не більше і не менше – “лідером вільного світу”, слід крепко замислитися, що в позавоєнній реальності, яка неодмінно настане після нашої Перемоги, той самий лідер вільного світу всередині країни матиме не один “Іловайськ”, як у Порошенка, а мінімум п’ять. Тому плануючи сьогодні ІПСО, в яких недвозначно натякається на поновлення політичних процесів у країні в стані війни, варто розуміти, що всі бумеранги мають здатність повертатися.
Читати далі
До свободи сумління ця історія не має жоднісінького стосунку. Це не про сумління. Це про ліквідацію ще одного ефесбешного спрута і його впливів у сучасній Україні. Спрута найживучішого і найпідступнішого. Спрута, який криється за Христом і вірою у Христа. І якщо сьогодні цього не зробити, то Україна довіку оплакуватиме своїх доньок і синів. І так – не варто плутати стадо з паствою. Це різні речі й різні підходи. «Європейська Солідарність» закликає владу накласти санкції проти рпц як організації-пособника тероризму, її керівництва та підрозділів в Україні.
Читати далі
Помітив одну спільну рису, яка об’єднує всю цю демоліберальну антипутінську фронду. Вони взагалі і у принципі не читають жодних українських авторів. Нас нема в їхньому життєсвіті так само, як нас немає у життєсвіті путіна і лаврова. Вони просто нас не бачать. Це якась у їхньому світі дуже негідна річ – розуміти, а що ж про все це думають ті, проти кого конкретно і реально ведеться оця сама війна, проти якої своєю чергою ці демоліберали начебто виступають. От саме тому російську культуру і варто скасовувати. Вона сліпонароджена і обмежена. І так, не побоюся цього слова, тупа.
Читати далі
Це абсолютно нераціональна війна, для якої не було реальних причин. Чистий витвір хибної і схибленої свідомости. Це війна, в якій ті, хто захищається, крім моральної правоти і вищости, мають розуміння того, що ворога вже знищено, він уже мертвий, його вже ніколи не буде, мають розуміння того, що ця розумова неповносправність буде ізольована від світу, ослабне і врешті-решт сконає. Страшним коштом, так. Але наша головна ставка зіграла вже. Нам буде несамовито важко. Але ми вигребемо. А вони – ніколи.
Читати далі
Про шаманські танці навколо руської спадщини я написав для “Zaxid.net” ще в далекому 2010-му… Нічого нового тут нема.
“Переписування історії відбуватиметься не лише в суто підручниковому контексті, а й матиме амбіції сформувати, як любили нещодавно казати, новий міф України. І цей новий міф просто неможливий без різноманітних спроб анігіляції й нейтралізації власне українського проекту з його мазепами, петлюрами й бандерами… Однак, йдеться тут не так про створення інтеґрального мультикультурного світу в країні, де кожен народжений у ній геній – українець без огляду на етнічне походження, як про бажання витіснити українське, що асоціювалось із сучасною і недавньою історією, на марґінес”.
Я вже давно маю враження, що збурення хвиль незадоволення та гніву муралами відбувається для того, аби люди не звертали увагу на по-справжньому фатальні й невиправні речі. А навіть якщо ніхто й не збурює цих хвиль, то вони все одно сигналізують про якусь таку дивну вибірковість у погляді на довколишню реальність. От, наприклад, незаконна забудова або порушення принципу поверховості. Можна до завтра перелічувати те, що повернути неможливо. Але ніхто особливо не париться тим, що виправити просто неможливо. А от мурал змінити можна будь-якої миті.
Читати далі