«Поділяй та володарюй»
(Я не знаю, як це виправити, але все ж таки спробую…)
У 2015 році я чітко відчув, як нас почали розʼєднувати. Механізм був простий, а тому дієвий. І називався він «Хто більше воював»?! Постійно в різних куточках соціальних мереж начебто випадково спалахували інформаційні сутички «Сссышишь ты?! Та кому ты, бля, розказуеш, шо нацыки (Нацгвардия) воевали? Та они только на блок-постах стояли!»… А через паркан, в других акаунтах ломались списи в баталіях на тему «Та тільки добробати воювали, а ЗСУ – ні». І тут же йшла шалена гризня навколо зовсім протилежного судження. Поступово… Крок за кроком. Рік за роком, але ми стали ненавидіти один одного. Справа була зроблена…
Дивно, але повномасштабна російська агресія звела нанівець всю цю чорну роботу під назвою «Поділяй та володарюй». Миттєво були забуті усі взаємні непорозуміння. І учорашні політичні суперники, які готові були бити пику один одному, стали пліч-о-пліч друг з другом! І начебто усі зітхнули з полегшенням. «Ну, нарешті».
«Та хер вы угадали!!!», – сказали десь, і знов почалася та сама чорна работа. Те саме, сука, «Поділяй та володарюй».
Якщо ви помітили, то ми живемо (вірніше, намагаємося) жити у вільній країні! В країні, де кожен має право на свою власну думку. Подобається вона мені чи ні, але це ПРАВО людини! І якщо когось щось не влаштовує в тому, як я думаю, що бачу, як дихаю, то це ваші персональні труднощі! Йдіть собі з Богом! Точно так же я намагаюся не лізти зі своїм особистим «мнением» в інформаційний будинок іншої людини. І якщо щось кажу, то намагаюся це робити більш чим коректно.
Я не обговорюю, як хтось воює і де? По одній простій причині… МЕНЕ! ТАМ! НЕМАЄ! І якщо людина взяла до рук зброю, щоби захищати свою рідну землю, вона достойна поваги! Без «А вот если бы он тогда проголосовал…».
Ще раз! Поваги! Без додаткових слів!
Не важливо, чи він підтримує ВО «Свобода», Слуг народу, «ЄС» або Олега Ляшка… Він – солдат своєї країни! Воїн! Громадянин! Все! Крапка, кінець речення!
Не подобається волонтер, який робить ту довбану Сізіфову працю, вірніше, вам не до вподоби його політичні судження, а це значить, що треба його зацькувати? Охріненно! А ви не думали, що солдату на війні байдуже, від кого отримати тепловізор? Від цього волонтера, цього або ось цього! Йому потрібен «теплік». Зараз. Сьогодні. А краще позавчора…
Говорити про це можна довго, але, якщо ми не припинимо грати в гру по чужих правилах, колись так станеться, що «гравці в команді» скінчаться.
Навчіться в решті решт поважати себе… поважати своїх! І тоді вас почнуть боятись вороги! (Щойно сам придумав).
Добраніч усім…
