Вишчир пролетаря і перекличка люмпенів
Багато літер, але…
Перепрошую, але кілька думок щодо наслідків е-декларування.
Ви помітили, що реакція на заможність чиновників і депутатів була “он, гади, скільки накрали”. Заздрісна реакція. Пересічний споживач новин автоматично відкидає можливість, що гроші у представника влади є чесно заробленими – одразу вирок. На заувагу “чекайте, дехто прийшов в депутати чи чиновники з бізнесу і має статки зароблені раніше”, реакція йде агресивно-максималістська – “усі вони однакові”. Тобто, в уяві широкого загалу заможна людина – погана людина. Припливли. Тоді як в цивілізованому світі бути заможним, це мета, стимул. У нас – багатії, то є зло.
– Чого зло?
– Бо я не маю того, що мають вони…
– А якщо матимеш?
– …
При цьому та сама маса людей, котрі обурюються чужою заможністю, підсвідомо хотіла б бути на місці тих самих власників мільйонів в матраці. Але вголос про це не каже.
Рахує гроші в чужих деклараціях із думками “скотиняка така – розкуркулити”, але чи витримає спокусу не брати корупційні гроші, коли випаде нагода? Навряд. Для себе милого є універсальна індульгенція – життя таке, усі беруть і я беру, треба ж якось виживати.
Безумовно, з моральної точки зору, мільйони-шуби-годинники “еліт”, зароблені незрозуміло як, на тлі бідності мільйонів, це – зло. Але усі ці люди не з неба звалилися. Їх привели до влади ми самі. Обираючи менше зло, беручи гречку, так і не створивши дієвої ідеологічної партійної альтернативи. Тож і тут претензія має бути до дзеркала передовсім.
Але найстрашніше інше – мало хто говорить, що біда не в тому, що хтось має “сто-тищ-мільйонів”, а в тому, звідки ці гроші. Наскільки чесно зароблені.
Біда в тому, що замість “я докладу зусиль і також буду успішним, чесно успішним”, багато хто хоче “відібрати і поділити”.
Біда, що маси не розуміють – заробляти пристойні гроші, це нормально. Не красти, а заробляти Фахівці коштують гроші. Часом великі гроші. Будь фахівцем.
Ні, у нас в соцмережах суцільне кукуріку, що депутати підняли собі зарплати – як могли?! Абстрагуйтесь від прізвищ нинішніх депутатів-мільйонерів. Уявіть абстрактного НОВОГО депутата – жити в столиці, їздити, їсти, вдягатись не в кеди, а костюм, мати можливість виконувати (якісно!) обов’язки депутата парламенту… за три копійки не вийде. Якщо ти фахівець, котрий потрібен на ринку праці, то зважуєш – отримувати комерційну зарплату чи державну? Звісно, комерційна буде вищою завжди, але й державна має дозволяти 5 років пробути чиновником не сидячи в злиднях (ми говоримо про чесного чиновника). Тобто фахівець буде зважувати – або комерційна платня, або державна трохи нижча, але – досвід, котрого немає в приватному секторі, управлінський в тому числі. Досвід, це те, що дозволить потім, через 5 років, по завершенні чиновницької кар”єри, підняти рівень фахової капіталізації. Логічно? Так.
Що маємо ми?
Спаливши публічно свої мільйони нинішні парламентрі відмовляються підвищувати собі офіційну зарплату. Народ зловтішається. Ну ок, умовному Хомутиннику зарплата взагалі непотрібна, але умовна Ричкова має мати нормальну зарплату.
Майбутні потенційні молоді депутати мають мати нормальну для столиці і рівня держслужбовця посаду. Інакше ніхто не йтиме в депутати заради роботи на державу, йтимуть лише красти і “Рєшать”.
Молоді міністри-реформатори, котрі приходять до уряду мають мати нормальну зарплату, навіть якщо до чиновництва вони заробили мільйони. То було “до”. А за роботу треба платити. Пристойно платити. Тоді від людини можна вимагати якість, понаднормовість, недоспані ночі, вгроблені нерви і результат…
Зменшення депутатської чи міністерської платні – популізм. Зміщення акцентів з ДЖЕРЕЛ грошей на їх КІЛЬКІСТЬ – популізм. Обурення чиїмись статками і разом з тим бажання по головах догребстись до годівнички – гнило. Ми ніколи не матимемо якісних чиновників, якщо не здатні платити їм пристойні гроші.
Популізм, це зло.
Бути заможним, це нормально і правильно. Не приводьте до влади підматрацних мільйонерів і не довдеться обурюватися. Приводьте фахівців і платіть їм пристойні гроші. Як бачите, з декларацій – вони є. Звідкілясь же вони перекочували до кишень декларантів?
А пролетарськість і люмпенське “отобрать і подєліть” це пряма дорога в войовничий комунізм. Це ми вже проходили – боком вилізло.
