Не мурал страшний, а ми страшні, друзі

Те, що таку агресію викликав зміст – матір з дитиною на руках – для мене свідчить лише про те, що у багатьох людей є психологічні травми (і це не образа, ні в якому разі, це виключно прояв емпатії та добра порада), і з ними б варто попрацювати, бо втрачати таку кількість нейронів через мурал – це не нормально. І така агресія один до одного через нещасний мурал – це ненормально. І називати одне одного рагулями, бидлом і дебілами – теж не ок.

Поділитися:
Share
Читати далі

Він так любив Україну…

В іншій країні він був би національним героєм першого ешелону і його ім’я знав би кожен. Його портрети, мабуть, були б і на грошах, і його іменем були б названі проспекти. Його не цікавила влада – його цікавила незалежна Україна.

Поділитися:
Share
Читати далі

Наше телебачення – це відображення нас самих

День телебачення – це чудовий привід, любий глядачу, поговорити з тобою відверто про це. А саме про інформаційну війну, відсутність хороших і «правильних» програм і фільмів на ТБ, ну і, звісно, брехливих, некомпетентних і неодмінно продажних журналістів. Хочеш якісної журналістики? Покажи це рейтингом. Неможливо вести інформаційну війну з іншими, якщо без бою програєш її у власній країні. Бо це не цікаво. Бо в сучасному світі кожен сам формує свою інформаційну бульбашку. І ми не можемо змусити тебе дивитись «хороше», «корисне» і «правильне». А ще світле, моральне і високе. Бо ти перемкнеш канал, вимкнеш тєлєк і підеш на ютуб дивитись те, що тобі цікаво і комфортно.

Поділитися:
Share
Читати далі

Є люди, від яких мене розриває на шмаття…

Я дуже стараюсь виховати в собі максимальну толерантність. Не називати ідіотів ідіотами. Стараюсь, наче мантру, повторювати собі, що інший погляд на речі – це нормально, якщо він не суперечить закону і не шкодить людям. Але ти можеш скільки завгодно тикати гомо совєтікус самовпевненими писками в реальність і їхні власні парадокси, але це ніколи не приносить результатів. І що з ними робити, я не знаю. От думаю, може взяти собі на ковбасне утримання бодай одного нещасного? Купувати йому по палці «Докторської» і сервелату раз на кілька днів, а в обмін він перестане бути ідіотом? Як думаєте, спрацює? 😉 

Поділитися:
Share
Читати далі

Штаби – це теж частина армії

Можу перераховувати пару годин своїх знайомих і друзів, які пережили страшні речі, штурми, бої, обстріли, поранення та контузії, а зараз вони – «штабні». Можу нарахувати десяток серйозно поранених і вбитих хлопців серед тих, хто розвозив воду на передову, а не стояв з автоматом в окопі. І щоб в солдата були БК, їжа, справна техніка і форма, мають працювати, як ви, жіночки, які приберегли власних синів і чоловіків від армії (навіть від служби тилу ж), виражаєтесь, «тилові» і «штабні». Не охрещуйте оптом всіх щурами, зрадниками і дармоїдами, хто посмів переміститись з окопу в штаб.

Поділитися:
Share
Читати далі

Упирі та Сталіно

Поки весь світ бореться з коронавірусом і мізкує, що робити з економікою, бойовики вирішили погратись в бірюльки та називати Донецьк Сталіно. Є у Донецьку така місцина – Рутченкове поле. За Сталіна там поховали кілька тисяч людей. Всі вони були «політичними». Від 5 до 7 тисяч, за підрахунками пошуковців. Але найогидніше, що тут же за кілька днів до окупації нацистами, в 1941 році, СВОЇ розстріляли поранених, покалічених солдатів радянської армії та… сиріт, дітей «ворогів народу». А тепер вдячні нащадки розстріляних солдатів, в яких «дєди ваєвалі», «фашизм не прайдьот» і «можем павтаріть» головного мозку, називатимуть наш Донецьк Сталіно тричі на рік.

Поділитися:
Share
Читати далі

Велика трагедія, якій немає ні кінця, ні краю

Вони йдуть, здається, сотнями. І в мене виникає відчуття, що всі вони якісь інші – як інопланетяни. Зі світу, який, на щастя чи на жаль, я побачити на власні очі не можу. Люди з окупованої території. Люди з нашої землі, над якою чужі понаставляли триколорів. Вони все снують повз в обидва боки. Десятками, сотнями. КПВВ «Станиця Луганська» працює, як добре налагоджений і змащений механічний годинник, і лиш зрідка хтось губиться і питає куди йти чи кому віддати талончик. Хтось посміхається, хтось бурчить собі під ніс. Я дивуюсь терпінню і доброзичливості прикордонників. Але наші прикордонники – круті, наші. З різних куточків країни. Привітні, вмотивовані.

Поділитися:
Share
Читати далі

Згадайте Ігоря…

Десантник Ігор Брановицький після відходу наших з Донецького аеропорту повернувся до важких поранених, які лишились. Підкурював їм останню цигарку, давав водичку, вкривав і підтримував. Вранці в аеропорт прийшли росіяни і бойовики на чолі з Гіві. Вимагали видати кулеметника, який добре покосив виродків. Обіцяли розстрілювати по одному полоненому, доки не видадуть кулеметника. Аби зберегти життя іншим, Ігор сказав, що кулеметник він. Його били так, що це неможливо навіть описати. Його «пожалів» Моторола, застреливши…

Поділитися:
Share
Читати далі

Смерть за мову

Це – Артем Мирошниченко. Патріот і волонтер з Бахмута. Його вбили через мову. Так, вам не привиділось. В українському місті за українську мову. Історія Артема це відповідь на купу запитань. Як-то: чи є на Донбасі патріоти? Чи безпечно там любити Україну? І чи справді “какая разніца?” Родичам і друзям Артема Мирошниченко – щирі співчуття.

Поділитися:
Share
Читати далі

Здається, нам відверто пхають боснійський сценарій закінчення війни

Я не претендую на роль інтелектуала і аналітика, але щось мені все більше здається, що нам відверто пхають боснійський сценарій закінчення війни. З редакторськими правками до наших реалій, звісно. Типу, давайте Донбасу «асаблівий» статус і купу свобод, і взагалі – всім амністія, мір і жвачка. Головне, перестати стріляти. Що нам світить при таких розкладах? Так от, про Боснію та Герцоговину…

Поділитися:
Share
Читати далі

Це буде моє найбільше та найголовніше свято

Колись в майбутньому я не хочу, щоб в роковини нашої перемоги на Донбасі (а вона обов’язково колись настане) мої діти чи онуки плясали в пікселі та таланах на святкуваннях. І радість буде, і зі сльозами на очах. Але я не хочу, щоб мої нащадки “святкували” його, топчучи шашлики та нажираючись вхлам на природі.

Поділитися:
Share
Читати далі

Нема в нас більшого лиха ніж Проста Людина

Взагалі для українця називати себе “простою людиною” – це або діагноз, або неуцтво. Відкриваєш підручник історії і гортаєш за останні хоча б рочків сто: Перша світова, революція, громадянська війна, радянська окупація, колективізація, Голодомор, ГУЛАГи – кілька поколінь твоїх предків зубами вигризали своє життя, щоб колись, потім народився ти. Ну, і яка ти, нафіг, після цього проста людина?

Поділитися:
Share
Читати далі
Усі відео
  • Усі категорії