Велика трагедія, якій немає ні кінця, ні краю

Вони йдуть, здається, сотнями. І в мене виникає відчуття, що всі вони якісь інші – як інопланетяни. Зі світу, який, на щастя чи на жаль, я побачити на власні очі не можу. Люди з окупованої території. Люди з нашої землі, над якою чужі понаставляли триколорів. Вони все снують повз в обидва боки. Десятками, сотнями. КПВВ «Станиця Луганська» працює, як добре налагоджений і змащений механічний годинник, і лиш зрідка хтось губиться і питає куди йти чи кому віддати талончик. Хтось посміхається, хтось бурчить собі під ніс. Я дивуюсь терпінню і доброзичливості прикордонників. Але наші прикордонники – круті, наші. З різних куточків країни. Привітні, вмотивовані.

Поділитися:
Share
Читати далі

Згадайте Ігоря…

Десантник Ігор Брановицький після відходу наших з Донецького аеропорту повернувся до важких поранених, які лишились. Підкурював їм останню цигарку, давав водичку, вкривав і підтримував. Вранці в аеропорт прийшли росіяни і бойовики на чолі з Гіві. Вимагали видати кулеметника, який добре покосив виродків. Обіцяли розстрілювати по одному полоненому, доки не видадуть кулеметника. Аби зберегти життя іншим, Ігор сказав, що кулеметник він. Його били так, що це неможливо навіть описати. Його «пожалів» Моторола, застреливши…

Поділитися:
Share
Читати далі

Смерть за мову

Це – Артем Мирошниченко. Патріот і волонтер з Бахмута. Його вбили через мову. Так, вам не привиділось. В українському місті за українську мову. Історія Артема це відповідь на купу запитань. Як-то: чи є на Донбасі патріоти? Чи безпечно там любити Україну? І чи справді “какая разніца?” Родичам і друзям Артема Мирошниченко – щирі співчуття.

Поділитися:
Share
Читати далі

Здається, нам відверто пхають боснійський сценарій закінчення війни

Я не претендую на роль інтелектуала і аналітика, але щось мені все більше здається, що нам відверто пхають боснійський сценарій закінчення війни. З редакторськими правками до наших реалій, звісно. Типу, давайте Донбасу «асаблівий» статус і купу свобод, і взагалі – всім амністія, мір і жвачка. Головне, перестати стріляти. Що нам світить при таких розкладах? Так от, про Боснію та Герцоговину…

Поділитися:
Share
Читати далі

Це буде моє найбільше та найголовніше свято

Колись в майбутньому я не хочу, щоб в роковини нашої перемоги на Донбасі (а вона обов’язково колись настане) мої діти чи онуки плясали в пікселі та таланах на святкуваннях. І радість буде, і зі сльозами на очах. Але я не хочу, щоб мої нащадки “святкували” його, топчучи шашлики та нажираючись вхлам на природі.

Поділитися:
Share
Читати далі

Нема в нас більшого лиха ніж Проста Людина

Взагалі для українця називати себе “простою людиною” – це або діагноз, або неуцтво. Відкриваєш підручник історії і гортаєш за останні хоча б рочків сто: Перша світова, революція, громадянська війна, радянська окупація, колективізація, Голодомор, ГУЛАГи – кілька поколінь твоїх предків зубами вигризали своє життя, щоб колись, потім народився ти. Ну, і яка ти, нафіг, після цього проста людина?

Поділитися:
Share
Читати далі