Моя безпека – це, перш за все, моя відповідальність

Євгенія Подобна

Це їздить зі мною в дамській сумочці з 20 лютого. Це – турнікет, гемостатик, рукавиці, ножиці. Був ще бандаж, але його я подарувала. Ще в нетрях є пульсоксиметр, антисептична серветка і нашатирна. Я виклала все в готелі в Кракові. І далі всі дні перебування на вулицях в Польщі я відчувала себе без усього цього наче голою.

Моя безпека – це, перш за все, моя відповідальність. Я розумію, що якщо прилетить десь по мені, то не факт, що я надам собі цю допомогу, але якщо поруч зі мною комусь, не приведи Господи, відірве руку чи ногу, він виживе. Задля цього я раз на тиждень приділяю кілька хвилин тренуванню, аби якщо що – спрацювала м’язова пам’ять.

Останній місяць під час чергового фб-срачу я бавилась тим, що запитувала у людей, скільки в них є часу, щоб надати допомогу собі і іншому при артеріальній кровотечі. Як користуватись турнікетами. Як відрізнити артеріальну від венозної. Які є види гемостатиків, як ними користуватись. В країні 8 років війна. Відповіді загалом традиційні: «Мене держава не навчила», «От якби президент, депутати не крали». Ну і подібне.

Іноді чоловіків-«експертів»-як-кому-треба-воювати, я запитувала якусь банальщину – про глибину і ширину риття окопу, яким він має бути – прямим чи з вигинами (ясна річ, прямісіньким в струночку, писали експерти, бо вони так в американському кіно бачили), про те, скільки накатів має бути в бліндажа. Ясєн пєнь, відсотків 80 поняття зеленого не мають про базові речі, які у випадку чого врятують їхнє життя. Всі чекають «навчань від держави». Ні, звісно, в ідеалі так і мало б бути. Але на практиці ми маємо те, що маємо. Бо у більшості своїй мали інші пріоритети роками до цього.

Якщо є час виливати центнери своїх часто хворобливих фантазій і «власної думки» в фейсбуці, чому не можна витратити той самий час на перегляд роликів з такмеду чи бодай просто надання першої допомоги; відкинути наївну думку про безсмертність «атошників» і те, що можна буде до самої перемоги «піднімати економіку», і до тебе мобілізація не дійде, і почитати базові речі про те, що робити, якщо потрапив на передок. Матеріалу – купа у всіх можливих виглядах. Але ніт. Краще підемо повисловлюємо свою нікому не потрібну думку, погриземось за те, як правильно пишеться те чи інше слово. Хто правильніший патріот, а хто не такий. Порозказуємо, як треба було Сєвєр обороняти (з коментарів ти розумієш, що людина Сєвєр навіть на картінках не бачила, бо нести таку маячню – це треба примудритись).

І ще одне, про що, вибачте, не можу змовчати, бо вже битись хочеться. З квітня 2014 в мене завжди є запас круп і консерв, сірників і свічок. Два 5-літрових бутиля води. Я цілком могла б автономно жити місяць-два, економлячи – ще більше. Мені жаль, що багатьох не те що 14-й, а й ці місяці нічого так і не навчили. «Так уже ж все закінчилось». Серйозно, блін? А потім знову буде: «Ой, знайдіть волонтерів, там сім‘ї з малими дітьми, їстоньки нічого», «Ой, відвезіть хтось моєму батькові їсти, бо там стріляють, я боюсь, він з голоду помре». А потім найкращі, найдобріші, найвідважніші гинуть, намагаючись доставити їжу, бо в когось просто клепки не вистачило. Про гроші давайте не будемо. Починайте вже, блін, нести хоч якусь відповідальність за своє життя.

Я знаю, що в мене тут багато умнічок, вас цей допис не стосується 😆 .

Автори