Припиняйте гризтися з диванів!

Євгенія Подобна

Одна з найстрашніших речей на цій війні – це те, що поки Росія жене сюди на утилізацію все своє біосміття – насильників, маніяків і дегенератів, які не бачили асфальта і унітаза, і які не годні своїм самицям труси купити, в нас, правда, гинуть кращі.

Подивіться на цих хлопців і дівчат, почитайте їхні біографії – вони еліта цієї країни. Їх не повернеш ніякими гіфками і ніякими «герої не вмирають». Герої вмирають. Іноді вмирають дуже страшно і боляче.

Я сама закликала не гризтись, але мене просто розриває від того бл*дства, яке я дедалі частіше бачу в цьому чортовому фейсбуці. Бо коли всі нарешті усвідомлять, що ціна нашого з вами прожитого сьогодні дня – це тисячі життів тих, хто за нас помер. На що ми витрачаємо цей свій оплачений кров’ю тисяч день? На срач, на полювання на відьом серед своїх, на те, аби помірятись чий же патріотизм більший, ширший і красивіший?

Я очам своїм повірити не можу часом. Людина, яка ані дня не служила у війську, але якогось дідька бігає в пікселі в Києві (Просто акуратно нагадую, що камуфляж повинні носити ті, хто воюють, і передусім з метою маскування. Від кого маскуються в кафешках, на складі і в держорганах, я не розумію) хейтить людину, яка робить селфі з квітучою гілкою в тому ж Києві. Бо війна, як можна селфі з гілкою робити, та ще й з помадою на вустах? За такий гріх – під стінку негідницю! Це як мінімум.

Роблять іноземці музей, присвячений одному з аспектів війни, допомагають нам зберегти пам’ять, надають роботу в час безробіття українцям. А ми? А ми пишемо їм коменти: «Ах, падлюки, зараз війна йде, а ви посміли музей почати впорядковувати!». Хав дер ю. І ти можеш скільки завгодно пояснювати тупій людині, що це не про патріотизм, а про банальну недалекоглядність. Що це добре і правильно, коли про нашу трагедію розповідатимуть у світі, і добре, що нам допоможуть зберегти пам’ять про нашу трагедію. Але тут підтягується решта «секти повсюдної зради»: «Назва не така, то неграмотно, не “воєнного”, а “військового”. Ай-я-яй!». Йолопам пояснюють, що вони не праві. Таки «воєнного». Словники показують. Думаєте, йолопи вибачаються? Ага… Перед тим, як поправляти когось хамським тоном, можна скористатись хоча б гуглом і переконатись, що ти – не ідіот? Хочеться повоювати з кимось – в військкомат! Нічим зайнятись? Плетіть сітки, поприсідайте, покачайте прес, подзвоніть рідним, прочитайте хоч одну книжку за 5 років. Почитайте Пономаріва. Аби не ганьбитись в мовосрачах.

Гортаєш далі: «Ой, приїхали тут біженки з губами, в дорогих кросівках. Так, нічого не просять, так, нічого поганого не роблять, але ж, курви, сміють каву в кафе купляти та ще й в дорогих кросівках і з губами!». Коли ця когорта перестане видавати свою банальну жабу за патріотизм? Коли всім і кожному дійде, що не існує поганих «київських», «львівських», «донецьких», «хмельницьких», «кримських», «чернігівських», «закарпатських»? Є хороші люди і є погані. Є чудові, відкриті, класні люди, і є бидло. Скрізь. І так, навіть в вашому благословенному селі і місті я, ти, він, вона – будь-хто з українським паспортом – вдома. На своїй землі, а не «на вашій», якщо йдеться про територію України.

Коли усім дійде, що ця війна – не лише проти російської солдатні і Путіна, вона – проти «цінностей» і правил, які несе за собою грьобаний «рускій мір». І що «порішати» і «кум домовиться» вже не прокатять. Як деяким тварям руки не пече прилипша гуманітарка? Як вистачає в декого совісті брати її по п’ять разів, «аби було» або «бо дають», в той час, як тим, кому реально треба, не вистачає? Як вистачає совісті проклинати волонтерів, бо вони не завезли персонально в руки в якесь село три кіла гречки і памперси куплені на власні гроші, в саме пекло, ризикуючи життям, бо в когось не вистачило клепки евакуюватись, хоча кілька днів поспіль влада ледь не в кісниках просила евакуюватись і приганяла транспорт? А тепер «валантьори далжни!». Нічєво ані вам нє далжни.

Як вам, тварям, серце не ниє, коли ви продаєте волонтерам-неофітам усіялку саморобну х*рню під виглядом турнікетів? Як патріотам-неофітам, які 8 років до цього розповідали про «мір мєжду прастими людьмі», які брали участь у російських проєктах і торгували франшизами з росіянами, вистачає совісті вчити патріотизму тих, хто 8 років по совісті відпахав на війну чи на війні? Прозріли? Нарешті, добре. Погнали працювали. Але звинувачувати в хайпі, в тому, що людина «піариться» (хоча, насправді, робить рівно те ж, що робила 8 років до того, просто з Інстаграму було не видно, доки ракети під хату не прилетіли, що війна не вчора почалась) – то за таке вам ніхто не мовчатиме. Усіх не перебаните.

І я вже не годна гратись в демократію і свободу слова з паразитами, яких, ризикуючи життям, евакуювали і які сміють своїми брудними ротяками розповідати щось про «людєй лбамі сталкнулі палітікі, а ані прастиє люді…». Нах*р в автобус і назад до «прастих людей». Їм пояснюйте те саме.

І ще. Армія – не помийниця. Не тюрма. Не виправна колонія. Не сміттєзвалище, що ви посилаєте туди усіх підряд. Там воюють кращі люди країни! Одягти піксель – честь, а не покарання. Поважайте своїх захисників, нарешті!

Я всі ці два з половиною місяця намагаюсь триматись, уникати гризні і, за можливості, зводити чужі срачі нанівець. Але за останні п’ять днів померло четверо дуже хороших людей. Які не страждали фігнею, а день за днем робили цей світ кращим. Моє життя не варто і року їхнього. Вони померли, аби жили ми. Жили. Любили. Будували. А не творили усю цю фігню, за яку просто соромно і гидко.

 

Автори