Перемога не досягається брехнею
Вчергове про наболіле.
Поясніть мені хтось, навіщо постити відео з комп’ютерних ігор і видавати це за роботу наших льотчиків і ППО? Випадково запостили, бо не знали? Ну, буває. Сказали вам люди, що то відеогра, – видаліть та й потому. Але ж ніт. Доводять з піною біля рота, що ніфіга, то Привид Києва збиває 675 ворожу “тушку”, а ти – зрадник і падлюка, якщо не віриш. І це як мінімум.
Чим би дитя не бавилось, звісно, але ви робите дуже дурну штуку такими відосиками. Як і повідомленнями “щойно під Херсоном розбили колону з 28573950 одиниць техніки. Інфа 100 відсотків”. Або “звільнили 20 населених пунктів за останню годину. Інфа від родича з ЗСУ”. Реакція на прохання видалити цю маячню ідентична. А вірусність фантастична – десятки тисяч репостів за лічені години. Я розумію, коли це роблять цивільні, яким дуже хочеться рівня слави щонайменше як у Кіма. Але коли це роблять волонтери і ветерани, до яких рейтинг довіри вище, це трагічно.
Підхід, мовляв, треба підбадьорювати людей позитивними повідомленнями без фактчекінгу, – це про часи совка. В нас і без “позитивних” фейків є чим пишатись. Перемога не досягається брехнею, і мені сумно бачити коментарі типу “ну треба ж бойовий дух людей піднімати”. Який реальний результат от такого ідіотського “підтримання бойового духу”? Абсолютно протилежний – недовіра до армії, недовіра один до одного, недовіра до ЗМІ, недовіра до Генштабу. Зневіра, відчай. І ганьба. Бо, попри безпрецедентний рівень довіри до нас у світі, на жаль, вже непоодинокі випадки, коли іноземці або ржуть, або з сумом повідомляють, що оте і оте виявилось фейком. Готові підірвати довіру до країни і давати ворогові готовий матеріал для пропаганди проти нас, аби виставляти нас брехунами? Ну, тоді продовжуйте в тому ж дусі. Зате лайків буде багато.
І ще. Якщо перемога реальна, і щось нам вдалось відбити. Не треба про це писати в ФБ, щойно дізнались. І на це є багато причин. Довіряйте своїм захисникам. Вони знають самі, коли, що і де варто говорити. А де краще промовчати. Дехто з вас дорікнув, що я не пишу про бойові дії. А я, чесно, боюсь це робити, бо боюсь нашкодити. А тому не буду принаймні зараз це робити. Іноді ви навіть уявити не можете, які невинні абсолютно фото можуть дати важливу інформацію ворогові. Мені хотілося по пальцях стукнути тих, хто оплакував “Лук’янівську”, додаючи десяток світлин з різних ракурсів. Це було не трагічно, але дуже неправильно, хоча багато хто щиро не зрозуміє, в чому була проблема, і нічого поганого на меті не мав. Якщо ви не впевнені на 101%, що інформація не нашкодить і тим, хто захищає, і тим, хто живе поряд, просто варто промовчати. Не дарма ж мовчання іноді до золота прирівнюють.
