Чому я не вірю ні в які переговори з росією
У Бучі, Гостомелі, Ірпені все відбулося, коли росіяни вважали нас своїми. А тепер, після всього, що ми з ними зробили та ще неминуче й вимушено зробимо, там уже немає ніяких гальм.
Читати далі
Ірпінь
Друга річниця звільнення Київщини від російських окупантів (фото, відео)
Памʼятати, щоб ні на мить не припиняти підтримувати українську армію, щоб спільно відстоювати нашу Україну і кожного її громадянина. Вічна памʼять загиблим. Вдячність тим, хто боронить Україну!
Читати далі
Хороших людей більше. Як і хороших вчинків
Ми мали впасти 714 днів тому. Ну, максимум, на “2-3 тижні” пізніше ©. Але я вірю у те, що єдине, що тримає нашу країну на поверхні та змушує світ оклигувати від летаргійного сну комфортного життя на фоні темного горизонту з північного сходу, – це взаємопідтримка нашого суспільства.
Читати далі
В Ірпені тоді пекло було всюди (фото, відео)
Одним із найпомітніших моїх минулорічних постів став допис про дідуся і синю ізолєнту. Але за 10 хвилин фейсбук його нещадно зніс. Спробую для історії запостити той забанений допис. 30 березня 2022 року…
Читати далі
Ірпінські флешбеки
Я не люблю Ірпінь. Не гоїть час нічого, а той, хто так каже, життя не бачив. Але я не припиняю захоплюватися цим містом-феніксом. Скільки разів сам собі клявся не заїздити в Ірпінь, але їду. Бо ірпінці ж – святі люди.
Читати далі
Яке море було в Ірпені?
В Ірпені 5 березня 2022 року було море вогню. В самісінький вир подій за нами приїхала Морська піхота України. Шановні морпіхи. Саме завдяки Вам ми вже з 6 березня багато днів поспіль вивозили людей з Ірпеня так само, як це робили Ви. Бо Ви показали, що так можна було. Повертайтесь живими. Дякую.
Читати далі
Поради, які допоможуть
Ситуація з блекаутом дуже схожа на ту, в якій мені прийшлося жити в квітні цього року, коли разом з іншими приїхав в Ірпінь на відновлення пошкодженого будинку. Тому поділюся трохи своїми порадами, які, можливо, вам допоможуть.
Читати далі
Мертві хочуть, аби про них розповіли
Оксюморон, але смерті в наших життях зараз так багато, що іноді реально задумаєшся, як не погубили залишки клепок. Можете вважати, що я свої вже посіяла, але чим більше я працюю з темою Бучі та Ірпеня, тим важливіше для мене зберегти пам’ять про ці всі події. І про всіх цих людей. Хоча б для того, аби росіяни не станцювали потім на їхніх кістках. Бо спершу вони заливають нашу історію нашою кров’ю, а потім засипають тоннами брехні, яка бетонує нас на десятиліття. Я не знаю, чи не заправляють зараз «мій» літак і не хочу відкладати цю справу на далеке майбутнє, якого в мене, можливо, і немає. Дуже сподіваюсь, що в мене все вийде.
Читати далі
Завдяки Збройним Силам пекло пішло звідси
Кава була дуже гаряча, тому я, подмухавши, поставив горнятко на стіл поруч з червоно-чорним повербанком. Він лежав тут вже місяць, і особисто я мав мало надій, що Андрій зможе повернути його законному власнику. Ми познайомились із ним випадково. Під час опрацювання запиту на евакуацію з багатоповерхівки в Ірпені. Запропонували їм негайно виїхати, одначе отримали у відповідь категоричну відмову. Єдино що – один з мешканців попросив Андрія зарядити йому повербанк, щоб можна було заряджати телефони. Андрій миттю віддав йому свій, заряджений, а натомість забрав собі хазяйський.
Читати далі
Наша найбільша і найважча війна ще попереду. Війна за розуми
Ми підібрали їх на одній з вулиць Ірпеня – чоловік, жінка і мала дитина. Вони йшли пішки до Романівки з-під обстрілів і радо погодились підсісти в наше авто. Дорогою розговорилися:
– Куди далі? В Києві родичі є?
– Ні, немає. Поїдемо, мабуть, в Прилуки, – сказав чоловік.
– В смислі, в Прилуки?! З Ірпеня та в Прилуки?! Ви в курсі, що там зараз? – синхронно отетеріли ми. – Може, таки на Захід? Волонтери приймуть, розселять, там безпечно.
– Так а шо? Там, де окупація, вже все спокійно, людям он в Мелітополі вже світло дали. Спокійно живуть. Все буде нормально.
Я стис кермо і здалося, що почув, як зарипів пластик. Ми висадили цю родину на Романівці, і єдине, кого мені було шкода, – це дитину. Коли закрилися дверцята, я зірвався з місця з вереском шин, втискаючи всю лють в акселератор.
Це геноцид
Коли йдеться про різню в Бучі, Ірпені, Бородянці, Ворзелі напрошується питання: «Навіщо?!». Перше, що спадає на думку, це списати все на довічне російське бузувірство і зневагу до людського життя. Проте пояснювати все одною лише відсутністю у росіян емпатії до всіх, починаючи від себе, буде надто легковажно. Фахівці-юристи наводять низку ознак, як відрізнити “звичайні” злочини (і зокрема воєнні) від замаху на “вбивство народу” (геноциду). Дуже багато ознак вказують на те, що події у Бучі були спланованою операцією, підготовленою заздалегідь.
Читати далі
Не нагнітати?! (фото, відео)
Не нагнітати. Не нагнітати. Не нагнітати. В який момент не нагнітати? Коли міни лише заряджають у ствол міномета? Коли танк тільки підминає дворові газони, аби зайняти позицію? Чи коли ти вже дивишся на могили у дворах? Чи коли спілкуєшся з ДСНСникам, які спітніли від кількості перевантажених у Газель тіл? Інколи здається, що це не зі мною, не з нами. Що це якийсь діафільм чи аніме, а сюжет писав навіжений. Сюжет – лайно. Все нереально. От тільки запах плоті та скрегіт битого скла під ногами натякає, що все наяву.
Читати далі
Ірпінь достобіса красивий. Навіть зараз… (фото)
Ми знову капітально сьогодні зайшли в це багатостраждальне місто. Працювали багато наших колег-волонтерів. Вони просто богі евакуації – чітко, злагоджено, будинок за будинком, підвал за підвалом – вивозили людей саме з екс-окупованих територій. Евакуйовані сотні ірпінців. Ушкоджені фізично та/або психологічно, але живі. Важко було їхати назад, на Київ, і читати пожовклі біг-борди про місто-мрію, де дуже круто придбати за вигідними умовами квартиру. Сюрреалізм як він є. ЗСУ продовжують дотискати орків. Коли дотиснуть, настане час скорботи за полеглими. І настане час вертати життя на вулиці міста в лісі. Ірпінь житиме. Переможемо.
Читати далі
Українці
Ці люди, яких ми виводили під абсолютно апокаліптичний міст, підірваний з одного боку і заставлений порожніми машинами з іншого, ці люди, що полишали за спиною своє старе життя, свої будинки, світлини, чашки, свою роботу, свої альбоми і папери – все те, що складало їхнє звичне життя, все те, де зараз у вогні нишпорять однотипні, одноразові істоти, – ці люди знаходили в собі сили посміхатися. Крізь втому. Крізь сльози. Крізь абсолютно незрозуміле майбутнє.
Читати далі
Ми благали їх виїжджати…
Я прямо зараз дивлюся на мапу, де вказана адреса перебування родини, яка сьогодні молить про допомогу, і з сумом констатую, що вони спокійно з усіма дітьми та людьми похилого віку мали не тільки змогу пішки дійти до Романівки. Не тільки підсісти в наші авто. А й спокійно неквапом завантажитися в ті автобуси, які централізовано приїжджали в центр забирати людей. Кожен день вони мали шанси спокійно піти. Тепер шансів поки що немає. Я ні в якому разі не засуджую і не звинувачую. Війна така штука, де кожен сам відповідає за свої рішення і сам собі суддя та критик. Усі відповідають самі за себе. Усі, окрім, бляха, дітей. Ось що розриває мені серце.
Читати далі
Порошенко передав бійцям ЗСУ та тероборони 450 бронежилетів, вантажівки та бойові «бандеромобілі» (фото, відео)
Петро Порошенко разом із бійцями 206-го батальйону тероборони Києва передали бійцям ЗСУ та побратимам з тероборони Ірпеня 450 бронежилетів, повнопривідні вантажівки та «бандеромобілі» – спеціально оснащені пікапи, посилені бронею та озброєні кулеметами ПКМ, які бійці називають «Покемонами». «Ми не дамо російським загарбникам жодного шансу. І кожен день ми будемо випускати те, що можемо: кулемети, бронемобілі, «бандеромобілі», озброювати додатково для того, щоби підвищити ціну, яку заплатить російський загарбник за те, що він вдерся до нас», – наголосив п’ятий Президент.
Читати далі