Проблеми наших блок-постів, які вже час вирішувати
Кілька слів про проблему блокпостів, про яку писав Сергій Бондар (див. нижче – ред.). Вона є. І велика. І зараз вже час її вирішувати.
Проблем, насправді, декілька. На початку ескалації блокпости встановлювалися за народною ініціативою будь-де, в найабсурдніших місцях. На них збігалися усі чоловіки, що відчули, не скажу, де вітер Холодного Яру, але не добігли до ЗСУ, гальмували усіх та перевіряли документи методом «рожа в тебе підозріла». Якщо на окремих напрямках це мало певну користь, на інших приносило хіба шкоду, сповільнюючи транспортні потоки та ускладнюючи постачання та евакуацію. Такі блокпости були чимось на зразок каплички, що мала б демонструвати побожність місцевих — тільки не побожність, а патріотизм та бойовий дух. І так, деякі настирливо вимагали у волонтерів поділитися амуніцією, бо ж маминому сонечку з брюхом по коліна на блокпосту в лісах Волині не обійтись без теплака на двустволці та ножа «Глок».
Це частково пофіксили, окремі блокпости прибрали, інші поставили під крило МВС.
Але трапляються дуже прикрі інциденти з «полюванням на ДРГ», коли за ДРГ приймають своїх же та один одного. Понад те, це використовують російські підрозділи ІПСО, розкидаючи по ФБ та вайберах тексти на кшталт «Військові повідомили, особливо небезпечна ДРГ» і далі дані українських вояків чи іноземних журналістів. Особливо патріотичні диванні воїни це розносять мільйонами репостів, сонечки на блокпостах це бачать і починають виявляти патріотизм протиприроднім шляхом. Буває і просто дезорганізованість.
Так на нічній дорозі один хлоп на початку довгого блокпосту махав мені «проїжджай швидше», а інший, в десяти метрах за ним, вже орав «ану стій, хулі так бистро». І нормальний був хлоп, як я став і ми поговорили. Просто дискоординація. Зізнався, що мало стріляти не почав. А якби почав та вцілив — був би я, певно, російським диверсантом. Бо зброю б потім показали, а документи офіцера ЗСУ «загубилися» б, бо не йти ж в тюрму через прикре непорозуміння.
Проблема в тому, що досі немає єдиного, простого і чіткого алгоритму поведінки — є, звісно, Статути, але вони і не зовсім про це і невідомі цивільним та й половині ТрО. Має бути простий та чіткий алгоритм — як веде себе на блокпості водій, як веде боєць, які знаки подає, які документи перевіряє, і яка поведінка є підозрілою та може викликати ескалацію. Ці правила мають бути за допомогою масових медіа доведені до всіх і виконуватися дуже досконально, під загрозою серйозного покарання.
Блокпост та боєць на ньому має захищати, а не заважати.
Полювання на відьом вже доходить до тієї стадії, коли мовчати про це не можна.
Дано: окунь, який постить дві журналістські прескарти. Ясна річ, з фото-іменем-прізвищем і приписом про те, що це – диверсанти. І що інформація – з “достойних джерел” (це цитата). “Диверсанти” виявляються справжніми журналістами-іноземцями, яких знають багато колег. На щастя, ситуацію встигають розрулити розумні люди. Ідіотизм однієї конкретно узятої людини міг коштувати життя двом колегам-іноземцям. І крім цього жаху, ви приблизно можете оцінити можливі наслідки для України від такої історії.
Коли фейсбучному воїну напхали, він тихцем пост видалив і зараз обіжулькається там у себе на сторіночці на всіх, хто продовжує у дуже лагідній для цієї ситуації формі пояснювати йому, хто він і що. Допис зі спростуваннями і вибаченнями окунь, звісно, не написав.
Я знаю, що дістала вас за стільки років душеспасітєльними бєсєдамі про інфогігієну. Але я прошу, молю, благаю. Розбийте клавіатуру чи втопіть свій телефон, якщо у вас є схильність постити щось, попередньо не перевіривши інформацію. Перестаньте поширювати інформацію в інтернеті про “диверсантів” від своєї куми, з якогось там “достойного” телеграм-каналу чи від друга, який вчора пішов в тероборону робити селфачі і гасати по глибоко тиловому селу в бронежилеті і тактичних окулярах (не плутати цей конкретний типаж з дійсно достойними тероборонцями, які, дійсно, боронять нас, і перед якими я схиляю голову).
Вже неодноразово вкидалась інформація про різних нормальних людей, буцімто вони є диверсантами. Це була абсолютна брехня. Але вона миттєво розносилась по фейсбукам. Часом – з банальної тупості і безвідповідальності, часом – цілеспрямовано з конкретною метою. Результати були різними. Є офіційні джерела і офіційні сторінки відомств, підрозділів, офіційних осіб, є військові, прес-офіцери, представники відомств, які, дійсно, можуть оприлюднювати таку інформацію. І тоді її варто поширити. Є телефони і телеграм-боти, куди варто повідомляти інформацію про підозрілих осіб. Не в фейсбучек. Репостячи інформацію з групи на кшталт “Веселі жарти” або “Душа моя – Україна” про чергового “диверсанта” з фото, не перевіривши інформацію, усвідомлюйте, що наслідки за долю цієї людини відтепер і на вашій совісті.
Світломаскуванню підготуватись.
