Історія без моралі та щасливого кінця

Було якось одне невеличке село на Донбасі, яке було нікому не цікаве, але через нього, на жаль, пролягала дорога, що йшла на Волноваху, за яку на той момент точилися бої. Село без води, без їжі, під постійними обстрілами та штурмами. Весь цей час ми казали місцевим, щоб вони виїжджали, поки є можливість. Але кожного разу вони не могли виїхати з села, бо в них знаходились якісь дуже поважні причини залишатися в селі. В один із днів руські пішли на штурм…

Читати далі

Завдяки Збройним Силам пекло пішло звідси

Кава була дуже гаряча, тому я, подмухавши, поставив горнятко на стіл поруч з червоно-чорним повербанком. Він лежав тут вже місяць, і особисто я мав мало надій, що Андрій зможе повернути його законному власнику. Ми познайомились із ним випадково. Під час опрацювання запиту на евакуацію з багатоповерхівки в Ірпені. Запропонували їм негайно виїхати, одначе отримали у відповідь категоричну відмову. Єдино що – один з мешканців попросив Андрія зарядити йому повербанк, щоб можна було заряджати телефони. Андрій миттю віддав йому свій, заряджений, а натомість забрав собі хазяйський.

Читати далі

Як влада «готувалася» до війни

Коли зелені говорять, що вони нібито готувалися до війни, вони брешуть. Коли влада говорить, що побудова оборонних споруд нічого б не дала, вона бреше. Коли влада говорить, що підготовка до війни завдала б удару по економіці країни, вона бреше. Влада знає, що людей, які пережили окупацію і знущання загарбників безпосередньо, – меншість. Влада намагається впливати на ту частину населення, яка ворога реально не бачила. Влада намагається їх заколисувати, мовляв, влада зробила все, що могла. Перелік фактів злочинної недбалості Зеленського.

Читати далі

Питання, які неможливо буде заткнути після перемоги

Окупанти знищили насіннєвий фонд Херсонського аграрного університету. Як же так, чому не евакуювали? Те саме щодо картин Куїнджі, Айвазовського, скіфського золота і багатьох інших незворотних втрат. Безцінні скарби, які можна було вивезти із зони ураження ще до початку бойових дій. Саме тоді, коли Данілов почав ходити на ефіри у чорних трусах поверх штанів, про щось нам натякаючи. Весь січень був витрачений на те, щоб посадити Порошенка і вивезти у безпечні місця “своїх” людей, от і все. Відповідальність за такий стан справ лежить на політичному керівництві країни, яке до останнього саботувало заходи з оборони.

Читати далі

Три Президенти України закликали світ врятували людей з «Азовсталі» (звернення)

Президенти України Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Петро Порошенко закликали політичне та дипломатичне керівництво усього світу допомогти українській владі врятувати життя цивільних і військових українців, яких на території заводу “Азовсталь” за наказом Путіна намагаються знищити російські війська. “Зараз вже не йдеться про рівний чи нерівний бій. На очах усього світу відбувається спроба кривавої помсти і розправи росіян над тими, хто хоча й перебуває в оточенні, але переміг їх силою духу і силою вол”, – йдеться у зверненні Президентів України.

Читати далі

Наша найбільша і найважча війна ще попереду. Війна за розуми

Ми підібрали їх на одній з вулиць Ірпеня – чоловік, жінка і мала дитина. Вони йшли пішки до Романівки з-під обстрілів і радо погодились підсісти в наше авто. Дорогою розговорилися:
– Куди далі? В Києві родичі є?
– Ні, немає. Поїдемо, мабуть, в Прилуки, – сказав чоловік.
– В смислі, в Прилуки?! З Ірпеня та в Прилуки?! Ви в курсі, що там зараз? – синхронно отетеріли ми. – Може, таки на Захід? Волонтери приймуть, розселять, там безпечно.
– Так а шо? Там, де окупація, вже все спокійно, людям он в Мелітополі вже світло дали. Спокійно живуть. Все буде нормально.
Я стис кермо і здалося, що почув, як зарипів пластик. Ми висадили цю родину на Романівці, і єдине, кого мені було шкода, – це дитину. Коли закрилися дверцята, я зірвався з місця з вереском шин, втискаючи всю лють в акселератор.

Читати далі

Припиняйте гризтися з диванів!

Я сама закликала не гризтись, але мене просто розриває від того, що я дедалі частіше бачу в цьому чортовому фейсбуці. Бо коли всі нарешті усвідомлять, що ціна нашого з вами прожитого сьогодні дня – це тисячі життів тих, хто за нас помер. На що ми витрачаємо цей свій оплачений кров’ю тисяч день? На срач, на полювання на відьом серед своїх, на те, аби помірятись чий же патріотизм більший, ширший і красивіший?

Читати далі

Скарб Нації

Спершу зафіксуємо ці слова: “Я завжди ходив у цивільному одязі, а в листопаді одягнув чорну форму – це був знак того, що ми готуємося”, – секретар РНБО Олексій Данілов. Як так готувалися, що Чонгар… ну ок, не про Чонгар, – якщо готувалися, чому не вивезли фонди музеїв там, де чекали атаку? Музей Примаченко, музей Сковороди, музей Куїнджі, полотна Айвазовського, Глущенка, Яблонської, чиї ще… скільки втрачено? Фонди краєзнавчих музеїв Каховки, Херсона, Мелітополя… скіфське золото – 275 предметів – де воно? Держава, яка готується до війни, вивозить і ховає свої культурні скарби. Чому це не було зроблено з листопада по лютий?

Читати далі

Данілов вмикає дурника

Як завжди у таких випадках, щоразу як я і чимало моїх друзів намагаємося не загострювати через ворожий тиск на фронті, влада починає бити в спину. Якщо для ЗЕкоманди загострення на фронті, в першу чергу, – час для зведення рахунків, то хай вигрібає також. Секретар РНБО Олексій Данілов виступив з заявою, що провести масштабну евакуацію мирного населення до початку широкомасштабної війни було неможливо.

Читати далі

Шляхи нині Україною – як мандри між містами-галактиками (фото)

Кожна людина – планета, зі своєю історією, цивілізацією, поглядом на світ. Чоловіки на блок-постах, хлопці в кузовах військових КрАЗів, місцеві на роверах, що підказують дорогу, водії зустрічних чи попутних фур. Кожна фраза від них – оповідь. Кожна розмова з ними – параграф підручника історії. Кожне вечірнє чаювання – книга. Кожне мовчання з місцевими волонтерами, виснаженими, висохлими за ці 40 днів ззовні і зсередини, – літопис визвольної боротьби. Коли ми переможемо, і війна скінчиться, я поїду цими ж шляхами у мандри. Місця сили. І духу. З ким росіяни тут зібрались воювати?

Читати далі

Ірпінь достобіса красивий. Навіть зараз… (фото)

Ми знову капітально сьогодні зайшли в це багатостраждальне місто. Працювали багато наших колег-волонтерів. Вони просто богі евакуації – чітко, злагоджено, будинок за будинком, підвал за підвалом – вивозили людей саме з екс-окупованих територій. Евакуйовані сотні ірпінців. Ушкоджені фізично та/або психологічно, але живі. Важко було їхати назад, на Київ, і читати пожовклі біг-борди про місто-мрію, де дуже круто придбати за вигідними умовами квартиру. Сюрреалізм як він є. ЗСУ продовжують дотискати орків. Коли дотиснуть, настане час скорботи за полеглими. І настане час вертати життя на вулиці міста в лісі. Ірпінь житиме. Переможемо.

Читати далі

Українці

Ці люди, яких ми виводили під абсолютно апокаліптичний міст, підірваний з одного боку і заставлений порожніми машинами з іншого, ці люди, що полишали за спиною своє старе життя, свої будинки, світлини, чашки, свою роботу, свої альбоми і папери – все те, що складало їхнє звичне життя, все те, де зараз у вогні нишпорять однотипні, одноразові істоти, – ці люди знаходили в собі сили посміхатися. Крізь втому. Крізь сльози. Крізь абсолютно незрозуміле майбутнє.

Читати далі

Кожне життя зараз на вагу золота. Частина 2

Ще раз про евакуацію. Вагітних, важкохворих, людей з хронічним хворобами, які прив’язані до специфічних ліків, матерів з немовлятами, взагалі з дітьми, треба евакуювати в першу чергу. Наскільки б не було важко вмовити, перевезти та таке інше, навіть без притомного житла, в евакуації більше шансів на виживання, ніж в окупації. Щонайменше ви будете в теплі, з їжею та, найголовніше, будете мати доступ до медицини та ліків. Навіть в польовому таборі умови та шанси на виживання будуть кращі, ніж в окупації.

Читати далі

Кожне життя зараз на вагу золота. Частина 1

До всіх, хто мешкає у прифронтовій зоні. Особливо це стосується мешканців невеличких міст, СМТ та сіл. Якщо раптом ви чуєте про наближення лінії фронту безпосередньо до вашого населеного пункту, збирайте речі та евакуюйтесь. Бо іншої можливості може й не бути. Не повторюйте моєї помилки. Так, мені чудом вдалося втекти з Бучі за майже 2 тижні від початку війни. Мені та багатьом пощастило. А багатьом – ні. З Гостомелю та навколишніх сіл – тим більш не всім. Сотням, якщо не тисячам, не пощастило посмертно, на жаль. Землю ми відвоюємо, домівки відбудуємо. Але життя повернути не зможемо.

Читати далі

Ми благали їх виїжджати…

Я прямо зараз дивлюся на мапу, де вказана адреса перебування родини, яка сьогодні молить про допомогу, і з сумом констатую, що вони спокійно з усіма дітьми та людьми похилого віку мали не тільки змогу пішки дійти до Романівки. Не тільки підсісти в наші авто. А й спокійно неквапом завантажитися в ті автобуси, які централізовано приїжджали в центр забирати людей. Кожен день вони мали шанси спокійно піти. Тепер шансів поки що немає. Я ні в якому разі не засуджую і не звинувачую. Війна така штука, де кожен сам відповідає за свої рішення і сам собі суддя та критик. Усі відповідають самі за себе. Усі, окрім, бляха, дітей. Ось що розриває мені серце.

Читати далі

206 батальйон ТрО Києва, створений на базі «ЄвроСолідарності», врятував мешканців Ірпеня (фото, відео)

Понад 400 жінок та дітей були евакуйовані з міста, раніше знищеного і нині оточеного російськими окупантами, незважаючи на зруйнований міст. Люди зі сльозами на очах вітали українських воїнів і дякували їм за можливість виїхати з оточеного міста. 206 батальйон був створений саме для захисту Києва і околиць. Батальйон уже взяв участь у захисті Гостомеля, а також київського району Оболонь від рашистських ДРГ і окупантів. Батальйон озброєний та екіпірований коштом Петра Порошенка.

Читати далі