23 серпня 2022 року дала дуба система державних нагород України

Віталій Гайдукевич

23 серпня 2022 року після тривалої і болючої конвульсії дала дуба система державних нагород України. Вона вже давно була в стані зомбі, а тут під час останньої роздачі слонів – померла. Чи від сміху, чи від сорому – фіг його зна.
Про “За заслуги” Данилку (Сердючка), Віталію Козловському (співак такий, хто забув), Кошовому (лисий з Кварталу), нагороди Мірзояну (співак є такий), Коля Сєрьга (співак є такий), Світлана Тарабарова, Злата Огнєвич, Могілевська… Як воно? Просто пісня… Повний перелік тут.

А жмут “заслужених”? Цей атавізм совка живєє всєх живих.

Здавалось би, широкомасштабна війна – просто ідеальний час навести лад в нагородній системі, але нахіба воно, “і так сойдьот..” © (це радянський мультик про Вовку в тридев’ятому царстві).

Так, при ОПі, як і раніше при АПУ, формально існує комісія з нагород і геральдики, але там завжди фахівців було мінімум, і слухали їх… та не слухали ніколи. Натомість представників відомств слухали. Особливо керівника департаменту нагород. От і результат…

Критикуєш – пропонуй? Дик говорено вже не раз.

1. Комісія з нагород і геральдики має бути у співвідношенні 3:1 фахівці і чиновники. І вона має реально збиратися, а не “розіслали усім листа”.

2. Комісій має бути ДВІ – одна має опікуватися виключно аналізом ПОДАНЬ на нагородження, зібранням і перевіркою фіналізованих списків, співставленням подання і суті нагороди (можливо, ініціатор подання претендував на одне, а насправді суть вчинку – це про іншу нагороду).

3. Інша комісія має опікуватися виключно естетично-смисловою частиною питання – не КОМУ, а ЩО: створенням нагород державного рівня, нагляд за загальною системою відзнак УСІХ відомств (в першу чергу, впорядкування і скорочення кількості різноманітних брязкалець ні про шо). Ось ця, друга комісія має бути у співвідношенні 4:1 фахівці і чиновники.

4. Участь в другій комісії варто було б зробити оплачуваною для фахівців, адже зараз це чисте волонтерство, а приїхати на засідання комісії в Київ з іншого міста – це видатки на дорогу, ночівлю, поїсти. Цим користуються чиновники, котрі на Банкову на роботу ходять, але геральдично-нагородні питання для них малозрозумілі і є третьорядним навантаженням, тому і пучить бідось брєднями про “великий герб”.

5. Головною місією нагородно-геральдичних комісій (двох) станом на тепер має бути виключно ВПОРЯДКУВАННЯ нинішнього бардаку. А саме:

– скорочення кількості відзнак і нагород – їх передоз давно девальвував значимість і статус самого явища “нагорода”.
– уточнення статутів нагород, бо зараз є речі, які дублюються.
– чітка фіксація ієрархії – орден, хрест, медаль, відзнака і т.д.
– чітке прописання – яке відомство має право на яку нагороду.
– фаховий підхід до створення нових нагород\відзнак (конкурс із призовим фондом, а не хтось-десь-шось, на державному рівні так точно).
– повернення боргів (після впорядкування системи, нарешті повернути борги по нагородженнях, бо історії типу “загубилося подання” на людей групи Бізона – це ганьба… люта ганьба).
– приведення всіх державних нагород до якогось єдиного стилю, бо зараз це лист Дяді Фьодора батькам – хто тільки його не писав за 30 років.
– усвідомлення, що державна нагорода не може виглядати дешево – економити на відзнаках, котрими ДЕРЖАВА дякує своїм кращим громадянам, – це ідіотизм.
– впровадження культури (!) нагород і відзнак (міні-версії, розетки, сертифікати, протоколи носіння).
– визначитися, нарешті, яка з нагород може (чи не може ніяка) мати пенсіон – пожиттєве грошове підтвердження.
– може, нарешті щось зробити з явищем “Герой України”? В країні фактично діє калька радянської нагороди, яку нашвидкоруч позбавили золотої зірки.

Смак і відчуття стилю… Я не знаю, куди це треба зафіксувати, суб’єктивна категорія, але при створенні відзнак воно край як потрібно. Картинка про “нам таке не світить”.


Євгенія Подобна

Днями я познайомилась з кількома лікарями. Це ті, хто цілком міг виїхати, але вони добровільно лишились в Ірпені і рятували життя, попри те, що мали дозвіл на евакуацію. Але вони лишились. В поліклініці, яка взагалі не була пристосована до того, що там відбувалось.

Дехто з медиків взагалі в Ірпені не працював, але коли почалась війна, вони прийшли на Садову, бо мали потрібні знання. І були готові ризикувати своїм життям заради чужих.

Вони виїжджали під обстрілами на пологи, до тих, хто задихався від астми і ковіду, вони вивозили поранених і загиблих, вони стабілізували важких і довозили дивом у військовий госпіталь, коли це ще було можливим.

Вони облаштували «палату» в коридорі. Вони жили і спали в підвалі.

Я передивилась кілька десятків відео тих днів, і на них була не просто робота. Вони віддавали всіх себе і намагались зробити все, аби врятувати кожного.

Після евакуації вони заїжджали в напівокупований Ірпінь в гуманітарних конвоях. Через росіян, розуміючи, що це може коштувати їм життя, але їхали. Везли ліки, вивозили поранених.

Я запитала в одного з травматологів чому він не виїхав. Він зробив круглі очі і аж повітря почав хапати. Здається він хотів сказати: «Пані, ви що – ідіотка?». Але сказав: «Я ж лікар!». Типу, ну це ж очевидно.

І брала інтерв’ю у хлопця-водія з поліклініки, який вивозив поранених під обстрілами, а потім поїхав у Ворзель, ризикуючи життям, рятувати дітей. Десятки життів – його заслуга.

І бачила, як закрив руками обличчя лікар, коли їм, попри довгі спроби реанімації, не вдалось врятувати вбиту росіянами 3-річну дівчинку. Лікарі боролись за неї до останнього. Вся команда.

Після зйомки мене розривало від гордості, що я знайома з цими людьми. Я майже завжди забуваю зробити фотки з Героями, яких знімаю, бо від зворушення не можу скласти слова докупи.

Я хотіла написати про них за інших обставин. Я дуже сподівалась побачити в тому самому наказі на нагородження бодай одне з тих прізвищ. Нєа.

Такі заслуги ж фігня в порівнянні з заслугами Кошового. І Пікалова. І ще купи звьозд співочих і не дуже.

Можу порадіти лише за півтора десятка дорогих серцю прізвищ – це журналісти (там є дуже достойні колеги, я їх щиро вітаю!), волонтери і кілька людей, чия робота зазвичай не помітна. Але така важлива.

Але куди більше прізвищ там – дно. Я не знаю, в кого чаша вагів совісті там легша: у тих, хто їм давав чи у тих, хто братиме.

Я дуже хочу побачити бодай в наступних указах водіїв, евакуаторів, рятувальників, медиків, тих, хто організовував оборону власної багатоповерхівки і рятував життя сусідів. А не Козловського і Кошового. Без надії таки сподіваюсь.

На фото: підвал, в якому лікарі з Ірпеня спали і пересиджували обстріли. На територію поліклініки прилетіло тричі.


Данило Чикін

Про космонавтів і піда*асів

Не скажу нічогісінько нового. Ви це, напевне, і так знаєте. Бо даний прийом пропаганди – штука давня і поважна.

Як найпростіше зробити з білого чорне, а з чорного біле? Знайти щось чорне і, відповідно, біле, і прив’язати до об’єкта.

Що б таке навести для прикладу? «Єрмак і Залужний провели розмову з головою Пентагону».

Ну провели ж? Провели, не брешуть. І одразу людина з корупціонера і типа з сумнівною репутацією перетворюється на нормального такого хлопця (якого ще й на перше місце в заголовку поставили, мовляв, він тут головніший, теж прийом, до речі). Он, бачите – з героєм тусується, з союзниками зідзвонюється, справді, ну що вам не так?

Або зворотній приклад. «На фронті тяжко, у ворога більше артилерії, Залужний – зрадник, усі наші успіхи – брехня, ми програємо».

«Так, секундочку. Залужний, кажете, не зрадник? Кажете, успіхи ЗСУ не брехня? Кажете, ми не програємо? То, може, ще й артилерії у ворога не більше?! То може, ще й на фронті не тяжко?! Агов, ти, так, ти, пика твоя свиняча, а ну, піди, скажи пацанам, що в окопах сидять, що їм не тяжко, в лице скажи, ухилянт!».

І це, на жаль, працює. Бо частина тез – про загальну ситуацію і про нестачу артилерії – правдиві. А інші – ті, які насправді до нас і хочуть донести, йдуть ніби причепом до них. І правдива теза тягне їх, як локомотив вагони. А тут ще й додається моральний тиск. Бо там дійсно важко, і ті, хто там, – дійсно герої, і сперечатись з ними має моральне право лише той, хто десь поруч з ними. А тому, хто десь поруч, скоріше за все, нема коли препарувати чиїсь пости, вони там трошки зайняті, їм, не повірите, воювати треба.

Ну, це приклад, так би мовити, екстремальний. А у школі в такий спосіб борються з місцевими стукачами. От вчинив ти щось негідне, скажімо, списав домашнє завдання. І точно знаєш, що дехто (точніше, конкретно відомо, хто), з відчуття вродженого мудацтва, побіжить до вчителя розповідати про те, який ти нехороший. Що робити? Ідеш до вчителя першим і говориш щось на кшталт: “Іванов-то взагалі здурів. Загрожує розповісти усім, і Вам, МарьВанна, також, що я, мовляв, наркотиками торгую, ліс підпалив на Житомирщині і домашнє завдання списую!” А коли той Іванов приходить стучати, МарьВанна, якій, по великому рахунку, байдуже, з високою ймовірністю скаже: “Ага, точно. І наркотиками торгував у тому лісі на Житомирщині, який перед цим спалив. Нафіг йди, коротше”.

Чи ось найсвіжіший приклад.

Нагородити державними орденами своїх друзів – не надто красивий вчинок. Особливо під час великої війни, коли справжніх героїв – хоч греблю гати. І от як тепер тим героям отримувати нагороди від голови держави і розуміти, що вони, пройшовши вогонь і воду, тепер будуть рівні Наташі Могилевській? Чи Віталіку Козловському? «Наші шановні орденоносці: Женя Кошовий, Коля Сєрга, ну і той чувак, котрий щось там три вертольоти з ПЗРК збив, пофіг, ви його все одно не знаєте».

Ну, голова держави сам собі злобний буратіно, якщо подібним чином зганьбився, а за орден прикро. Тепер це “нагорода, яку отримують попсові співаки, гумористи, ну й іноді якісь там герої”. І так, я знаю, що “За Заслуги” – орден для цивільних, а не для військових. Але підмочена репутація інституту державних нагород в цілому. Причому це навіть не технологія, а звичайна дурість. Через яку вороги отримали можливість тролити всіх, хто отримав орден за реальні бойові заслуги.

Ну і вже хрестоматійне: «Люди, яких призначили на високі посади завдяки Порошенку – такі, як Гелетей, Аваков, Гонтарева, Муженко…» Яке відношення має бездарний менеджер Гелетей і безсоромний інтриган Аваков до Гонтаревої і Муженко? Приблизно ніякого. І обставини призначення кожного з них – різні. Але, поміщаючи їх в один ряд, пропагандист, по-перше, ставить знак рівності між хорошими управлінцями і поганими, між гідними людьми й негідними… А пов’язуючи їх, ніби святковою стрічкою, іменем п’ятого Президента, ще й його роблять винуватим: “то він і сам, мабуть, такий, як його команда”. Винуватим у тому, що призначив Гонтареву й Муженко, хоча насправді за це йому можна лише подякувати. Але усьо, технологія спрацювала, біле не просто стало чорним, а й активно чорнить те, до чого торкається.

Є такий жарт: “От скажеш, буває: «Космонавти і піда*аси…». Ніби нічого такого не сказав, а осадочок лишився. І, якщо як слід просувати цю фразу, врешті-решт значна частина аудиторії сахатиметься саме космонавтів.

Автори

, , ,