Не довіряють, але ходять

Свіже опитування КМІС (Київський міжнародний інститут соціології) показує, що понад 2/3 українців не довіряють УПЦ мп і виступають за її заборону. Звідки ж тоді беруться її прихожани?

Читати далі

Моноліт довіри почав давати тріщини

Влада припустилась помилки, коли почала намагатися регулювати рівень довіри та популярності до ЗСУ. Але нам не обов’язково грати за правилами політиків. Нам важливо перемогти. І єдині, хто може це зробити, – це ЗСУ.

Читати далі

Кремлівська пропаганда намагається підривати довіру між Україною та партнерами – ГУР

Основні завдання російської пропаганди на нинішньому етапі зводяться до того, щоб зруйнувати внутрішню єдність українського суспільства, підірвати довіру між Україною та нашими партнерами, аби зупинити військову допомогу.

Читати далі

Піксельне право

На жаль, форма військового все більше стає своєрідною індульгенцією для будь-яких політичних танців з бубном! Бо якщо хтось у формі, то виходить, що він апріорі правий. Але…

Читати далі

Чи впорається держава без волонтерів

Шановні чиновники, якщо у вас немає питань, чому не можна обкладати податком пожертви релігійних громад, то волонтерам доведеться реєструвати Церкву свідків волонтерства, щоб допомагати усім тим, кого покинули напризволяще ви.

Читати далі

Три основних виклики для НБУ на ці півроку

Що з цього робиться, як збоку видно. Та будь-які зміни комунікувати дуже заздалегідь, аби не було шоку.

Читати далі

Кібердовіра

Для кібербезпеки майбутнього вже мало буде бути просто професіоналом – потрібно також бути глибоко порядною людиною. Чесною та відповідальною. Без прихованих інтересів та мотивацій. А у сучасній українській національній кібербезпеці з цим поки що суттєві проблеми. Як, власне, і з кіберпрофесіоналізмом.

Читати далі

Довіряємо армії сьогодні та готуємось до завтра

Кожного дня на фронті ворог несе втрати. І єдине, що може зупинити ворога, – це втрати. Але не буває втрат у ворога без наших. Просто зрозумійте це. Просто усвідомте це. Ще нічого не вирішилось. Кожен день, який ми з вами живемо, ми живемо в борг. Бо хтось в цей день віддав своє життя. І не вийде по-іншому. Бо вони прийшли, щоб знищити нас. Кращі сини та доньки України гинуть не тому, що щось не так, а тому, що ціною свого життя подарували нам сьогодні. Щоб ми з вами могли вибороти завтра. Можливо, вже ціною свого життя. Але того ніхто не знає. І то буде завтра.

Читати далі

Перемога не досягається брехнею

Навіщо постити відео з комп’ютерних ігор і видавати це за роботу наших льотчиків і ППО? Ще й доводити з піною біля рота, що ніфіга, то Привид Києва збиває 675 ворожу “тушку”, а ти – зрадник і падлюка, якщо не віриш. Мені сумно бачити коментарі типу “ну треба ж бойовий дух людей піднімати”. Який реальний результат от такого ідіотського “підтримання бойового духу”? Абсолютно протилежний – недовіра до армії, недовіра один до одного, недовіра до ЗМІ, недовіра до Генштабу. Зневіра, відчай. І ганьба. Готові підірвати довіру до країни і давати ворогові готовий матеріал для пропаганди проти нас, аби виставляти нас брехунами? Ну, тоді продовжуйте в тому ж дусі. Зате лайків буде багато.

Читати далі

Це не загострення. Це війна на знищення

Дуже до багатьох ще не дійшло, що в нас повноцінне вторгнення. Не АТО. Не ООС. А війна в самих викривлених та потворних проявах. Війна не проти “режиму”, а проти народу. Бо дуже багато кому все здається черговим загостренням, які були 8 років. Зараз все по-іншому. Все по-дорослому. І річ не тільки в жертвах. Річ у всьому. Підтримка військових – то не пости в мережі, не журавлики з паперу. Це довіра. Довіра і допомога. Якщо ми вже довірилися людям, то треба стулити писки, зціпити зуби і робити те, що їм корисно. Кого тут повчають у мережі, що і як треба робити? Це ж той же Залужний, який зупинив наступ. Який зміг втримати удар із десятків напрямків і зберіг боєздатність армії. Ми або з ними, або ні. Зараз по-іншому не може бути.

Читати далі

У нас є ми. І все

Я вірю в нашу армію. Вірю в тих, хто знову закатає рукава і буде привозити на передок усе – від мішка до космічного корабля. І в тих, хто під обстрілами везтиме харч тим, хто в цей час сидітиме по підвалах. Я більше боюсь тих, хто, зрозумівши, що російського кіна не буде в 14-му, нашвидкоруч змінив косоворотку на вишиванку і навчився прикладати лапку до серденька під час славню. Але все ще тримає косоворотку в шафі. І перевдягнеться знову, якщо матиме нагоду. Мені страшно від того, що ми вже настільки розгризлись між собою вкрай за те, що не варте було навіть обговорення… 14 рік показав наскільки ми сильні, коли не маємо в серці страху. І коли тримаємось разом. У нас є ми. І лише на нас ми можемо точно розраховувати. І наш порятунок, у випадку чого, лише в наших руках. Давайте це, нарешті, зрозуміємо.

Читати далі