Думки. Для українських Друзів на підставі американського досвіду

Igor Aizenberg
Igor Aizenberg

Я дуже мало писав про вибори в Україні. Мені не хочеться виглядати «спостерігачем здалеку». Але з цього далека, можливо, видно дещо, чого не видно зблизька.

Я думаю, що у моїх друзів немає ніяких сумнівів у тому, що я підтримую переобрання Президента Порошенка на другий термін. Але я не про це хотів написати. Бо це банально та не несе нової інформації.
Я хотів написати про те, що можна було би зробити в останній тиждень перед виборами, щоб сприяти їхньому позитивному результату.

Результати виборів у будь-якій демократичній країні завжди визначаються тими виборцями, які не мають сталих політичних уподобань та які взагалі мало цікавляться політикою, або не цікавляться нею взагалі, значно більше цікавлячись своїм власним життям. Зрозуміло, що виборці ідеологічні, партійні завжди підтримують своїх кандидатів. Але ідеологічних, партійних, політизованих людей у будь-якому суспільстві точно не більше половини від усіх виборців.



Тому основним завданням людей політично активних, які бажають сприяти перемозі свого кандидата, своєї партії, є агітація серед тих, хто не має сталих поглядів та не визначився. Бо знову таки, саме ці люди й визначають результати голосування.

Так сталося, що реальними суперниками чинного Президента в Україні є два кандидати, які пропонують виборцям виключно популістські гасла. Навіть більше того, один з цих кандидатів взагалі пропонує самі лише гасла замість себе. Як же агітувати, щоб ті, хто не визначились, не попали у полон популізму?

У будь-якому суспільстві є приблизно третина населення, яка дуже охоче відгукується на будь-які популістські гасла за їх наявності. Боротись за голоси цих людей практично не варто, бо за наявності гучних популістських гасел та відповідних кандидатів вони будуть голосувати саме за них абсолютно без усякого зв’язку із здоровим глуздом та наслідків для себе та свого майбутнього. «Знизити плату за будь-що у 2, 3, 4, 5,…, 10 разів» та «підвищити зарплату у 2, 3, 4, 5,…, 10 разів» і «покарати винних у поганому житті» діє на тих, хто вірить у популістські гасла, як найефективніший гіпноз.

Як я вже писав вище, у будь-якому суспільстві є також приблизно 40-50% людей ідейних, партійних, які займають тверду ідеологічну позицію (ідеології при цьому можуть бути різними). А от 20-30% людей є аполітичними, і усе залежить саме від того, як проголосують вони.

Наведу приклад, як цю проблему агітації вирішували у США під час виборів 2016 року. Трамп йшов на вибори як республіканець під абсолютно популістськими гаслами. Це гарантувало йому підтримку виборців, які схильні до популізму за його наявності (велика частина таких виборців взагалі б не пішла на вибори за відсутності популістських гасел), та переважної більшості республіканців, які підтримали свого кандидата.

Але його перемогу визначили не вони, а саме незалежні, непартійні виборці. Частина їх (невелика) проголосувала за Трампа тому, що він їм щось пообіцяв, що їм сподобалось (наприклад, знизити податки, відкрити нові заводи та старі шахти). А інша частина (достатньо велика) не… прийшла на вибори (у них взяли участь біля 55.5% виборців). Чому? А тому, що за Трампа вони голосувати не хотіли. А за Клінтон теж не захотіли. Тому що передвиборча кампанія Клінтон будувалась здебільшого на нищівній критиці Трампа при дуже обмеженій позитивній агітації (відсутності пояснень, чому треба голосувати за Клітнтон). Аргументи, що вона освічена, а Трамп ні, що вона була сенатором та держсекретаркою, а Трамп був шоуменом, що Трамп не розуміється ні в політиці, ні в економіці, що він зневажає жінок, що він і так далі, і таке інше весь такий із себе поганий, не були переконливими для цієї категорії виборців. Тобто, можливо, їх переконали, що Трамп поганий. Але це не переконало їх, що за Клінтон треба голосувати. От багато з них і проголосували ногами, просто не взявши участі у виборах.

До чого це я? От читаю я ФБ. Був у відпустці 10 днів, мав дещо більше часу. 90% відсотків того, що писали мої українські друзі було присвячено тому, що йу – це дуже погано (а хто каже, що добре?), а зе – це і клоун, і блазень, і хто він тільки не є, ну, одне слово, – обидва «вани» – повна сукупність зла. Але є одне але. Мені здається, що жоден з цих доводів не переконає тих, хто не визначився, голосувати за Порошенка. Ну, погодяться вони, ті, хто не визначились, що «вани» обидва – це концентрація усіх можливих неподобств. І… не прийдуть на вибори. Чому? А тому, що їх переконують у тому, що от є дві концентрації усіх можливих неподобств. І не переконують у достатній мірі в тому, що є кандидат, за якого треба проголосувати, тому що тоді 1), 2), 3), 4), 5) зміниться на краще, а від того зміниться на краще життя конкретної людини та дітей цієї конкретної людини.

Наведу ще один американський приклад. У 2008 році Барак Обама переміг на президентських виборах Джона Маккейна. Знаєте, чим відрізнялись ці два шляхетні кандидати у президенти? Вони не поливали брудом один одного. Вони агітували ЗА себе, не змішуючи опонента з брудом. І у Обами було дуже багато волонтерів, коли він вів кампанію, які їздили по маленьких містах у штатах, де зазвичай багато непартійних виборців, які змінюють симпатії від виборів до виборів, ходили по домах та квартирах, ввічливо пояснювали людям, чому треба підтримати Обаму, що позитивного буде в їхньому житті, якщо втілиться в життя саме його програма. І це дало результат.

В американські вибори 2016 року ще втрутилась з своєю пропагандою імперія зла. Дуже успішно для себе втрутилась. Розповіла, яка погана Клінтон, який молодець Трамп, допомогла спойлерному кандидатові Джил Штайн, яка відібрала невелику, але достатню й вирішальну кількість голосів у Клінтон в кількох штатах. В Україні, на жаль, ці ж методи працюють. Спойлерних кандидатів більше тридцяти. Пропаганда робиться тонше та навіть ефективніше, ніж в 2016 році в Америці. Десь тижнів зо два тому з українського сегменту ФБ могло здатись, що головним ворогом чинного Президента в Україні є майже уся партія Народний Фронт. Це так само як в 2016 році у США у той самий ФБ перед виборами вкидалася інформація, що прихильники Сандерса (який сперечався з Клінтон за висування у президенти від демократів) не люблять Клінтон та не будуть за неї голосувати. І знов таки, це зіграло роль у тому, що частина виборців на вибори не прийшла. Немає нічого кращого для ворога ніж розсварити політичних союзників.

От такі думки. На підставі американського досвіду.

Але головне, що я хотів сказати, не це. А от що.

Використайте ці останні дні для того, щоб поговорити з людьми, про яких ви знаєте, що вони ще не визначились. Поговоріть з ними просто ввічливо, але переконливо. Переконайте їх у тому, що треба проголосувати за майбутнє. За сильну та незалежну Україну. За Україну, що прямує в НАТО та ЄС. За Україну, що відкрита для світу, за Україну, яка є частиною сучасної цивілізації. За Україну, яку будуть завжди поважати у світі. За гідну країну гідних людей.

Успіху вам, Друзі!

Поділитися:
Share

Share