Розповсюджувати фото тіл загиблих солдат може лише ворог

Якщо ви розповсюджуєте фото тіл загиблих українських солдат, ви працюєте на руку окупанту. Ви можете цього не знати, ви можете з цим не погоджуватися, але це так. Це було вивчено і досліджено ще під час Першої світової, коли тільки постало питання інформаційної війни у масових медіа. І з тих пір підтверджувалося неодноразово. Якщо ви вважаєте, що демонстрація убитого українського вояка когось мотивує, – ні, це не так. Воно демотивує, воно створює хаос, воно створює істерію, воно грає на руку протилежній стороні.

Читати далі

Феєрія лицемірства. Частина 2

Власне, саме так і виглядає піар на крові. З людяністю і мораллю це не має нічого спільного. Коли в госпіталь везли десять наших військових у важкому стані, то кортеж швидких пробивався через пробку як зазвичай, – ніхто не перекривав дороги. І камера перед ним не їхала, і в аеропорту їх зустрічав тільки дрібгийий, мерзенний дощ (а не дрібний, мерзенний зеленський) та екіпажі швидких. Я не проти того, щоб оголошували траур, або щоб Шмаркля з сумним фейсом віщав про цінність життя. Просто чомусь виходить так, що цінність життя одних незрівнянно вища ніж у інших.

Читати далі

Феєрія лицемірства. Частина 1 (фото)

Все оце гарно зрежисоване траурне шоу – намагання виправдатися за повну неспроможність і некомпетентність, проявлені в перші дні після трагедії. Чинне керівництво країни – не політики. Вони шоумени. Там, де треба швидко і ефективно реагувати на подію, вони впали в прострацію. Натомість шоу робити вони вміють. Коли треба їм. Шкода, що наші вояки не гинуть десь біля Ірану. Так би їхні тіла теж зустрічали з пафосом, кортежами, і президент Голобородько робив би сумний вигляд. Але вони гинуть десь під Золотим чи Широкиним, а тому тут не хайпанеш. Загиблим – вічна пам’ять. А тим, хто на трагедії людей влаштовує собі піар після лютого провалу, – вічна ганьба.

Читати далі