Ніхто не забере у нас чесну пам’ять про Голодомор
Ніхто не забере у нас чесну пам’ять.
Пам’ять про Голодомор — геноцид, вчинений радянсько-російським режимом проти українців. Насильницьке вилучення продовольства, масові репресії, блокада сіл та цілих районів у 1932-1933 роках – все це мало знищити в українців прагнення бути вільними.
Страшний геноцид забрав мільйони життів. Не дав народитися цілому поколінню синів і дочок України. У свідків цієї трагедії, яким вдалося вижити, поселив страх, безсилля та відчай, відібравши волю до опору.
Такою жахливою була помста за свободу, незалежність, яку українці вибороли в 1917-1921 роках та, на жаль, втратили. Голодомор і великий терор тридцятих, депортації сорокових і русифікація сімдесятих мали назавжди викорінити ознаки української ідентичності та ген свободи, притаманний нашій нації.
Ніхто не здатен знищити українську волю, гідність і свободу.
Ми не забули Голодомор, ми не забудемо жоден злочин, який здійснила росія на нашій землі. І коли московський режим знову намагається знищити українців як націю, ми боремося за нашу країну та нашу ідентичність на полі бою.
Правду кажуть, що непокаране зло повертається. Наше завдання — пам’ятати, нагадувати світові та карати зло, яке чиниться просто зараз.
Сьогодні у пам’ять про жертв Голодомору-Геноциду українського народу разом з українцями по всьому світу запалімо свічку на підвіконні.
Вічна пам’ять невинно убієнним душам…
Моя баба Маруся менше розповідала мені про голодомор, аніж її мама, моя прабабця. Вона не ділилася тими спогадами, хоча вони завжди проявлялися в іншому.
Коли ми щороку збирали багато-багато картоплі, не було такого року, коли бабуся не зітхала: неврожай, голод буде…
В неї під дахом хати завжди було декілька десятків мішків зерна, дуже ретельно захованого… і сушена кукурудза. І цукор мішками.
В 1933 році їй було 5 рочків. Вона ходила в садочок, де їй щодня давали суп з 5 квасолинками. Три вона зʼїдала. А дві складала в потаємний карманчик, пришитий мамою до платтячка. Аби нагодувати маму. Двома квасолинами. Так вони двох вижили, хоча в їх хаті забрали геть усе. В хаті, де жила лише молода жінка з дитям. Все, до останньої картоплини.
В 1946-му бабусі було 17. Вночі вона йшла в зоране поле, аби посеред скибок землі знайти зернини… і прогодувати хвору матір. Її заарештували. І судили відповідно до закону про «пʼять колосків». Я усвідомлюю, що народилася лише тому, що баба Марія потрапила під амністію, оскільки її батько був на той час вже героєм війни…
… Моя родина завжди знала, що в росіян для нас, українців, є кілька можливостей – вирощувати для них хліб, воювати за їх імперські амбіції, або бути знищеними.
Фашизм як він є, і як він проявлявся тоді й проявляється зараз.
Найбільше я хочу, аби ця страшна імперія, яка вбила мільйони українців і яка сьогодні загрожує знищенням у ядерній війні світові, перестала існувати. Назавжди.
Амінь.
І вічна памʼять всім замореним страшним голодом і вбитим росіянами…
Цю памʼять ми передамо з покоління в покоління, аби ніколи знову…
Мільйони людей загинули тільки тому, що були українцями. Хотіли мати своє господарство, вирощувати хліб, а не йти до колгоспів. Упокорення голодом. Вбивство за національною ознакою. Геноцид.
Ніколи не пробачимо Москві мільйонів убитих голодом українців під час голодоморів 32- 33, 21-23, 46 років.
Сталінський терор, спланований в Кремлі з особливою жорстокістю, знищував українську ідентичність, москві потрібні совєтскіє люді.
Майже сторіччя минуло, а нічого не змінилося: в Кремлі живуть однією думкою – знищення України і українців.
Вічная памʼять всім загиблим у Голодоморах. Росія як послідовник СРСР має понести відповідальність за все. Й памʼятаймо, непокаране зло знову повертається з війною…
Голодомор – геноцид Українського народу…
Зміст цього визначення осягаєш, коли знайомишся зі свідченням очевидців. Коли згадуєш історію власної родини і чуєш історії інших. Коли зіставляєш із ними статистичні дані.
Втрати України від Голодомору зіставні зі втратами від ІІ Світової війни.
Лише на Сумщині 59 сіл потрапили на «чорну дошку» – у них відібрали всі продукти. 20% українців Сумщини не пережили навмисно влаштований росією Голод. Ці рани болять до сьогодні й досі впливають на нас.
А зараз рашисти навіть не приховують, що прийшли «павтаріть». Тому вшанування памʼяті жертв Голодомору – це нагадування, за що ми воюємо. І що буде, якщо воювати припинимо.
