Вічна жага шари
Мене завжди дратувало в людях це нестерпне бажання постійно отримувати щось… безкоштовно.
Добре, коли тобі, наприклад, подарували вудилище на якесь свято. То зрозуміло. Чи ти робиш те ж саме. Даруєш людині якусь дрібницю. А людина посміхається. Приємно робити приємно! Це подарунок. Але ти або тобі не зобов’язані його робити.
Йоб@ний совок, ретельно покуривши в бік генетики своїх громадян (і десятка їхніх поколінь), як на мармурі викарябав істину «А пусть мне дадут!».
Причому ці люди на максимально серйозних щах можуть годинами розповідати про те, як хтось (або якийсь бізнес) зобов’язаний щось віддавати безкоштовно. Наприклад, підприємство, яке виготовляє, ну, нехай, футболки. Воно зобов’язано… угу, все і безкоштовно. Ну, добре. Давайте накидаємо простий логічний ланцюжок. Умовна фабрика (зараз буде важливе слово) придбала умовні три контейнери тканини й пошила футболки для військових. Нехай пʼятдесят тисяч штук. Заплатила при цьому за електроенергію, оренду приміщення, заробітну плату колективу й відповідно податки. А продукцію віддали просто так. Безкоштовно. Як вимагає простий нарід. Ну, молодці же? Молодці! Потім знову за власні кошти придбали тканину… виготовили… роздали. На якому циклічному етапі фабрика зупиниться з приводу відсутності оборотних коштів?
Підприємство зупинилося. Працівників звільнили. Зате хтось на кухні задоволений. Дні три! А ось коли ти питаєш цю людину, як давно він продав свою власну квартиру чи будинок, а гроші віддав на потреби ЗСУ, готуйся почути кілометровий спіч про те, чому космічні кораблі не долетять до «Бальшова театра».
Так. Безумовно. Зараз багато бізнесів ідуть шляхом благодійності. Але ж це зовсім інша справа. Наприклад, приїжджаючи на СТО, тобі щось можуть зробити… ой, безкоштовно. Але за деталь, яку тобі замовили там же, ти все одно платиш. А ось роботу по заміні чогось там на себе бере власник станції. Це його благодійність. Його маленький внесок. Знижка… Віддати все і безкоштовно, це не одне і теж. Головне правило бізнесу, вважайте його аксіома, звучить так «Будь-яке підприємство створюється з метою… отримання прибутку». Це викладають на першому же курсі економічного факультету.
Але це все демагогія для притомних. Як переконати наймудріший нарід у Всесвіті, що безкоштовний сир буває лише в мишоловці, я не знаю. Навіть той сир не безкоштовний. Його хтось виробив, а потім придбав. У нашій країні зʼявиться маленький шанс на дорослість, коли на обіцянку від політичних шулерів «зменшу ціну на газ в чотири рази» або «дам зарплату вчителям в чотири тисячи доларів» у відповідь замість «Оооооо!! Супер! Омномном… Смаааачно! Дайте ще!» буде лунати «А за чий рахунок банкет?».
Сподіваюсь це колись буде. А поки тільки й чутно «А нехай він чи вони спочатку…». Тобто страна советов форева!
