Тужливі пісні ще не на часі
Надибав вже декілька “патріотів”, всі увішані прапорами, фоточками мужніх облич у вишиванках, які люто ненавидять Зеленського (тут – ОК, мають право і, вірогідно, підстави) і які за компанію мочать все ЗСУ: всі командири – лайно і зрадники, всі ухилянти – маладці й правильно роблять, суцільно голі-босі-сонечки-казани.
* * *
Групи підтримки там потужні. Всі посилання на об’єктивну інфу від телеграм-каналів фронтовиків або ігноруються, або обсміюються, або викликають злі коменти.
* * *
Висновок: чуваки або ворожі ботяри, або корисні ідіоти, але справа не в них, справа в масових поширеннях лайна на кшталт “немає шансів, ми все просрали” і “ми всі помремо, все погано, війна йде до поразки без варіантів”. І все: зливай воду. Коли я питаю “то що, все, здаватись будете?”, лупають очиськами і переходять на особистості. А, і топчик: якщо я вважаю, що не все просрато, значить, я продався Зеленському чи кому там ще.
* * *
Моя думка така: влада наригала і у підготовці до війни, і в політиці, і в економіці. Але сідати і безальтернативно співати тужливих пісень під бандуру ще трохи зарано, нє? Чи вже починати?
Ілюстрація: Clay Bennett, Chattanooga Times
