Безпілотники трансформують поле бою в Україні еволюційним шляхом
Stacie Pettyjohn, War on the Rocks / Інформаційний спротив
З заголовків можна було б зробити висновок, що настала ера роботів-вбивць. В Україні автономні рої дронів нібито полюють на ворогів і самостійно вирішують, що атакувати. Оскільки Україна і росія використовують багато різних типів безпілотників, які всюдисущі над лінією фронту, деякі спостерігачі дійшли висновку, що безпілотники докорінно змінили характер війни і є ключовим фактором, який вирішить, хто переможе в конфлікті.
У моїй новій доповіді Центру нової американської безпеки «Еволюція, а не революція: Війна з використанням безпілотників у російському вторгненні в Україну у 2022 році», я дійшла протилежного висновку. Дрони не змінили принципово характер війни і не визначатимуть, хто виграє чи програє цю війну. Проте дрони змінюють те, як українські та російські війська воюють на тактичному рівні, і впливатимуть на всі майбутні поля бою, пише Стейсі Петтіджон для War on the Rocks.
Дрони справді трансформували поле бою в Україні, надавши доступні та недорогі можливості в масштабах, яких раніше не існувало. Вони ускладнюють концентрацію сил, досягнення несподіванки і проведення наступальних операцій. Хоча безпілотники не є більш живучими, ніж пілотовані літаки, вони дозволяють приймати більший ризик. Більше того, безпілотникам не обов’язково бути живучими, якщо вони дешеві та їх багато, оскільки можна досягти стійкості шляхом їх відновлення. Тим не менше, загальний вплив безпілотників був радше еволюційним, ніж революційним.
Дрони, підключені до наземних вогневих підрозділів, перетворили звичайні артилерійські снаряди на високоточну зброю. FPV-дрони-камікадзе можуть точно вражати рухомі цілі, роблячи фронт ще більш смертоносним. Тим не менше, навіть велика кількість невеликих дронів не може зрівнятися з потужністю або обсягом артилерійського вогню, а отже не може замінити гаубиці. Крім того, хоча дрони забезпечують доступну повітряну міць, вони не замінили традиційні військово-повітряні сили і не змогли здобути перевагу в повітрі. З огляду на це, Вашингтон повинен продовжувати допомагати Україні вдосконалювати свій парк безпілотників, водночас реалістично оцінюючи вплив, який це матиме.
Це не ті безпілотники, яких ви шукаєте
Відрізнити факт від вигадки під час війни часто буває важко, особливо коли обидві сторони активно ведуть інформаційну війну, щоб сформувати сприйняття інших. Перший безпілотник, який спадає багатьом на думку, коли вони думають про війну в Україні, це розрекламований турецький Bayraktar TB2, який активно використовувався в перші дні і тижні війни і допоміг відбити початкову атаку росії. Проте загалом середньовисотні безпілотники з великим запасом ходу, такі як TB2 або російський «Оріон», не відіграли значної ролі в цій війні. Турецька пропаганда зображувала TB2 як фантастичну зброю, здатну обійти навіть найсучасніші системи протиповітряної оборони і доступну за ціною. Однак насправді, як тільки росія послабила правила ведення вогню для своїх ракет класу «земля-повітря», більшість TB2 були швидко збиті, і вони фактично зникли з поля бою.
Хоча великі багаторазові військові дрони рідко використовуються в цій війні, українські та російські сухопутні війська широко застосовують менші військові та комерційні дрони, а також дрони, зібрані власноруч. Військові розвідувальні безпілотники, такі як українські «Фурія» або Flyeye чи російські «Орлан-10» або ZALA 421, є більш потужними і дорогими, ніж більшість їхніх комерційних аналогів, і тому ними зазвичай командують більші підрозділи, наприклад, батальйони. Ці військові дрони літають далі, можуть довше перебувати в повітрі і за допомогою своїх складних сенсорів забезпечують постійне спостереження.
На противагу їм, невеликі комерційні квадрокоптери, які коштують лише кілька тисяч доларів, поширені повсюдно, але мають меншу дальність польоту і обмежений час автономної роботи. Комерційні дрони надають солдатам на передовій розвіддані про простір бою, які раніше були доступні лише вищим штабам. Таким чином, жоден український чи російський підрозділ не спробує здійснити маневр або розпочати атаку без принаймні одного невеликого комерційного дрона для розвідки і надання інформації в реальному часі про дислокацію ворожих і дружніх сил поблизу. Оскільки російські та українські наземні підрозділи в кожному ешелоні мають на озброєнні кілька комерційних дронів, небо над лінією фронту повниться невеликими квадрокоптерами.
Сумарний вплив багатьох малих військових і комерційних дронів на війну полягає в тому, що оборона стає домінуючим фактором, а лінія фронту – надзвичайно смертоносною. Як наслідок, українським і російським військам важко пересуватися або масуватись, а отже, досягати тактичної несподіванки або переходити в наступ. Але, як пояснив Франц Штефан-Гаді, наступальні операції все ще можливі, якщо одна зі сторін скористається факторами навколишнього середовища, які перешкоджають роботі безпілотників. Лінія фронту в Україні не є непрохідною або повністю прозорою, але дрони змушують війська розосереджуватися і маскуватися, що в цілому ускладнює маневр і атаку.
Доступність і дешевизна дронів створює нові можливості в масштабах, яких раніше не існувало, але не лише дрони трансформують поле бою. Натомість, як стверджують Мік Раян і Клінт Хіноте, саме поєднання великої кількості систем озброєнь, пов’язаних між собою, є справді руйнівним. В Україні домінуючою парою стали неозброєні дрони і артилерія, які прискорили час наведення на ціль і дозволили вести швидкий і точний вогонь по наземних цілях.
Як підкреслюють Джеффрі Едмондс і Семюел Бендетт, дрони є ключовою ланкою в тому, що росія називає своїм «розвідувально-ударним комплексом», або мережею сил, які здійснюють наведення на ціль для артилерійських підрозділів. Оскільки артилерія є домінуючою зброєю у цій війні, дрони відіграють критично важливу допоміжну роль, оскільки вони виявляють цілі і допомагають коригувати вогонь, передаючи вогневим підрозділам інформацію про цілі за допомогою віртуальних бойових мереж, таких як «Кропива» і «Стрєлєц». Часто в одному і тому ж повітряному просторі працюють кілька дронів, які виконують різні ролі, створюючи високорозподілений і стійкий кіллчейн. Один високолітаючий дрон спочатку виявляє потенційну ціль, а потім надсилає дешевший менший дрон, щоб переконатися, що це дійсно вороже угруповання, яке варто атакувати. Третій дрон збирає дані про якість наведення і передає їх гаубицям, які потім відкривають вогонь. Той самий дрон, що відповідає за наведення, або інший менший дрон може оцінити, чи знищено ціль, а якщо ні, то допомогти скоригувати точку прицілювання. Таким чином, дрони-коригувальники дозволяють малоточній зброї непрямої дії мати точний ефект.
Поява дронів-камікадзе і саморобних FPV-дронів
Крім того, за останній рік дрони-камікадзе або «баражуючі боєприпаси» забезпечили можливість завдавання високоточних ударів, особливо в парі з неозброєними дронами і артилерією. Дрони-камікадзе – це одноразові системи, які врізаються в ціль і більше схожі на боєприпаси, ніж на пілотовані об’єкти, які мають здійснювати багато вильотів. Військові дрони-камікадзе, такі як український Switchblade 600 або російський Ланцет-3, стали кращою зброєю для контрбатарейної боротьби. Коли неозброєний безпілотник, такий як «Пума» або «Орлан-10», знаходить ворожу артилерійську установку, запускається дрон-камікадзе, який знищує гармату або радар. Таким чином, військові дрони-камікадзе і дрони-розвідники є ключовим фактором у визначенні того, хто переможе в артилерійській дуелі.
За останні півроку набули поширення саморобні FPV-дрони-камікадзе, якими керують оператори в спеціальних окулярах. Україна першою почала збирати цю дешеву зброю з комерційних гоночних дронів, але росія швидко надолужила відставання, і її виробництво FPV-дронів зараз випереджає українське. Дрони-камікадзе, зібрані своїми руками, коштують приблизно 400 доларів за одиницю і дозволяють солдатам атакувати рухомі цілі за межами їхньої прямої видимості. FPV-дрони пропонують дешеві високоточні протипіхотні і протитанкові засоби, але вони залишаються тактичною зброєю з обмеженим радіусом дії, навіть за допомогою ретрансляторів зв’язку. Як правило, ці гоночні дрони працюють з неозброєними дронами-розвідниками, які мають більшу витривалість, а отже, можуть знаходити цілі, проводити оцінку бойових пошкоджень і спрямовувати швидкісні дрони-камікадзе на ціль до того, як у них розрядиться батарея.
FPV-дрони-камікадзе були несподіваним розвитком, який підживлювався комерційними технологіями, що змінили поле бою, оскільки вони були дуже дешевими і, отже, поширеними. Проте дрони, зібрані власноруч, самі по собі не замінять існуючі системи озброєнь. Ці дрони-камікадзе мають значні обмеження і найбільш ефективні, коли діють разом з неозброєними дронами і артилерією. Хоча FPV-дрони мають більший радіус дії, ніж більшість протитанкових засобів, вони несуть менше корисного навантаження, ніж американський Javelin. Зазвичай FPV-дрони скоріше виводять танки з ладу або знищують їхню мобільність, а не знищують машину одним ударом. Після того, як танк знерухомлений, його знищують артилерійським вогнем або наступними атаками дронів-камікадзе, які зосереджуються на слабких місцях, таких як бензобак або задня частина башти, пробиття яких може спричинити потужний вибух, що може знищити машину. Ця тактика із застосуванням FPV-дронів, розвідувальних дронів і артилерії виявилася дуже ефективною і, як зазначають Майкл Кофман і Роб Лі, змусила війська поблизу лінії фронту відмовитися від використання техніки на користь штурмів розпорошеними спішеними силами. Таким чином, безпілотники-камікадзе, створені власноруч, є ефективним доповненням до існуючої зброї, яке може допомогти зберегти дефіцитні артилерійські боєприпаси і доповнити наступальну вогневу міць на фронті.
Важливо, що навіть велика кількість маленьких саморобних дронів-камікадзе не може зрівнятися з потужністю артилерійського вогню. Артилерійські снаряди мають більшу вибухову силу і можуть бути швидко випущені великими залпами. Гаубиці також можуть вести безперервний вогонь з меншою швидкістю, але безперервно. Базовий американський 155-мм снаряд, наприклад, містить майже 24 фунти вибухівки порівняно з трьома фунтами, які несе FPV-дрон. Великі атаки багатьма FPV-дронами-камікадзе, наразі обмежені в розмірах через електронні перешкоди і через те, що кожен дрон повинен контролюватися індивідуально, а дії між дронами координуватися вручну. Таким чином, FPV-дрони наразі не можуть здійснювати обстріли, подібні до артилерійських залпів.
Більше того, перегонові атаки дронів обмежені потребою в дуже кваліфікованих пілотах. Оскільки FPV-дрони – це не зброя, що діє за принципом «вистрілив і забув», вони вимагають від оператора гостроти зору, щоб швидко визначити слабкі місця на цілі, і фізичної спритності, щоб направити камікадзе у вразливе місце. На відміну від базових комерційних квадрокоптерів, не кожен може набути таких навичок. Більше того, навіть ті, хто має базові здібності, потребують тижнів, якщо не місяців тренувань, щоб стати по-справжньому вправними.
Той факт, що FPV-дрони залишаються прив’язаними до свого пілота-людини, також є проблемою на полі бою. Хоча гоночні дрони важко перехопити фізично, їх можна зупинити, заглушивши канал зв’язку. Українські розробники працюють над створенням програмного забезпечення, яке дозволить FPV-дрону зафіксувати ціль і завершити свою місію, навіть якщо зв’язок з ним перерваний. Це був би значний прорив, який міг би звести нанівець один з найефективніших способів захисту від FPV-дронів і потенційно зменшити кількість навичок, необхідних для їх пілотування. Іншими словами, якби цей прорив відбувся, він міг би подолати вузькі місця в навчанні і дозволити масштабування кількості саморобних дронів -камікадзе. Проте використання штучного інтелекту і автономії у війні в Україні – це ще одна тема, яку часто неправильно розуміють.
Армії дронів, прив’язаних до людей
Незважаючи на численні заголовки про автономні російські та українські дрони, дискусії про штучний інтелект і автономність, як правило, бракує точності і, як наслідок, створюється хибне враження про рівень і тип автономії, що існує на полі бою. Переважна більшість дронів у війні в Україні пілотується дистанційно, і люди, а не машини, залишаються інтерфейсом, який вручну координує дії декількох безпілотників. Таким чином, немає справжніх роїв дронів або кооперативної автономії. Зазвичай дрони діють разом, об’єднуючись у групи, а пілоти спілкуються через текстовий чат у віртуальній бойовій мережі або за допомогою мобільних телефонів.
Як підкреслив Джек Вотлінг, безпілотна зброя все ще орієнтована на людину. Аналогічно, Франц-Штефан Гаді зауважив, що в українських штурмових загонах майже стільки ж операторів безпілотників, скільки піхотинців. Кожен безпілотник зазвичай залучає двох людей-операторів, один з яких займається навігацією і зв’язком, а інший керує літальним апаратом. Хоча більшість безпілотників все ще пілотуються людьми, існує багато обмежених форм автономії. Наприклад, багато військових і комерційних дронів автономно виконують буденні, але важливі завдання, такі як автоматичний зліт і посадка, а також мають вбудоване програмне забезпечення для уникнення зіткнень.
Такі автономні можливості є критично важливими, але вони далекі від повністю автономних дронів, які самостійно приймають рішення про те, кого, що і коли вбивати. За словами Пола Шарре, автора книг «Армія дронів: Автономна зброя і майбутнє війни» та «Чотири поля битви: Сила в епоху штучного інтелекту», повністю автономна зброя «визначається здатністю самостійно завершувати цикл ведення вогню – пошук цілей, прийняття рішення про ураження і ураження цілей». З’ясування того, чи здатна зброя автономно приймати рішення про життя і смерть, є особливо складним завданням, оскільки вона не піддається спостереженню, окрім оператора безпілотника. Дрон, який скидає бомбу або врізається в ціль, виглядає однаково, незалежно від того, чи був він дистанційно керований оператором, який обирає ціль і вирішує, коли її атакувати, чи дрон мав можливість самостійно ідентифікувати цілі і завдавати по них ударів. Часто, як у випадку з російським дроном-камікадзе «Ланцет-3», виявляється, що виробник зброї перебільшив можливості системи, яка не має обіцяного рівня автономності або не працює так, як очікувалося.
В інших випадках ступінь автономії обмежений, і дрон має форму вузько обмеженої автономії, яка характерна для інших видів зброї. Прикладом цього є тип автономії, який Україна намагається розробити для своїх FPV-дронів-камікадзе. Для своїх саморобних дронів-камікадзе українці створюють програмне забезпечення для автономного розпізнавання об’єктів та навігації. Такі можливості вже існують у військових дронах-камікадзе, таких як Switchblade 300, або інших самонавідних пристроях, таких як Javelin чи AIM-120 Advanced Medium Range Air-to-Air Missile (вдосконалена ракета класу «повітря-повітря» – AMRAAM). Людина обирає ціль, а потім зброя автоматично наводиться на визначену ціль. Термінальне наведення за принципом «вистрілив і забув» жорстко прив’язане до часу і простору і не викликає побоювань. Якщо українці зможуть дешево розробити таке програмне забезпечення, використовуючи комерційно доступні системи, це стане ще одним важливим кроком у демократизації високоточних ударів, але не повністю автономним роботом-вбивцею.
Є ознаки того, що Україна і росія працюють над розробкою повністю автономних безпілотників, але вони не отримали широкого застосування – ймовірно, тому, що вони ще не є ефективними. Український безпілотник Saker Scout нібито має здатність розпізнавати об’єкти і прагне діяти повністю автономно. Девід Хемблінг повідомляє, що Saker Scout може ідентифікувати 64 різні цілі і що він був використаний у повністю автономній атаці. Проте сьогодні в Україні повністю автономні безпілотники є радше винятком, ніж нормою, що свідчить про те, що повністю автономні системи є дуже дорогими або не працюють так, як обіцяно. Найімовірніше, справа в останньому.
Розпізнавання об’єктів є простішим у безперешкодному середовищі, наприклад, у повітрі чи на морі, але набагато складнішим на землі, коли ворог намагається сховатися. На фронті в Україні, де стандартизація обладнання є обмеженою, було б особливо складно розробити повністю автономну систему, яка могла б розпізнавати всі різноманітні варіації військової техніки, та ще й користувалася б довірою у користувачів. В міру розвитку штучного інтелекту в майбутньому можуть з’явитися повністю автономні дрони. Але це, скоріш за все, буде більш поступовий процес, який триматиме людину в курсі подій і дозволить солдатам вдосконалювати систему і розвивати довіру до неї. Наприклад, неозброєний безпілотник, що виконує завдання з виявлення цілей, може використовувати штучний інтелект для ідентифікації цілей, які потім можуть бути перевірені людиною і атаковані ударним безпілотником.
Таким чином, багато безпілотників в Україні мають різні типи обмежених автономних можливостей, і Україна, можливо, близька до створення напівавтономних FPV-дронів, але повністю автономних безпілотників у цій війні дуже мало, якщо взагалі є. Враховуючи темпи розвитку штучного інтелекту і темпи впровадження інновацій на полі бою, це може змінитися в найближчі рік-два, особливо з огляду на те, що повністю автономні дрони можуть надати важливі тактичні переваги.
Еволюція у військовій справі
Окремо всі ці інновації у сфері безпілотників є значними досягненнями, але навіть у сукупності вони не становлять революції. За словами Ендрю Крепіневича, революції у військовій справі повинні «докорінно змінити характер і ведення конфлікту» шляхом «різкого збільшення – часто на порядок і більше – бойового потенціалу і військової ефективності збройних сил».
Революції у військовій справі настільки руйнівні, що роблять старі види озброєнь, способи ведення бойових дій і організаційні конструкції застарілими. Таким чином, революції вимагають не лише широкого впровадження нових технологій. Крім того, армії повинні розробити нові оперативні концепції, інтегрувати нові можливості в ширші військові системи і адаптувати свою організаційну культуру і структуру. Не дивно, що такі масштабні зміни потребують часу.
Президент Зеленський нещодавно оголосив про створення окремого роду військ безпілотників, що може стати передвісником революції. Однак це далеко не факт. Оскільки безпілотники у війні в Україні були найбільш ефективними, коли вони поєднувалися з іншими засобами, створення окремого роду військ може створити більше бар’єрів для ефективної інтеграції безпілотників з іншими видами озброєнь. Багато в чому це академічна дискусія про те, що є революцією у військовій справі, яка не має відношення до більш важливого питання про те, що доступність військових дронів і дешевих комерційних безпілотників глибоко змінює ведення війни на тактичному рівні в Україні. Але важливо не перебільшувати вплив якоїсь однієї технології чи системи озброєнь, тому що не існує єдиної технологічної срібної кулі, яка виграє цей конфлікт для України.
Оскільки більшість безпілотників в Україні є комерційними системами, ця технологія швидко перейшла до ворога і не забезпечила довготривалої переваги жодній зі сторін. Протягом війни відбувалися швидкі цикли адаптації, оскільки обидві сторони вчилися одна в одної, переймаючи тактику і технології, які успішно застосовувалися, і розробляючи контрзаходи для покращення своєї оборони.
Ця тенденція, ймовірно, збережеться і надалі, коли війна затягнеться, але є кроки, які можна зробити, щоб посилити потенціал безпілотників в Україні і використати технічну винахідливість її народу.
По-перше, Сполучені Штати і Європа повинні допомогти Україні розробити програмне забезпечення, яке б дозволило створювати напівавтономні FPV-дрони. Оскільки росія менш вправна у впровадженні комерційного програмного забезпечення у своє озброєння і операції, безпілотники-камікадзе з автономним термінальним наведенням могли б надати українським військам більш тривалу перевагу.
По-друге, Сполучені Штати і Європа повинні допомогти Україні перейти від кустарної моделі виробництва до промислового виробництва дронів, особливо великих дронів-камікадзе і FPV-дронів. росія перевершила Україну в боротьбі з безпілотниками завдяки своїй здатності масштабувати виробництво малих військових дронів. У порівнянні один до одного російські дрони часто поступаються українським, але російські війська просто мають більші запаси цього критично важливого озброєння. Україна може і повинна розширювати свої можливості з виробництва безпілотників, що вимагатиме визначення переможців і переможених та масштабування виробництва найкращих систем.
З часом, коли дрони стануть більш автономними і ширше пов’язаними з іншими видами озброєнь, вони можуть докорінно змінити військову доктрину та організацію збройних сил і по-справжньому революціонізувати ведення війни. Але поки що в Україні війна з використанням безпілотників була еволюцією, а не революцією. Зрозуміло, що безпілотники самі по собі не визначать, хто переможе в цьому конфлікті, але вони, безумовно, відіграватимуть помітну роль у війні, що триває в Україні, і на інших полях битв у майбутньому.
Фото на заставці: 115 окрема бригада Сил ТрО ЗСУ
