Війна заради миру, або Прості питання для розвідспільноти Південної Кореї
У Південній Кореї було власне ЦРУ. Так і називалося КЦРУ – Korean Central Intelligence Agency.
В ранній період царювання батька сучасної Кореї Пак Чон Хі на КЦРУ сидів його родич. Потім вирішили рухати вперед професіоналів. Тоді головою КЦРУ став Кім Дже Гю, бравий генерал, широко відомий своїми операціями з розгону демонстрацій та переслідуванням студентів, ліваків і комуністів. Саме Кім Дже Гю і застрелив в 1979 році президента Кореї Пак Чон Хі за «узурпацію влади». Дивне звинувачення від типа, який допомагав ту владу узурпувати та утримувати. Кім Дже Гю, до речі, стратили.
Після цього корейський олігархат обрав корейцям нового президента, а КЦРУ реформували.
По-перше, зі складу КЦРУ виділили військову розвідку і в 1981 створили структуру чимось схожу на нашу. Агентство військової розвідки (Defense Intelligence Agency) підпорядкували Міністерству Національної Оборони, тобто не Генштабу, як в Китаї чи РФ. Це не зовсім класична структура, класична – коли військовою розвідкою керують суто військові. Бо корейське Міноборони це – цивільне міністерство за європейським зразком, і його функціонал схожий з функціоналом нашого Міноборони. Військова розвідка також опікується у Кореї й військовою контррозвідкою.
А політичну розвідку та контррозвідку запакували у Національну Розвідувальну Службу (National Intelligence Service), яку підпорядкували безпосередньо президенту. Туди головами призначають дипломатів із певним досвідом. Більше голови національної розвідки президентів Кореї не вбивали. Та і загалом репресій в Південній Кореї стало менше, бо совок потрохи виздихав.
Робота військової розвідки в Кореї до початку нашої повномасштабки була зрозумілою. Сили та засоби Кімів, В’єтнаму та китайців – от і вся робота. Звучить просто, виконати непросто, бо інфільтрація до Кімів справа не з легких. Та і з Китаєм та В’єтнамом також нюанси є.
Політична розвідка Сеулу займалася всім. І по всьому світу. І в рф також. Однак, китайських шпигунів у рф ловлять навіть зараз, хоча Китай та рф союзники типу. А от шпигунів південних корейців ловлять та висилають із росії нечасто. Загалом, так сталося через те, що навіть у рф південні корейці більше слідкують за північними корейцями, а не за російськими секретами. І про свою роботу в росії Сеул зазвичай росіян попереджав.
Так у 2008 році був скандал, який намагалися не помічати, з висилкою з рф чотирьох південнокорейських дипломатів. Обійшлися без нон ґрата та офіційних заяв. Південна Корея тихо відкликала своїх дипломатів, а дізналися ми про все це через виток у самій Кореї. В росії всі мовчали, як риби. Скоріше за все, це був якийсь російський політичний маневр або якесь послання, а не результат провалу південнокорейських шпигунів. Бо навіть російських дипломатів Сеул у відповідь не висилав.
Перед тим із рф висилали південнокорейських шпигунів у 1998 році, тоді навіть арештували співробітника мзс рф Валентина Моісєєва. Тоді Південна Корея у відповідь вислала російського розвідника. Справа 1998 року мутна також, Амнесті Інтернешнл майже назвала Моісєєва «вʼязнем сумління». Моісєєв відсидів всього 4,5 роки, що для шпигунських справ смішний строк. Моісєєв позивався в ЄСПЛ. Цю справу також називали якимось політичним замовленням всередині рф. А Моісєєв навіть написав книгу «Як я був «шпигуном» Південної Кореї», яку видала Московська Хельсінська Група. Тобто шпигуном не вважали Моісєєва навіть російські правозахисники, які тоді ще були.
За всіх часів, як бачимо, росіяни та південні корейці в розвідсправах намагалися поводитися коректно та робити покерфейс. Шпигунські скандали повʼязані були скоріше з політичними розбіжностями, ніж з побудовою величезної розвідмережі. Це було зрозуміло, бо рф для Південної Кореї все одно залишилася великим бізнес-партнером із величезним ринком. Та і робити з рф союзника Кімів у Сеулі мало хто бажав. Ми за мир там, вся фігня.
Тому союзником Кімів путін став сам. Яка іронія.
Тепер Кім постачає росіянам снаряди десятками, а може, сотнями тисяч. А також постачає ракети. Всі розуміють, що всі отримані гроші Кім витратить на інвестиції. У світле майбутнє, звісно, тобто побудує нові заводи для виробництва снарядів і ракет, і ядерну бомбу бонусом. Зробити з цим південні корейці нічого вже не можуть, окрім того, аби ламати росіянам інфраструктуру зрідженого газу. Допоможе не дуже, але і за це дякуємо. Ну і Сеул постачає Заходу зброю (Польщу озброюють не тільки США, а і Корея), щоб їм простіше було віддавати свою нам.
Тим не менше зараз перед всією розвідспільнотою Південної Кореї стоїть дуже просте та конкретне завдання. І це завдання треба виконати дуже ретельно та дуже швидко.
Сеулу потрібно дізнатися російські дані про ефективність північнокорейських снарядів і ракет. Це не таке просте завдання, з урахуванням того, що в рф присутній триндьож про ефективність на всіх рівнях. Це прямо треба вербувати велику кількість людей на всіх рівнях, бо з документів реальну ефективність поставок Кімів не зрозуміти.
Чому це так важливо для Південної Кореї? Тому що Кім може перетворити столицю Південної Кореї Сеул на кратер навіть без ядерної зброї. Вся артилерія Кімів завжди будувалася з урахуванням необхідності перетворити Сеул (30 км від кордону з Північною Кореєю) у руїни. Періодично Кіми, щоб показати свою рішучість та незакомплексованість, відстрілювали якусь кількість снарядів просто у море. 7 березня Північна Корея провела навчання з «ураження ворожої столиці» далекобійною артилерією. Так, 7 березня 2024 року. А є ще й ракети, про які Сеулу відомо не так вже й багато. Та і то більше від китайців. І від американців.
З урахуванням того, що постачання Кімів до рф були масові та зі складів, російський досвід використання північнокорейських снарядів та ракет скаже Сеулу про реальні перспективи Кімів у випадку повномасштабної війни. Може, розповіді про кількість набоїв до артилерії та масштаби можливого ураження – то все типова комуністична брехня. А може, і ні.
Окей, зрозуміло, в чому цінність інформації для Сеулу. 3% браку в снарядах чи 25% – це дві різних війни. Роки випуску снарядів багато скажуть про практичні виробничі потужності по роках, з урахуванням, що заводи, які їх виробляли, відомі. Ракет у КНДР багато, скільки вийде українській ППО збити, і які то ракети, також дуже важливо. Тут все зрозуміло. Але чому цю інформацію треба отримати терміново?
Кіми шатають корейську державність вже скоро як століття. Ще стільки же будуть, скаже кожен. Південна Корея зараз ДУЖЕ потужна у військовому плані держава.
Зараз під час інцидентів кількість випущених снарядів терапевтична – 10, 60, 200, 40, 100. Такими темпами ніякі склади не вибрати. Загалом не схоже, що у Кіма є ілюзія навіть, що він може захопити Південну Корею. А почати війну без планів захопити всю Корею повністю – один із кращих варіантів взагалі втратити владу. Кожен скаже, що, скоріше за все, від КНДР ми побачимо черговий шантаж – дайте грошей, нафти та їжі, а інакше вам торба. Знову чогось дадуть в обмін на умовну деескалацію, причому дасть ООН, а не Корея. І так все і скінчиться. Звідки взятися війні, яка буде потребувати всіх артилерійських запасів КНДР?
З Китаю, звісно.
Справа ось в чому. Практично мейнстрімною серед демократичних країн Азії є (чи була) думка, що напад Китаю на Тайвань буде синхронізований з нападом КНДР на Південну Корею. Або навіть напад КНДР на Південну Корею буде ПЕРЕДУВАТИ початку операції Китаю проти Тайваню. В своїх статтях про напад Китаю на Тайвань дії КНДР я принципово не розглядав, щоб не ускладнювати. Але завжди вважалося, що КНДР попре на Сеул, коли комуністи полізуть на Тайвань.
Стоп, скаже пильний читач. Швець, ти ж сам пишеш, що на фоні всіх скандалів із оборонкою та розвитку морських безпілотних дронів вірогідність прямого нападу Китаю на Тайвань падає? Ракети з водою замість палива, зникаючі міністри оборони і все таке.
Так, пишу. Але ж я пишу і про те, що тепер формат можливого нападу Китаю на Тайвань може змінитися. Український досвід показав, що прорвати, а тим більше подавити, ППО може і не вийти. Навіть таку, як наша, а ППО Тайваню сучасніша та набагато щільніша.
Десантна операція без можливості широко застосовувати авіацію – це лотерея з не дуже великими шансами на успіх. Тепер до щільної ППО та величезної кількості протикорабельних ракет. Тайвань у найближчі роки може додати тисячі безпілотних морських дронів за зразком наших. Тут вже не лотерея, тут вже мова не про успіх десантної операції, тут вже можна і власного флоту позбутися, якщо Сі вирішить в лоб напасти на Тайвань.
Саме тому в минулій статті я зробив висновок, що Китай замість прямої стратегії придушення Тайваню може обрати гібридну стратегію, засновану на морській блокаді. Щоб примусити Тайвань до якогось формату капітуляції через економічні причини. Але поки що жодних підтверджень про зміну китайського плану на війну ми не бачимо. Ну, принаймні в Китаї не бачимо.
А що ми бачимо?
Дивні ідеологічні маневри в КНДР. І дивні це слабо сказано.
Справа в тому, що Кім публічно та офіційно відмовився від мирної реінтеграції Південної Кореї. І навіть віддав наказ знести арку «Трьох Принципів Об’єднання Батьківщини», яку побудував його батько в пам’ять про діда. Принципи об’єднання залишалися партійним постулатом із часів Корейської війни, яка закінчилася в 1953 році.
В інтернеті можна багато почитати версій, навіщо це потрібно Кіму, від чисто конспірологічних і до більш-менш реалістичних. Додам ще свою версію.
Звісно, ніякого мирного об’єднання не могло би бути. Є питання, чи розумів це режим у КНДР. Але практично то було неможливо, бо ніяка розумна людина в Кореї об’єднуватися з напівголодним сусідом добровільно не захоче. А для нерозумних людей в Південній Кореї є законодавство, яке дає два роки за репост пропаганди Кімів в соцмережах. Але це не було ніколи проблемою.
Комуністи в москві у другій половині 20 століття також розуміли, що мирно в їх комуністичний рай масово ніхто не піде, і тому готувалися захоплювати та придушувати. І захоплювали. І придушували. Але про мир розповідали до останнього подиху. І Кім міг розповідати. Але вирішив перестати.
Справа, на мою думку, ось в чому. Загалом напад КНДР на Південну Корею власному населенню та партії Кім би продавав як побєдоносну війну. І після початку тієї війни повинно бути якесь просування. Тобто якщо б Кім і почав щось робити, то треба було б показувати результат. Бо ідеологічною метою було об’єднання. Складно об’єднувати, якщо ти нічого не захопив. А захоплювати буде складно, бо Південна Корея скоро стане четвертим у світі постачальником зброї. І не тому, що розпродає власні склади, а тому, що може дуже швидко виробляти ту зброю у величезних кількостях.
Військове об’єднання було неможливе фактично. Тепер на рівні офіційної пропаганди ніяке мирне об’єднання неможливе. Південну Корею Кім називає ворожою країною – не братами в половині власної країни, а ОКРЕМОЮ ВОРОЖОЮ країною, а її громадян – ворогами. Всіх. Така різка ідеологічна зміна (70 років пропаганди на смітник) небезпечна і для самого Кіма, і для такої зміни потрібні причини.
Вочевидь Кім бачить якийсь інший варіант повномасштабної війни, відмінний від старого варіанту. І для такого варіанту йому потрібна нова ідеологія.
Який новий варіант війни гарно виправдовується новою ідеологією?
Найпростіша відповідь для мене – терористичний варіант. Не захоплення, яке фактично неможливе. А, наприклад, «демілітарізація». Ну, знаєте, як це робиться, приклад на очах. Кім не буде нікуди наступати реально. А буде перетворювати Сеул у руїни з розповідями, що знищує ВПК ворогів. Всі ракети уражують виключно військові об’єкти там, в домі був штаб ІДІЛ чи там бандерівців, а ось цей склад – це виробництво зброї. Ну, і загалом, замість вторгнення будуть артилерійські дуелі вздовж всієї 38-ї паралелі. Там же ж вороги. От їм і наносять ураження, щоб зірвати ворожі плани. А чого просування нема? Так і не треба, це ж ворожа країна, з якою об’єднуватися ми не бажаємо, а бажаємо захистити себе від ворогів, для цього знищуємо військовий виробничій потенціал тих ворогів. Заради миру, звісно. А не заради об’єднання.
Що за це отримує Кім? Нічого, що не міг би отримати і без цього. Отримує в такому випадку Китай. А з Кімом там Сі вже якось розрахується.
Якщо Китай обере гібридну стратегію придушення Тайваню через морську блокаду, Китай сам на Тайвань нападати не буде, щоб не втратити обличчя. Просто китайський флот буде зупиняти комерційні судна. Звісно, нестача чипів через блокаду буде трагічною. Але всі розуміють, що якщо віддати тайванського виробника чипів Пекіну, то в майбутньому ніяких чипів не буде, якщо так вирішить Сі. І переговорна позиція у Сі буде слабка. Китаю в такому випадку дуже будуть потрібні контрольовані гарячі конфлікти і в регіоні, і по всьому світу. Потрібні проксі. Важко Заходу буде влазити у гібридну війну на Тайвані, коли снаряди потрібні і Україні, і країнам Європи, і Південній Кореї, і Ізраїлю і багато ще кому.
Тобто Кім дасть Сі черговий переговорний пункт, який Китай покладе на стіл, щоб Китаю віддали Тайвань. Ну, точніше, щоб Тайвань зрозумів, що йому не будуть допомагати. Далі Сі скаже, що давайте домовлятися, шановний Захід, бо он у Корею ще потрібні снаряди та ракети, витрати там будуть огого, а ви одну Україну забезпечити не можете. Та і Сеул перетворюється на кратер, не затягуйте з відповіддю, пани-капіталісти, треба швидко вирішити проблему. Заради миру, звісно.
Гібридна війна Китаю проти Тайваню означає, що гаряча війна буде ще десь. КНДР в такому випадку для Китаю одно з найкращих рішень. Краще тільки Іран та росія. Але Іран може і не ризикнути, бо оточений ворогами з усіх сторін, та і влада аятол не така вже і міцна. А от КНДР оточена Китаєм з усіх боків. Окрім невеличкого кордону з росією.
Це звісно версія. Не гірша за інші, але й не краща.
Але розвідспільнота Південної Кореї повинна відповісти на прості питання.
Китай бажає приєднати Тайвань? Так.
А може Китай перемогти Тайвань в лоб? Малоймовірно, і з часом шанси падають.
Може Китай піти на гібридний конфлікт? Може і, скоріше за все, піде, це банально простіше. І вигідніше дипломатично. Формально Китай на Тайвань не напав, всі діла.
Може КНДР побути проксі для Китаю за якісь плюшки? Звісно, може.
А на кого КНДР може напасти? Тільки на Південну Корею.
Чи є артилерійська війна для Кіма комфортною з новою ідеологією? Цілком є. Кожен снаряд Китай оплатить валютою або товарами.
А коли це може статися? Може, через рік. Може, через п’ять років. А може, і завтра.
Звідси вам і нагальність питання. Щоб Сеулу зрозуміти якою буде війна, бажано знати, що там у Кімів насправді є. По факту. Бажано не по документах, а у вигляді фізичних снарядів, пакування та ракет.
Але от халепа.
Ніякої розвідмережі у Сеулу в рф немає. Немає сенсу слідкувати за представниками Кімів у рф, снаряди відвантажили Кіми сходу шойгє. Тому тепер треба дуже швидко когось там в вс рф вербувати та щось робити. Бажано і ракети якісь отримати, і бажано цілими. Всі знають, що росія корумпована, бізнесу корейського у рф дофіга, підіть і купіть. Досвідом перехоплення ракет ми може і поділимося з Сеулом, але це не та робота, за яку може звітувати розвідка.
Цікаво, чи побачимо ми тепер якісь справжні шпигунські скандали корейців у рф? Чи будуть корейці розгортати мережі у рф? Чи простіше буде звернутися к тим, у кого вони вже є?
