Журналізм низької соціальної відповідальності
Так, здається, треба роз’яснення щодо того, яка може бути роль журналіста у знищенні заводу, який він знімав. Окей.
Так, росіяни знають, де у нас знаходяться різні об’єкти. Але мало знати, що танки ремонтують на конкретному заводі, якщо ти не збираєшся бити тактичним ядерним зарядом. Бо радянські заводи розміром з невеличке селище, а ракета вражає конкретну будівлю. Треба знати цех. І їх, до речі, змінюють, тож треба знати цех в конкретний період часу.
Так, ОСІНТ (аналіз відкритих джерел) складає значну, якщо не основну, долю розвідданних у сучасній війні.
Так, якщо журналіст пройшов на завод, то в цьому значна вина керівництва заводу. Але це жодним чином не знімає з журналіста ані людської, ані професійної відповідальності – якщо його, звісно, туди не запрошували окремо, а він сам вирішив туди піти.
Щоб на восьмому році війни мислити в категоріях “а чи не зняти мені сюжет з ремонту танків на заводі в Києві, круто буде, цікаво!” – треба мати дуже низьку соціальну відповідальність. Причому не тільки журналісту, а й оператору, і випусковому, і всьому ланцюжку. “Ой, а мені дозволили, я в хатці!” – дуже слабке виправдання, бо має бути на плечах голова та власне розуміння.
7 квітня вийшов телесюжет про те, як на заводі ремонтують захоплену російську бронетехніку – зокрема БМП і танки Т-72. Користувачі вказують, що за кадрами сюжету цілком можна вирахувати місцезнаходження конкретного цеху.
А в ніч з 15 на 16 квітня росіяни атакували підприємство, вдаривши по одному з цехів, внаслідок чого є жертви та руйнування.
Фото © Facebook ДСНС
