Мета знищити українську державність, перетворити українців на зламане перелякане стадо нікуди не зникла. Згадуючи жертви злочинів минулих часів, не можна забувати про ціну помилок, щоби раз по раз не повторювати їх, інакше українців постійно будуть “дєлать вмєстє”.
Читати далі
Єдине, що варто сказати доброго про Ґорбі – це те, що СССР його 6-річної епохи правління був набагато вільнішим і демократичнішим за сьогоднішню Росію. А ще те, що сьогоднішня Україна веде війну водночас на два фронти – і з путінською Росією, і з СССР, який не витримав вітерця свободи і живе тепер у путінській Росії як одна з її найвищих точок розвитку й успішний проєкт. Ґорбі, зрештою, програв у всіх сенсах. Свобода, принесена ним, була непотрібна його народу, який за першої ж можливості знову загнав себе в подобу 1937 року. А ми повинні виграти, бо обрали дорогу свободи.
Читати далі
Перемога 1991-го – це вміння українців з дуже різними цілями об‘єднатися заради спільної високої мети – незалежності, і здатність вписати цю мету у широкий міжнародний контекст. Нині ми теж дивуємо світ здатністю об‘єднуватися. Тож якщо ми так само, як наші попередники, не будемо спинятися на досягнутому, то обов’язково переможемо.
Читати далі
Соцмережі обговорюють, що «Війна і мир» із пучком імперських рефлексій випаде зі шкільної програми. А які зміни мають статися із предметом «Історія»? При чому як світової, так і України… Від 1792 липова минувшина вкачувалася в літературу, шкільні програми, свята, політичні обґрунтування експансій імперії. Царі, генсеки, президенти – усі культивували і доповнювали неосяжну матрицю. Питання чи готові лідери думок консолідовано рухати в маси український історичний наратив? Ми готові визнати – наше уявлення про минуле є наслідком переписаної реальності?
Читати далі
Стаття кінокритикині та програмерки Docudays UA Юлії Коваленко на сайті Фонду імені Гайнріха Бьолля розповідає про столітню неоколоніальну політику Росії в царині кіно. Яким могло бути сьогодні українське кіно, якби його розвиток не гальмувала штучно Росія? Бо неоколоніалізм — це передусім прагнення зберегти свої зони впливу попри все.
Читати далі
Перша інформація зі звільнених територій – докази звірств московитського окупанта. Соцмережі киплять. Може, хоч зараз до нашого суспільства дійде, що все це вже було – коли червоні “визволяли” від “коричневих”? Зараз Москва “визволяла від нацистів” Бучу, Ворзель, Ірпінь, Харків… Подивилися? В 1944-45 в Україні і Європі “визволителі” діяли так само. Може, настав час припинити називати “визволенням” заміну одного окупанта на іншого? Може, картинка з вулиць Бучі стане переконливим аргументом – не множте радянські міфи. Не може збройна частина кривавої тиранії нести нічого іншого як цю тиранію.
Читати далі
Нарешті Захід почав активну боротьбу з Росією. Поки економічним методами і військовою допомогою українцям. Це багато, але не досить для перемоги над Путіним, який має поки перевагу над Заходом саме тому, що чітко розуміє — він уже у війні зі світом, хоч поки на українській території. Цю перевагу Захід може нівелювати, переставши ховатися за спинами українців. І тоді світ свободи, сильніший матеріально і духовно, переможе світ неволі. Станеться те, чого не відбулося понад сто років тому після більшовицького перевороту в Росії. Захід переможе Російську імперію, опершись на українців, які мають за собою чудовий досвід ефективної боротьби з руснею.
Читати далі
Цього дня українці дізналися, що наша країна остаточно вийшла зі складу координаційних органів СНД. Участь України у структурі, яка, свого часу, була покликана замінити й відродити СРСР, стала чисто номінальною. Омана довжиною у 27 років добігла логічного кінця. «Немытая Россия» отримала від України остаточне «прощавай». Сьогоднішні очільники держави, які сколотили свої статки на продажі в РФ фільмів та передач і на виступах у газпромівських саунах, можуть лише скреготіти зубами з люті: повернутися до повноцінної співпраці в рамках СНД вони не зможуть, як би не хотіли.
Читати далі
Окупація Польщі та частини України, попри 75-літню дистанцію між ними, супроводжувалася схожою риторикою Кремля. Російська Федерація є правонаступницею СРСР не лише юридично. Вона успадкувала й радянську загарбницьку політику, що ведеться під прикриттям заяв про мир і допомогу братнім народам. В цьому сенсі осінь 1939-го має дещо спільне з весною 2014-го. Події весни 2014-го, звичайно, не повторювали цілком усіх хитросплетінь осені 1939-го, бо світ з того часу зазнав суттєвих змін. Світ, але не політика Кремля.
Читати далі
У Зеленського є одна властивість: він час від часу вкидає важливі теми. Несвідомо, нехотячи, як заєць, який заскочив у сад і випадково зірвав «розтяжки» з бляшанок і консервних банок. Згадайте знамените «какая разніца», коли без перебільшення тисячі людей визначилися, що різниця все-таки є. І аргументували свою позицію. Або ось тепер «плюси і мінуси» совка. Давно я не бачила такого одностайного, серйозного і всебічного обговорення теми радянського спадку і радянського минулого. Так, ці розмови все ще крутяться довкола «морозива по 20», і я вже бачила критичні зауваження, мовляв, скільки можна про це говорити, давайте закриємо тему і забудемо. Я абсолютно впевнена, що цю тему не можна закривати, доки ми не доб’ємося свого.
Читати далі
Ну, ок, чувак історії не знає і жодної дати не пам’ятає: щось там трапилося в XVIII сторіччі, потім радянські часи, потім незалежність, Майдан, війна. Але можна ж елементарно підготувати якісний виступ Президента і йому його напам’ять завчити, щоб 5 хвилин сорому перетворилися на 5 хвилин гордості? Чи він думає, що його запросили, бо він «красІвий»? Хоча, що можна очікувати від пародії совка на Президента? Як перед світовими лідерами за нього невдобно…
Читати далі
Ми, кому випало пожити і там, і тут, хто здатен порівняти, ми розуміємо, що сучасне розмаїття – далеко не назавжди. І що відкат від сьогоднішнього до вчорашнього може відбутися дуже швидко, не встигнемо озирнутися. Але поряд з нами живе критична маса людей, які не цінують і гноблять те, що мають, і готові це все пустити під ніж заради блажі, порожньої фантазії. Від першого експерименту «хоч посміємося» у 1917 до першого голодомору українців 1921-1922 років минуло п’ять років. За нашими мірками, це одна президентська каденція.
Читати далі
В аналітичній доповіді Національного інституту стратегічних досліджень висвітлено еволюцію становлення організаційної системи публічної дипломатії США з початку 60-х і до середини 80-х років ХХ століття – моменту найбільш гострого протистояння з Радянським Союзом. На базі розсекречених документів показано, як відбувався цей процес, які організації були до нього долучені, як вибудовувалася система координації різних відомств, та якою мірою до публічної дипломатії було залучене розвідувальне товариство. Подано висновки для української управлінської практики та надано рекомендації щодо можливостей імплементації цього досвіду при становленні системи публічної дипломатії в Україні.
Читати далі
Кравчук – персоніфіковане уособлення ще тої “страны победившего старческого маразма”, кров від крові, плоть від плоті. Піскун – символічний образ відтворення в сьогоденній дійсності забутих старих і поношених привидів минулого. Але старечий маразм державного рівня має завершуватися й скріплюватися на самій верхівці. І хто вам сказав, що сорок років різниці у віці та до сорока в історичній перспективі стануть цьому на перешкоді? Оце нещастя Янєлох усе частіше, особливо в тому блеянні під Охматдитом, до карикатурних тонкостей повторює образи старих маразматиків часів перезрілого СРСР.
Читати далі
Оказалось, в среднем по стране треть населения «шкодуєте про розпад СРСР». И становится понятным неубиваемый рейтинг жопастенькой валькирии и растущий рейтинг рыгов с их околокоммуняцкими лозунгами и обещаниями всего дешевого, а еще лучше — бесплатного. Что с этим делать? Наверное, только ждать, пока вымрет весь этот мамонтятник, и желательно еще пару поколений после этого сменится, чтобы уже наверняка. Хотя, если посмотреть, как весь мир в одночасье свихнулся на левацком дискурсе, то возникают обоснованные сомнения. Але якось вже буде.
Читати далі
Друга світова війна для українців почалася 1 вересня 1939. Україна відразу стала одним з її епіцентрів, її мешканці – серед перших її учасників і жертв. Днем поминання їх усіх, згідно ухваленого 2015 року закону, є 8 травня. Тоді що ми відзначаємо чи вшановуємо 22 червня? Те, що два тирани, які разом два роки перед тим почали світову війну, врешті зійшлися у двобою. Але важливіше пам’ятати про 23 серпня 1939, яке увінчало їх співпрацю і запустило маховик війни. Тому нам слід відмовитися від поминальних заходів у цей день, а вшановувати усіх загиблих у страшній війні з усім світом – 8 травня, у День пам’яті та примирення.
Читати далі
