Перестаньте выкапывать стюардессу, она воняет

Оксана Забужко

СРСР У МЕМАХ.

Якось останнім часом звідусюди полізли згадки про СРСР. Виявляється, майже третина українців за ним шкодує (цікава б я глянути методику опитування!). І в якомусь обговоренні зачепилась оком за фразу, яка мене буквально збила з ніг: “В СРСР було дуже комфортно жити тим, хто…”, – далі йшла критична частина, але я підвисла на цьому місці.

В СРСР. Комфортно. (Повторила собі 3 рази, поки заспокоїлась).



Ось це – головна вина нашого покоління: ми не передали наступному свій досвід дорослого життя в 1970-80-ті так, щоб ви, любі діти, чітко й назавжди засвоїли елементарну річ: слова “СРСР” і “комфортно” В ПРИНЦИПІ не можуть стояти поруч. Слово “комфорт” було в СРСР іноземним. Якщо коротко, то СРСР – це абсолютний (як у фізиці “абсолютний нуль”) АНТИКОМФОРТ.

Звісно, матеріально там по-різному жилося в різних стратах, класах і кастах, але от “комфортно” – вибачте, нікому, навіть членам правлячих номенклатурних кланів!!! (і це не про споконвічне людське “один плаче, що рідка юшка, а другий, що рідкі коралі”, а про життя в хронічному страху перед утратою привілеїв: адже своєї власності в радянських еліт не було, зняли з посади – от і нема ні дачі, ні шофера, ні жінці дублянки з розподільника, і психологічно це було ой як некомфортно, роками жити з такою сокирою в голові! ну а про посполитих, сиріч, по-тодішньому, “трудящих”, годі й казати…)

Чому сьогодні це доводиться пояснювати? Тому, що чверть віку рашистська пропаґанда завалювала масову свідомість “СРСР-ом в пазітівчіках” (мемах). І це працює. Ви можете скільки завгодно доводити опонентові, що “самый вкусный в мире советский пломбир” © був огидний, і після сьогоднішніх “Моржо” чи “Хрещатика” ваш опонент відпльовувався б від нього півдня, лиш лизнувши, – але адресована вашій “внутрішній дитині” склейка “СРСР=морозиво” (кому смачне, кому несмачне – ну, таке діло, смаки різні…) 🙂 вже відбулася, “позитив зайшов”. А це тільки один з мемів, під якими нам намагаються продати країну, котрої ніколи не існувало.

Тимчасом, меми, з якими найперше мав би асоціюватися СРСР, мусили бути зовсім інші. Головна тілесна пам’ять індивіда про ту країну – рухова, кінетична: це пам’ять скорчености, втиснутости тебе в щось незручне й непристосоване на людську мірку – від одежі до колони на параді, від транспорту до житла, і т.д. (і на тонкому плані – пханого тобі в голову – те саме). Скаржитись, що тобі “незручно” (“дискомфортно”, по-нинішньому), означало “випендрюватись”, відповіді були з блатного фольклору – “неудобно штаны через голову надевать”, “неудобно на потолке спать” ©. Не подобається тобі Країна Спадаючих Колготок? – Та ти скажи спасибі, мажореня, що в тебе в 1960-ті були колготки, ми в цей час іще панчохи на круглих резинках носили…

Так нас відучили – і ми “не скаржились”. І дітям своїм теж не скаржились, – от вони нічого й не знають.

Ось нашвидку, на коліні, кілька потенційних “мемів про СРСР”, що першими спали мені на гадку, – кожен можна “розгорнути” в окремий нарис, і кожен, на відміну від “вкусного мороженого” і “добрих мультіков”, буде правдою й опече при доторку живим м’ясом, – а я навіть непевна, наскільки вони зрозумілі “тим, хто там не був”:

– 1) СРСР=раз на місяць садна в промежині від засохлої вати (це для дівчаток: спитайте в мам, вони вам пояснять!);

– 2) СРСР=вічно-підібгані пальці в тісному взутті (агов, ровесники, а слабО нам зафлешмобити фоточки своїх тепер, у 50+, мозолів на ногах, нажитих купленими у фарци/вистояними в 5-годинних чергах імпортними черевиками, які “ах, от би на пів номера менші! – нічого, вони розносяться!” – і так все “детство-отрочество-юность”, а тепер уже пізно, кріогеном не випалиш?..)

– 3) СРСР=шлюб за прописку (трошки про це є в “Польових дослідженнях”, де історія Дарки, а більш якось ніде не читала, чому? адже це чи не на кожному курсі перед випуском було, були й люди, які цим заробляли, як і заявами до ЗАГСу за “ліфчик на косточках” – о, це на ще один мем тягне! – чого мовчимо? 😛

А вже тема прописки тягне за собою славнозвісний “квартирный вопрос” таким, свят-свят-свят, чумовим шлейфом, що тут мене перемкнуло, наринули спогади, навіть сльоза за кількома знайомими, “за квартиру” покладеними чоловічими життями, і я зрозуміла, що далі згадувати не хочу – хай якось іншим разом… 🙁

Додавайте своє.


Олена Монова
Олена Монова

КМИС намедни отнерестился очередным соцопросом «чи шкодуєте ви про розпад СРСР». И прежде, чем перейти к собственно цифрам, я бы хотела задать в пространство риторический вопрос, какого х*я доколе сколько поколений еще должно смениться в стране, чтобы социологические конторы перестали выкапывать стюардессу, которая сдохла тридцать лет назад.

Потому что, ясен пень, все эти битые молью волохатые шапки будуть шкодувати аж до скрежета зубных протезов (да, тут немного эйджизма), потому что тридцать-сорок-пятьдесят лет назад стояли х*й и сиськи, было в достатке либидо, блеска в глазах и этого вашего, в бога душу мать, мороженого пломбир по 20 копеек. Зато не было геморроя, собеса и артрозных коленок.

Память человеческая такая штука, которая с течением времени, а еще если маразм хорошо потрудился, имеет свойство романтизировать воспоминания, вычеркивать плохое и одновременно выпячивать приятное. Ну а те, кому сейчас по 20 лет, знать не могут, что там было, в этом совке.

Совершенно некорректно будет вытащить у какой-то условной бабки ее старое платье из сундука и спросить «чи шкодуєте Ви, що його більше не вдягнете?». Конечно, она вам ответит, что шкодує до обморока, потому что оно было ее первым нарядным платьем в жизни, она его очень любила и берегла, даже после родов не выбросила, да и сама бабка тогда была на четыре размера меньше, молодая и красивая. И пусть платье это пошито на фабрике «Большевичка» из простого ситца в угрюмых фиолетовых розах, все равно ностальгия.

Но хватит аналогий, вернемся к цифрам. Потому что, как оказалось, в среднем по стране треть населения дрочит на старый сундук с платьем. Я, признаться, несколько обескуражена. Хотя, если посмотреть с другой стороны, становится понятным неубиваемый рейтинг жопастенькой валькирии и растущий рейтинг рыгов с их околокоммуняцкими лозунгами и обещаниями всего дешевого, а еще лучше — бесплатного. Так что я не удивлюсь, если на следующих выборах мудрий нарід выберет в президенты какого-нибудь крепкого румяного рыга, но об этом я уже устала талдычить.

Что с этим делать? А фиг его знает, наверное, только ждать, пока вымрет весь этот мамонтятник с его сундуками, и желательно еще пару поколений после этого сменится, чтобы уже наверняка. Хотя, если посмотреть, как весь мир в одночасье е*анулся на левацком дискурсе, то возникают обоснованные сомнения. Але якось вже буде.

Да, еще отдельный привет хочу передать КМИС по поводу вопроса «чого більше принесло Україні перебування в СРСР, шкоди чи користі?». А что, у Украины тогда кто-то спрашивал? У нее был выбор, входить или не входить? Или возможность выйти? Короче, перестаньте выкапывать стюардессу, она воняет.

 

Карикатура © Сергей Елкин / DW

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії