Сором крізь сказ (відео)

Не хотів писати нічого поганого ні вчора, ні сьогодні, але від просторікувань Зеленського в Польщі у рамках зустрічі президентів України, Польщі, Естонії, Литви і Латвії вчергове вкурвило.

Ну, ок, чувак історії не знає і жодної дати не пам’ятає: щось там трапилося в XVIII сторіччі, потім радянські часи, потім незалежність, Майдан, війна. Але можна ж елементарно підготувати якісний виступ Президента і йому його напам’ять завчити, щоб 5 хвилин сорому перетворилися на 5 хвилин гордості?

Чи він думає, що його запросили, бо він «красІвий»?

Хоча, що можна очікувати від пародії совка на Президента?

Як перед світовими лідерами за нього невдобно. Як у тому анекдоті про Дона Педро…

Зате Зеленський дізнався, що маску треба надягати.
Це не Буковель…

Подивився виступ Зеленського на зустрічі лідерами Європи.
Мені знову чомусь соромно. Сором крізь сказ.

Коли людина “пливе” не маючи чіткої мети і концепції, вона завжди повторюється по кілька разів. Ось це “виборювати незалежність” він повторив по колу разів сім. Зворушливо, що сам фігурант все своє свідоме життя “виборював” це все саме на території росії, прогинаючись і фіглярствуючи. І ріс в цьому від КВНу до 95 кварталу. Принижуючи і висміюючи свою країну. А з часом дійшов до помітної ролі на фабриці отрути російського “кіно”. Паралельно вштовхуючи це в Україну і займаючи цим сміттям значну частину медіа-простору. Такий ось “виборювач”.

Так само кілька разів з варіаціями він повторив думку про те, що закони для України завжди писалися кимось, і вона була частиною когось. Так. Ось це і правда його концепція. І зараз він з нею приїхав до Європи. Не розуміючи, що ми не збираємося «міняти “смотрящєго”» і торгуємося. Ми повинні увійти до спільноти. Як рівноправні. Як ті, хто завоював це право дорогою ціною. А тепер ми просто повинні привести себе у відповідність з нормами цивілізованого світу. А не виляти хвостом, смішно наморщивши лоб.

Тому що навіть правильні речі, сказані у цій промові, стираються вщент загальним контекстом і формою.

“Найвпливовіший політик всесвіту” думає, що він «веде гру». У великій торгівлі. З одного боку, трохи жорсткі, але абсолютно безпечні пани і пані з Європи. З іншого боку, злий і ї*анутий «північний папік», в країні якого він солодко косив бабло все життя і нишком продовжує робити це зараз.

Слідкуйте за руками. Танці з “зустріччю з путіним” почалися з пропозиції зустрітися в “сірій зоні” Донбасу. Тобто там, “де йде війна”. Ну типу “на нейтралці”. Для Вови і Вови «на нейтралці».

Він за своєю недолугістю навіть не вміє приховати, що для нього це не асоціюється як територія України, яка перебуває під окупаційним і військовим контролем держави-агресора. І зустрічатися на своїй території для переговорів з ворогом можна тільки для підписання капітуляції.

Тому всі ці “пошуки нейтральних варіантів зустрічі”, боюся, ведуться до одного. Запропонувати свою ціну на торгах. По-тихому. А потім протягнути її будь-яким шляхом. Хоч через референдум втомлених від війни. Волею народу, типу.

Всі обставини, що ведуть до цієї зустрічі, всі минулі рухи в бік Росії, всі дії, що реально відбуваються з «замирюванням» власної армії, тихою здачею свідків і фігурантів російських злочинів, розморожуванням поставок електроенергії та іншого, та всі реверанси загалом говорять про повну розбіжність з жалюгідно-войовничими і селфі-проукраїнськими заявами.

Очі Путіна вже близько. Я не уявляю нашого “найвеличнішого” на цій зустрічі тет-а-тет. З огляду на те, що навіть на зустрічі з супертолерантними, чемними і терплячими лідерами Європи він поводиться як налякане щеня,
Путін його просто розчавить. І наш “лідер” проковтне все, що йому дадуть. До чого він, власне, і готувався ще до початку свого президентства. Розповідаючи про вставання на коліна і заглядання в очі. Заради України, звичайно.
І що найстрашніше, ця зустріч, судячи з усього, буде.

А там – бісова невідомість. І ти потім знову по хащах з автоматом бігай.

Чудні часи. Вісім років війни для повернення по колу.

P.S. Бентежить все це? Для власного спокою можеш підтримати свою Армію тут.

Коли почуття такту геть відсутнє в Колі Тищенка, який строїть митницю, а дорослі дядьки то терплять, – це викликає огиду. І до Колі, і до тих, хто забув про гідність. Але коли почуття такту геть відсутнє в людини, яку обрали президентом, – це викликає сором.

Країни Балтії, Польща добре пам’ятають СРСР, який вкрав десятиріччя розвитку і можливостей, зачинив залізною завісою ці країни від Європи, забрав десятки тисяч життів. ГУЛАГ був забитий українцями, литовцями, поляками, естонцями, латвійцями. СРСР відмовляв цим республікам в праві на їх історичний прапор, проводив насильницьку русифікацію та й Конституції їх бачив як глави радянської, де буде записано про «младших сестьор».

Так, ми пам’ятаємо, що в СРСР був КВН, і це визначає примітивно-позитивне ставлення Зеленського до країни-монстра. Ментально він мало чим відрізняється від ОПЗЖників, які днями вилізли на трибуну ВР з портретами Жукова.

Правонаступниця СРСР РФ кілька років тому вбила польського президента і всю верхівку країни. І в цьому високому товаристві, в час, коли польсько-російські взаємини переживають найглибшу кризу, згадувати СРСР – це провал. Такий сором за Україну на міжнародних зустрічах накривав в часи Януковича.

Ані слова подяки за останню резолюцію Європарламенту, після якої Москва заборонила в’їзд на свою територію керівництву ЄП. Локомотивами цієї резолюції були саме наші найвідданіші друзі-депутати країн Балтії та Польщі. Жодного сильного і чіткого меседжа, гідного лідера воюючої країни, головнокомандуючого найкращої Армії.

Запрошення на «Кримську платформу» – це добре, наші друзі приїдуть, щоб вчергове підтримати Україну. Головне, щоб платформа не перетворилася на чергове шоу, як все, до чого доторкається ця влада, а була наповнена змістом і сенсами.

Мендель звільнилася, а пустопорожня мендельщина визначає сенси міжнародних промов Зеленського.

Ну їтіть же твою, “в СРСР були свої плюси і мінуси” у нього.

Плюси – “тот пламбір”, мінуси – закатований Стус.
Плюси – “нас Амєріка боялась”, мінуси – цинкові гроби з Афгану.
Плюси – “піонєрская зорька”, мінуси – черги за маслом.
Плюси – Валєрій Лєонтьєв, мінуси – 73% людей з навіки скаліченим менталітетом.

Я розумію, що переважна більшість добрих українців на чолі з цим президентом готові через померлих від голоду переступати, аби “жизнь была цвєтущая”, але це ж треба таке ляпнути серед лідерів країн, які справедливо вважають СРСР ворогом своїх націй.

Це по Фрейду обмовка, вони нам УРСР в турборежимі якраз і будують.

Оце всі сварять Зеленського, бо сказав у Польщі, що в совку були не тільки мінуси, але й плюси. Та не в тому біда, посполиті. Точніше, не тільки в тому.

Ви от подивіться, як він – президент, не Омелян – взагалі там виступає.

Суть: у нас Пилип Орлик написав Конституцію, сам я народився в СРСР, тому ми оце готуємо пакет законів про народовладдя.

Володимире Олександровичу, от на хуа вся ця безцінна інформація польському президенту та іншим присутнім при цьому нашим союзникам?

Як у тій сатириконівській пародії стадесятилітньої давності на “Поучєніє” Мономаха: “Был я на коне и был под конем: на коне хорошо, а под конем плохо; медведь прокусил мое седло, поэтому живите, дети, в любви и согласии”.

Нє, пане президенте, мене як людину одного з вами покоління, канішно, розчулює оце “я сам народився в радянському союзі” – єдиний момент, де ви хоч трохи пожвавилися. Мені ще тільки одинадцятий минало, коли той союз розвалився, а вам уже тринадцять з половиною було, хто як не ви є носієм експертних знань про те життя. 🙂 Но понімаєте, оте, шо ви розказуєте для своїх 73%, і то не для них справжніх, а як ви собі їх уявляєте, – воно всіляким європейським лідерам, ну, нецікаво, я дуже підозрюю.

Хочеться вірити, що поки камер не було, ви якось адекватніше поводились, но, блін, ну наче ж і до камер вам не звикати.

А то таке шось, як ніби піонєра в 1990-му році вигнали на лінєйку стіхі про партію читати. 🙁

Криворізькі плюси совка.

Я дуже гарно пам’ятаю Кривий Ріг часів совка. Мінімум двічі на рік я проїздив через нього на автобусі дорогою з Запоріжжя до бабусиного села біля Умані. Щоразу я чекав, коли ми в’їдемо в Кривий Ріг. Бо, уявіть собі, якою казкою для 6-річного хлопчика виглядало місто повністю червоного кольору? Червоні будинки, червоні дороги, навіть червоні дерева… Червоні річки я бачив і в промисловому Запоріжжі, але щоби ціле місто…

Це згодом я виріс і зрозумів, чому Кривий Ріг улітку був червоний – його засипало рудничним пилом. Цією гидотою дихало все місто. Це не враховуючи всієї таблиці Менделєєва, яку викидали в небо криворізькі заводи, від Криворіжсталі починаючи.

Коли я підріс, я дізнався, що таке криворізькі “бєга” – угрупування молоді у 80-ті, які між собою влаштовували бої район на район із застосуванням ножів, арматури та вибухових пакетів. По чому купив – по тому продаю, у Запоріжжі щось подібне було, але в значно менших масштабах. Байки про криворізькі “бєговиє війни” тоді вражали уяву.

І уявіть собі! Десь серед цього всього дива сидів професорський син Вова Зеленський і бачив плюси совка…

Хм… В СССР были свои плюсы и минусы? Чтобы услышать более бестолковую фразу чем эта от Владимира Зеленского, это ещё нужно постараться. Володя родился в 1978 году, и когда колосс на глиняных ногах, сиречь СССР, накрылся медным тазом, юному Вовочке было 13 лет. Охрененный возраст, чтобы сложить своё, объективное мнение о жизни в Советском Союзе.

В таком возрасте нас мало что интересует из глобального. Важно, чтобы в школе задали меньше уроков. Чтобы велосипед был. Клюшка обязательно и коньки. Чтобы мама, когда уходила на работу, оставляла рубль, а ты потом, бегая с брызгалкой под палящим летним солнцем, превратил этот рубль в десять морожен по десять копеек каждое. Да, очень важно было, чтобы на лето отправили к бабушке на каникулы. А там море и рыбалка на ставке колхозном. Но леску ГДРовскую фиг достанешь. Ну ведь прекрасная жизнь? Сплошные плюсы. Я бы даже сказал, плюсищи.

Мы жили своим беззаботным детством, когда во дворе один недозрелый банан делили на десятерых. Укусить по разу. А потом плевались, так как на вкус он был сродни мылу. Нас вообще не интересовало, как родители зарабатывали деньги. Да и не было тогда понятия такого – заработок. А была получка. План, план, план. В конце месяца родители приходили домой очень поздно. Задерживались на заводе. Гнали план. А я сидел у окна и сверлил взглядом угол девятиэтажки, из-за которой должна была выйти мама. А утром снова на завод. И снова гнать план. Правда, их зарплаты мало от этого зависели. Чтобы купить стенку-гарнитур, нужно было стоять в очереди. И не в привычной нам очереди. Это ожидание растягивалось на месяцы. Чтобы было не скучно, добавляли переклички очередников. Не было понятия купить. Было понятие достать. Не продают, а выбросили. За обоями ездили в Москву.

А чтобы купить комплект резины на автомобиль (если, конечно, вам повезло очень, и есть автомобиль), нужно было иметь блат. Ещё один плюс тех времён. Блат. Это было очень важно. Своего рода волшебная палочка. Копчённая колбаса, шампанское на Новый год, рижские шпроты, румынская обувь, костюм или обручальные кольца… Всё по блату. Ну это, чтобы быстро и первее всех. Нет блата? Кури бамбук. Более менее приличную одежду можно было купить только на «толкучке». Перечислять эти плюсы можно долго. Конечно, да… Квартиры давали бесплатно. Вот только когда начинаешь копать финансовую составляющую этого «бесплатно», многое становится понятным. Как, собственно, и с бесплатной и «самой лудшей в мире мидицыной»…

А потом, когда я стал немного старше, и пришёл срок идти служить в несокрушимую и легендарную, судьба забросила меня в Германию. Там-то моя челюсть и отвалилась, когда я собственными глазами увидел, как живут НЕ В СОВЕТСКОМ СОЮЗЕ.

На тему репрессивной машины, о миллионах советских граждан пущенных в жернова советского режима можно говорить долго. Все эти совковые воздыхатели не по СССР скучают. А по своей молодости. Спроси сейчас у них, готовы ли вы снова оказаться в стране с пустыми магазинными полками и каторжным трудом, во имя «бесплатных» квартир, ответ будет очевиден…

Це жахливо, але ВОНО явно покликане позбавити Україну всіх наших друзів і союзників у світі та залишити сам на сам з Москвою. Уже встиг тричі жорстко образити Меркель та принизити роль Німеччини. Те, що воно натворило ще до американських виборів проти Джо Байдена, можна описувати навіть не в підручниках політології, а в трактатах із психіатрії. Зараз, після телефонної розмови й розуміння, що доки в нас рашистська агресія, США на нього санкції накладати не стане, воно знову почало хамити в бік Штатів. Найвідданіший наш союзник Литва ще осмислює, як реагувати на удар у спину, коли зелена влада, закупивши електроенергію з АЕС у Білорусі поряд з кордонами Литви, фактично дала старт запуску цьому ворожому проекту. Литовське керівництво спеціально просило Зеленського не допустити цих закупівель.

Зараз прийшла черга Польщі. Воно запросили до Варшави з нагоди ювілейних урочистостей до 230-річчя ухвалення видатного для Польщі документа Конституції 3 травня. Ця Конституція, зберігаючи монархічний устрій і навіть роблячи його спадковим, а не виборним, перетворювала Польщу на модерну й прогресивну конституційну монархію з чітким розподілом влад, демократичними інститутами правління тощо. Польща мала стати ефективною й сильною державою, оскільки скасовувалося магнатське право вето одним голосом, вводилася унітарність країни, знищувалася безмежна вольниця магнатів-конфедератів, які натворили неймовірного лиха на наших землях своєю дикістю, свавіллям і жорстокістю.

Ця Конституція прямо стосувалася України – Правобережжя входило до Речі Посполитої. Але проти Конституції виступали не лише магнати (такі собі рудименти феодалізму), але й країни-сусіди, які не хотіли бачити Польщу сильною державою. Найперше Московія на чолі з імператрицею-хвойдою Єкатєрінай ІІ. Вона викликала до Петербурга невдоволених польських дворян із Правобережжя, організувала й озброїла їх на заколот. Після його початку й спалаху паралельно народного повстання ввела свої війська на територію Речі Посполитої, що закінчилося другим поділом Польщі. Після цього на українських землях були запроваджені ще страшніші порядки, а демократичні Польські рухи на чолі з Костюшком були розтоптані. І головне – вража баба Катерина, яка промишляла фальсифікацією історії, на століття створила негативний імідж для ненависної їй Конституції 3 травня.

А тепер повернемося до наших баранів. І тих, хто писали текст Зеленському, й тих, які його дресирували перед виступом, й нарешті – його, головного барана в Україні. Він приїхав на святкування цього державного й дуже символічного для всіх поляків свята зі своїм фірмовим стилем мекання й бекання. Але в тексті проскочили РАШИСТСЬКІ НАРАТИВИ в ставленні до Конституції 3 травня. Ні, розказувати щось про “не таку Конституцію 3 травня” він не став. Дуже коротко повторив хрестоматійні тези про прогресивну роль Конституції 3 травня, закладені в ній новації тощо. Але при цьому він закомпонував фразу зі зневажливою формою оцінки. За беканням і при фаховому перекладачі ці недоречності можна було зашліфувати. Тому троє президентів держав Балтії навіть не приховували сонливої байдужості при цьому потоці свідомості. Але Анджей Дуда знає українську й розуміє її без перекладу. Він явно нервував під час виступу Зеленського. Трохи, бо елементарно соромно, а трохи через неоднозначність висловлювань.

Я розшифрував короткий уривок і так недовгого й беззмістовного виступу (завтра розшифрую цю ганьбу повністю), де йдеться про саме ці провокаційні фрази. Спонукав мене до цього знайомий з Польщі, який сьогодні передзвонив і шокованим тоном сказав: “Czy on rozumie, co mówi? Tak, to dla nas zniewaga. Nie wiem, co miał na myśli, ale brzmiało to wbrew konstytucji z 3 maja!” Я спробував заспокоїти колишнього колегу з Польського Сейму (він також чудово розуміє українську без перекладу) тим, що Зеленський просто кінчений ідіот і взагалі не розуміє, де він перебуває та що говорить, а сам прослухав виступ Бубочки й мушу визнати – його бекання для поляків прозвучало дуже неоднозначно й образливо.

Саме так це й прозвучало. Тут наводжу деяку частину, яка містить провокаційний контекст:

“Українці, знаєте, ммммм завжди виборювали свою незалежність гм-гм, свою націю, і свою країну і завжди ко-ко-хтось писав для ее України закони, ми завжди були частиною тієї чи іншої імперії і… тому довіра до законів, до права. В принципі до міжнародних законів ааа довіра така… достатньо скептична уууу в українців… тому що хтось завжди писав для України ггг закони… і знаєте, якщо навіть взяти ее історію, то аа гм Конституція, перша Конституція в Україні… українську… було написано ще Пилипом Орликом в 18 столітті, але проголошено її тільки в 96-му році. Ще не пройшло шм-шм 25 років буде ааа, буде в цьому році ее іі і дійсно щойно з’явило… з’явилась тоді наша вже проголошена Конституція. А потім був.. був… були дуже складні ааа часи ааа часи радянські… і ми знов були частиною ии частиною іншої країни… і дійсно ааа після розпАду ааа розпАду Радянського Союзу ааа ми прекрасно знаємо, що в Радянського Союзу було ааа… Я сам народився в Радянському Союзі іііі хочу вам сказати… там були плюси, були мінуси…” (повну розшифровку очікуйте завтра – іспанський сором, то сором, ніхто не обіцяв, що з таким вибором вдасться зберегти гідність…).

А тепер розшифровуємо: Конституція 3 травня була написана для всіх земель Речі Посполитої, включно з Україною. І саме на території України підбиті Катериною на зраду, польські магнати розпочали найогиднішу зраду в історії Польщі. Зеленський міг і не зрозуміти, що оцим зневажливим виявом скепсису до законів і права та ремаркою, що цей негатив через те, що “хтось писав для України закони” – це прямий плювок у ту Конституцію, на ювілей якої тебе запросили. Адже це якраз і був той закон, який писали для нас без нас. І Зеленський, вплітаючи цю фразу, чітко мітив у Конституцію 3 травня. Може, якби він щось таке мекав у Брюсселі чи Берліні, то сприйнялося б нейтрально, а тут, у Варшаві, на ювілеї Конституції для трьох народів однієї держави інших аналогій бути не могло. Він об’єднався тут з російськими істориками, які дружнім хором в ці дні принижують польський історичний документ.

Я готовий припустити, що коли Зеленський озвучував цю провокаційну фразу, він хотів у своєму вічному пориві меншовартісності принизити не поляків, а українців, як людей незаконослухняних та непризвичаєних до виконання правових міжнародних принципів (звідки воно це взяло?!). Але ті, хто писали текст, зробили все так, щоб плювок чітко пішов у бік Польщі.

А згадка про Конституцію Пилипа Орлика, яка дійсно була написана значно раніше, в цьому контексті та в такій формі могла б бути вже геть відстороненою темою, з неї можна було зробити дуже добрий і для українців, і для поляків пасаж. Але за муканням сприйнялося, як натяк, що у вас не така вже й давня Конституція, наша Лєна (Ой! Конституція) давніша, просто її нам ухвалити не давали… Я вже мовчу, що з каламуті слів Зеленського випливає, що в 1996 році в нас ухвалили саме Конституцію Пилипа Орлика!

Яка реакція? На кадрах з урочистостей уже було відмічено, що Дуда аявно нервував підчас виступу Зеленського. Зараз тему почнуть поступово розмусолювати в польських елітах та медіа, серед яких не всі дружні до України. Поваги це точно не добавить. Чи буде реакція публічно озвучена від польської влади? Факт рашистської агресії й необхідність тримати колаборантську зеленську владу на західному фарватері стримає від якоїсь прямої обструкції.

Дуда навіть вийшов на спільний брифінг із Зеленським. І заговорив там про НАТО, але вже в дещо іншому ключі – не про ПДЧ, а про обговорення “дорожньої карти”. Колись про це писав – різниця в перспективах колосальна… Ні, польська влада стримається від будь-яких заяв. Думаю, що Анджей Дуда добре розуміє, настільки тупий його візаві, тому постарається не подати виду й навіть для себе самого все спише на примітивність та тугодумство Зеленського. Зрештою, прямої образи, дякувати Богові, таки не прозвучало…

Думаю, що прореагують опосередковано в коментарях другі й треті особи у владі. Можливо, знову гнівно вибухне антиукраїнською пропагандою Інститут Памєнті Народовей. А до України просто будуть ставитися з меншою повагою, бо як поважати народ, який обирає президентом отаке ВОНО? Та й відстоювати наші інтереси З ЧАСОМ будуть більш формально, ніж через переконання й співпережиття… Але ж публічно по морді не надають і обструкції не піддадуть, а чогось іншого воно навіть неспроможне зрозуміти.

* * *

Позавчора я рошифрував півтори хвилини словесного потоку Зеленського у Варшаві для ілюстрації тієї провокації, яку він там зумів влаштувати (див. вище – ред.). Обіцяв на ранок розшифрувати весь текст, але не склалося – мав учора багато роботи та аж 5 ефірів, записів і включень і купу всього іншого. Тому виконую обіцяне сьогодні. Але:

– вирішив кожну тезу супроводити власними коментарями – вони виділені квадратними дужками;
– не проглянув дописи друзів у фейсбук і зробив через це зайву та шкідливу для психіки роботу. Виявляється, решту тексту вже розшифрувала Вікторія Максименко. І навіть посилання мені зробила, а я не заглянув і все проробив ще раз. Але то вже пішло… А тут запрошую вас на чергову серію Метіохапії (іспанського сорому), коли бикують вони, а пекельно соромно нам:

* * *

Анджей Дуда надає слово Володимиру Зеленському.

Зеленськи: [шарпається, висмикує підслушку з вуха, яка далі безглуздо висить на брительці маски, починає дуже бадьоро]:

Дякую, пане президенте, дякую, Анджей. Но, перш за все, я хочу подякувати за запрошення, ее, і хочу вас привітати з прекрасним днем… ге, дійсно, двісті тридцята річниця, аа, Конституції Третього Травня, аа, велика дата, велике свято, тому, аа, для вас всіх, для Польщі, для вашого народу і, ее, те, що ми тут всі знаходимося… я впевнений, що для всіх, ее аа, країн це дійсно, ее, важливий день, еее іііі, ми тут… і Латвія, Литва, Естонія, я думаю, через те, що ми всі підтримуємо Польщу, підтримуємо Вам… Вас особисто, пане президент.

[Якийсь дивний набір слів, ніби його запросили на Великдень чи навіть на просте національне свято, а не на подію, яка досі сприймається, як виклик цивілізації феодальному російському тоталітаризму 18 століття й усіх наступних епох. Він зводить подію, яку тут визначали як важливу міжнародну віху формування європейських цінностей, до чисто вузько-національного польського свята. Воно навіть не усвідомило, що це була Конституція чотирьох народів: поляків, українців, білорусів та литовців, що тоді були частиною однієї держави, і президенти трьох з яких були тут присутні: Польщі, Литви, України].

Я хочу подякувати за, гмм змм, зараз приділялося багато уваги вже Україні… і постійна партнери, гге иии, постійно підтримують Україну, нашу територіальну цілісність, наш суверенітет, я вам всім вдячний. Сьогодні це дуже важливо, коли, ии а, анексована частина української території, наш півострів Крим і коли в нас іде війна, аа, на сході. Це і є війна в Європі. Тут дуже важливо, щоб ми були разом.

[Добре, що згадав про війну. Але інші президенти назвали агресора – Росію. Він побоявся навіть заїкнутися про те, хто цю війну розв’язав. Це типовий рашистський наратив: в Україні дійсно кровопролиття, але це «внутрєнній канфлікт». Коли ви говорите про війну, але не називаєте ворога, то це для вас громадянська війна. Єдиний правильний акцент у Зеленського: «це війна в Європі». Але він абсолютно не розвинутий].

Іі мені здається, що Анджей дуже правильно сказав, що чо ми всі хочемо жити… і живемо… і прагнемо жити в демократичному суспільстві. ИИ я думаю, що в нас одне й тей саме прагнення і погляд… Але різний досвід, ііі, вввдійсно… в Україні зовсім інший досвід… Мми багато багато років… десятиріч виборюємо свою незалежність… І сьогодні це, ее, теж саме відбувається на сході нашої країни, ми знов виборюємо свою незалежність. Українці, знаєте, гм ммм, знаєте, завжди виборювали свою незалежність гм-гм, свою націю і свою країну…

[Словесна каша: демократія і війна тут зсипані в один мікс без логічної прив’язки. На жаль, це лише прелюдія до дальшої провокаційної тези].

І завжди ко-ко-хтось писав для, ее, України закони, ми завжди були частиною тієї чи іншої імперії і… тому довіра до законів, до права. В принципі до міжнародних законів, ааа, довіра така… достатньо скептична, уууу, в українців… тому що хтось завжди писав для України, ггг, закони… і знаєте, якщо навіть взяти, ее, історію, то, аа гм, Конституція, перша Конституція в Україні… українську… було написано ще Пилипом Орликом в 18 столітті, але проголошено її тільки в 96-му році. Ще не пройшло, шм-шм, 25 років буде, ааа, буде в цьому році, ее іі, і дійсно щойно з’явило… з’явилась тоді наша вже проголошена Конституція.

[Цей епізод я детально аналізував у позавчорашньому дописі – це відверта образа й провокація. І не лише українців, яких воно виставило в огидному світлі. Але й поляків. Його запросили на святкування Конституції, яка була ухвалена «іншими для нас». Слова Зеленського можна було б сприймати як завгодно (нам нав’язали американський план антикорупційного законодавства, ми десятиліттями жили в умовах законодавства тоталітарного СРСР), якби не контекст зустрічі. Це було святкування саме того основного закону, який поляки колись ухвалили для себе, литовців і українців, тож Зеленський (свідомо чи ні) обхаяв від імені українського народу польську гордість і святиню. А щодо Конституції Пилипа Орлика, то хотів сказати щось правильне й хороше, а вийшло як завжди… Крім того, й Орлик, і наші колишні нардепи дуже б здивувалися, якби взнали, що вони саме Конституцію Орлика затверджували в 1996 році, бо якраз так воно й сказало].

А потім був.. був… були дуже складні, ааа, часи, ааа, часи радянські… і ми знов були частиною, ии, частиною іншої країни… і дійсно, ааа, після розпАду, ааа, розпАду Радянського Союзу, ааа, ми прекрасно знаємо, що в Радянського Союзу було, ааа… Я сам народився в Радянському Союзі, іііі хочу вам сказати… там були плюси, були мінуси, але ми розуміємо, що там не було, иии, людей права на свободу слова, права вибору, аа, права приватної власності…

[На зустрічі з лідерами Польщі, Литви, Латвії, Естонії заговорити про плюси Радянського Союзу – це ніби в Ізраїлі на вшануванні жертв Голокосту почати розумування щодо плюсів і мінусів гітлерівського нацизму. На цю тему стільки вже написано в соцмережах, що мені щось добавляти буде зайвим].

… ии аа, і знов в 91 році… після розпАду, ии, після розпАду Радянського Союзу, коли ми вибороли, ии, наприкінці свою незалежність… також не було довіри… міцної довіри до закону, еее, через те, що деякі чиновники, ее, стали грабували, ааа, грабували країну… І нарешті в 14 році впродовж, гмм, Революції Гідності, ее, на Майдані, ааа, підтримуючи європейський курс… на жаль, загинули сотня наших, ии, прекрасних українців, яких молодих громадян, еее, які знов виборювали свою незалежність… Знову виборювали той самий європейський курс, про який ми сьогодні тут сидимо й говорим…

[Зеленський – класичний совкодрочер, тому його слова про здобуття незалежності плутані й незрозумілі. З них прямо випливає, що в 1991 році сам по собі відбувся якийсь «розпАд», а ми вже наприкінці його раптом вибороли свою незалежність… Від кого виборювати, якщо розпад уже й так відбувся, а ми лише «наприкінці»?.. Теза про те, що українці не мали довіри до закону, бо деякі чиновники грабували країну, в своїй основі більш-менш правильна, але неймовірно інфантильна та примітивна. Якби щось подібне сказала дрібна форцовщиця 90-х, то б сприйнялося, але особа, яка користується титулом президента європейської країни?!. Про Революцію Гідності не йому б говорити, хай краще згадає про свої насмішки, як побиттям беркутами майданівців він пропонував виробляти електрику… Та й про тих, хто грабують, не йому казати після виведених через Квартал і ним особисто понад 40 мільйонів доларів, украдених з ПриватБанку].

І, ви знаєте, ее, щоби, гми ее, повєрнути… повернути довіру до законів, гм, повернути довіру до законів, як внутрі, гг аа, нашої країни, так і за кордоном, гмм, на дійсно, гм, треба витратити, гг, багато часу і багато сил… Ми сьогодні, ии, впроваджуємо, емм, деякі кроки важливі, еее, пакет законів про народовладдя… Нам треба затягнути наше суспільство в те, щоб українці були самі зацікавлені [невнятно, бо почав захлинатися] також приймати участь… не раз на 5 років, коли вони обирають президента чи коли вони обирають парламент, аа, а щомісяця, щотижня, аа, мати можливість завдяки різного рівня референдумів, аа, впливати на країну, на її вибір, на економіку тощо.

[Тут уже скромні мозкові звивини бубочки остаточно перегрілися, й пішов цілковитий хаос. До чого це все на даних урочистостях? Просто забув текст і став повторювати те, що запам’ятав із якогось попереднього відосика? Ну й лексика: «затягнути суспільство» – до хороших справ не затягують. А про «щомісяця, щотижня на різного рівня референдумах» слід згадати окремо. Я навіть не про те, що референдум у нечесних політиків-маніпуляторів – це страшна й руйнівна зброя. Я про брехню. Він протягнув закон про загальнонаціональний референдум, яким дозволено лише ОДИН референдум на рік з ОДНИМ питанням у бюлетені. То навіщо брехати? А якщо колись таки ухвалять закон про місцеві референдуми, то на них строго заборонено розглядати питання, якими можна «впливати на країну, її вибір…» Там лише мають бути питання місцевих громад, а не загальнонаціональні. Вплив через референдум на економіку? Тут теж дивно, бо головний вплив відбувається через розподіл бюджету та корегування податків, а це прямо заборонено Конституцією].

Ііі е, сьогодні, уумм, у нас іде війна на сході, ііі, всі розуміють, що це війна в нас знов, ааа, зза незалежність України. Але стільки сторіч українці це робили, ггг, і я впевнений, що незалежність, ее, цього разу ніхто не віддасть, хм, і завдяки нашої з вами міц-нос-ті. Хм, тому я ще раз хочу подякувати за запрошення, я хочу подякувати, аа, за підтримку колег, дякую, хм, і ще раз зі святом.

[Я тут відбив абзацом, а він перейшов від референдумів щотижня до війни за незалежність в рамках одного речення без смислових пауз та інтонаційної розстановки – раптово потік свідомості звернув у інший бік… Коментувати цей набір слів не видається можливим, бо він безсенсовний. Явно хотів зробити акцент на тому, що незалежність ніхто не віддасть «завдяки нашої з вами міцності», бо “міцності” промовив з акцентом і розбиваючи на склади, але змістовніше від того не стало. Дякуючи за запрошення та якусь не розшифровану підтримку, він так і не спромігся подякувати за дуже жорстку й корисну Україні антиросійську резолюцію Європарламенту, до появи якої дуже серйозно спричинилися Польща та три Балтійські держави, але він про неї може й не чув, а може навіть згадки про це боїться].

Вот зачем вы мне подсунули видео препиздента, где у него не все так плохо было в сэрэсэр.
Володя, хоть ты меня забанил, я таки выскажусь.
Итак, может, ты не знаешь историю своего рода, я по крупицам собирала историю моего рода.

Один мой прадед, богатый поляк, насколько судить могу по фото 1889 года, где он с прабабушкой, которую я помню, она умерла, прожив почти 100 лет. Прабабушка в очень красивом платье, вся в кисейных кружевах, он в красивой военной форме. Так вот, Вова, советская армия расстреляла его на глазах жены и троих детей. Прабабушка до конца своих дней не рассказала, кем они были, чем занимались. Она умерла, унеся всю эту тайну с собой.

Второй прадед, Вова, тоже был зажиточным поляком, которому предложили сдать все в колхоз и стать его главой. Так вот, Вова, он не смог с этим смириться и пошёл в Москву правду искать. Реабилитировали его в 1963 году, умер он в ГУЛАГе.

Два мои деда были пушечным мясом в войне, которую развязал канцлер Германии и генеральный секретарь ЦК КПСС Иосиф Сталин. Обе бабушки остались вдовами с четырьмя детьми каждая. Какая была жизнь у послевоенных детей – почитай, многое узнаёшь.

Мои родители пробивались в жизнь сами. Чего-то достигая. Но папа, заслуженный изобретатель СССР, кандидат технических наук, не смог обеспечить жильём свою семью. И жили мы, Володя, впятером на 44 квадратных метрах.

А ещё эти бесконечные очереди, эти 2 полотенца в руки, эти вытянутые на коленях колготки и критические дни без прокладок, это я тебе не буду рассказывать – ещё в обморок упадёшь.

Но это все фигня, Вова.

С какого-то охренительно-непонятного чуда сэрэсэр решило, что мой брат, которому тогда было 18 лет, должен кому- то отдать долг. Кто его знает какой, я до сих пор не понимаю. И в 18 лет, а тогда, Вова, хрен бы ты убежал от военкомата, как ты бегал в 2014 году, его бросили на войну. С какого хрена, я так до сих пор не понимаю. Папа его пытался отмазать, даже летал в Москву, даже давал взятку, но не удалось. В итоге, в 20 лет вернулся совершенно психологически поломанный человек, и если бы не папа, он бы сам не вышел с того состояния.

О, Вова, я тебе забыла рассказать. Не знаю, чем ты был занят 26.04.1986 года, а я в этот день в Бородянке Киевской области со всеми родственниками хоронила картошку у бабушки. Помню, была жара несусветная, и был очень сильный ветер. Какую я дозу тогда получила, а кто ж его знает. Но это ж ещё не все. 1 мая я шагала на демонстрации в честь охренительного праздника «мир, труд, май». Вывезли нас через месяц. Мне было 8 лет. Так вот, Вова, в 19 лет я оказалась на операционном столе в онкологическом центре на Верховиной у нас в Киеве. С чего бы это, спросишь ты, я бы ответила, но ты вряд ли поймёшь.

Так назовите мне хоть одну положительную причину, за которую я должна любить сэрэсэр. Хоть одну важную, вменяемую причину. Газировка, мороженое, колбаса. Это все?

И это по сравнению с отобранными жизнями, ГУЛАГом, войной, Афганистаном, Чернобылем, замалчиванием властей о трагедии в Чернобыле, постоянном дефиците всего, жизни с закрытой форточкой,потому что соседи услышат?

Вова, ты с Марса, или с папой-номенклатурщиком жизнь была иная?

Назовите мне хоть одну действительно стоящую причину тосковать за сэрэсэр.

И как же стыдно было в очередной раз слушать, что он наговорил в очередной рабочей поездке.

А тыкните в него палочкой, бо оно меня забанило.

Як цікаво працює вибіркова пам’ять, угу.

Люди, які сорок років тому таскали хабарі у різноманітні комісії, заміж виходили за нелюбих, народжували непотрібних дітей, і все це робили тільки тому, що хотіли після інституту залишитись у своєму місті, а не потрапити по розподілу у якесь село Синедупове на краю країни й працювати в школі-бараці вчителькою німецької мови кілька років безвилазно, зараз пишуть: Плюс в СРСР не було безробіття, та після навчання всім “по распрєдєлєнію” давали роботу якусь. 🙂

Про харошу безкоштовну медицину розповідають жінки, які народжували в принижені та в умовах майже в’язничних без анестезії, й зуби лікували без неї ж.

Про хароші безкоштовні – квартири люди, які стояли по 25 років в черзі, а потім розлучались фіктивно, щоб отримати двушку на дружину й дітей і кімнату в комуналці на татка.

Про… Ой, всьо, проїхали, да.

Два дня было стрёмно заходить в ленту, которая буквально взорвалась плюсами и минусами совка в исполнении ВрИО презедента. Вроде поутихло, теперь выскажусь.

Огромный плюс заключается в том, что совка уже ровно тридцать лет как нет и никогда больше не будет. Что бы там не мнил себе мордор в виде своего коллективного х*йла. Колесо истории не остановить и не повернуть вспять. Совок сдох – и это уже навсегда. Вопреки всем стонущим совкодрочерам, по обе стороны поребрика…

… И такой же огромный минус в том, что криворожско-зеленский всё ещё презедент – и этого грёбаного испанского позора на нашу долю выпадет ещё вагон и маленькая тележка (хотя, всё же надеюсь, что это закончится раньше, чем через три года. иначе это противоречило бы всем принципам диалектического материализма 🙂 ).

Поэтому в очередной раз взял бы на себя смелость порекомендовать своим френдам и единомышленникам, в конце концов, забить болт на этот бессвязный поток клипового сознания и беречь свои эмоциональные и физические силы для более важных вещей.

Я даже не знаю, что больше выжигает психоэнергетические ресурсы человека: реально коварный ковид или вот это перманентно блеющее ничто на высшей посади.

Берегите себя, друзья, и от первого, и от второго. Закапсулируйтесь в своих маленьких мирках и не выползайте оттуда, покуда не придёт время реальных и масштабных действий. Их вы не пропустите, не переживайте. Вот тогда можно будет отвести душу по полной.

А сверхэмоционально реагировать на ежедневные малозначительные инфоповоды изо рта некоего придурошного персонажа как-то мелко и контрпродуктивно для таких поважных людей. Ну, согласитесь же…

Звісно для нього були плюси в тій країні. Його сімейка була серед тих, хто вбивав, а не серед тих, кого вбивали.
Плюс очевидний.

А в цій країні йому довелося пів життя по саунах розважати начальство. Тільки аж коли постколоніальна еліта об’єдналася і взяла реванш після вашого Майдану, йому знайшлося місце в начальстві, куди його випхнув олігархічний консенсус.

Якби його дєдок-мусорок був серед тих, кому совкове мусорьйо у Кривому розі проламувало голови ебонітовими паличками, то він би не хвалив ту страну. А так дідок отримав за те нагороду і підвищення у званні, Шефір гордо розповідав, як його батьок мочіл бєндеровцев, а у Єрмачка батя досі в ГРУ. Гріх не похвалити ту країну.

В Україні досі все контролюють нащадки колоніальної адміністрації. В 91-му році ми її не люстрували, і вони втримали владу. І ось вони знову возвеличують часи окупації.

В 1963 году в совочке ввели талоны на белый хлеб. Он попал в списки специального питания, и нужно быть или больным, или выздоравливающим, чтобы кушать его вне нормы. А по норме выдавали по прописке и по карточкам.

В том же году рухнуло поголовье свиней с 36 млн. до 19 млн. – нет кормов, нет колбаски – любимого фетиша советского человка. Там сложная история по борье с подсобными хозяйствами у колхозников и прогрессивный налог, от которого не избавлял забой скота и продажа другим гражданам СССР, а только сдача государству по фиксированной цене. Само собой, несправедливой. Крестьяне в итоге скот передали государству, но кормить его в дороге не обещали.

Последний раз карточная система на хлеб в середине прошлого века в стране, где так вольно дышит человек, вводилась в 1947-1948 году. Аккурат как союзники перестали по ледн-лизу возить зерно, муку, яичный порошок, и случился голод.

Ни десятилетия без государственного распределения. Карточки в 20-х из-за революции, включая нормы на спички и соль. Голодомор в Украине, Казахстане и Поволжье в 30-х. Война и послевоенный голод в 40-х. 1962 год – расстрел в Новочеркасске из-за повышения цен на масло и мясо. Белый хлеб как лечебное питание.

В 70-х карточки на масло, сахар, в начале 80-х антиалкогольная кампания, нормы на спиртное. В 80-х уже шахтеры бастуют и разносят Донбасс с Кузбассом, ибо нет уже не только жрать, но и мыла. Дальше 3,14дец – морская капуста и бычьи члены в томатном соусе в свободной продаже в магазинах, агония и 20 долларов зарплаты. Всю дорогу любимая партия продолжает вывозить зерно друзьям на Кубу и в Венгрию. В 1989 году на 1.5 человека в совке приходилась одна комната – как в сверхдержаве Ирак, где, правда, было чуть больше детей в семье.

Поэтому плюсы в СССР однозначно были. Например, пропаганда, заставляющая миллионы людей спустя поколение жизни биться в падучей в поиске пломбира, который они потеряли. Но который существовал только в их голове.

Невігластво Зеленського в питаннях історії завдає втрат Україні.

Фото © ОПУ