Сором крізь сказ (відео)

Володимир Омелян

Не хотів писати нічого поганого ні вчора, ні сьогодні, але від просторікувань Зеленського в Польщі у рамках зустрічі президентів України, Польщі, Естонії, Литви і Латвії вчергове вкурвило.

Ну, ок, чувак історії не знає і жодної дати не пам’ятає: щось там трапилося в XVIII сторіччі, потім радянські часи, потім незалежність, Майдан, війна. Але можна ж елементарно підготувати якісний виступ Президента і йому його напам’ять завчити, щоб 5 хвилин сорому перетворилися на 5 хвилин гордості?

Чи він думає, що його запросили, бо він «красІвий»?

Хоча, що можна очікувати від пародії совка на Президента?

Як перед світовими лідерами за нього невдобно. Як у тому анекдоті про Дона Педро…

Зате Зеленський дізнався, що маску треба надягати.
Це не Буковель…


Гліб Бабіч

Подивився виступ Зеленського на зустрічі лідерами Європи.
Мені знову чомусь соромно. Сором крізь сказ.

Коли людина “пливе” не маючи чіткої мети і концепції, вона завжди повторюється по кілька разів. Ось це “виборювати незалежність” він повторив по колу разів сім. Зворушливо, що сам фігурант все своє свідоме життя “виборював” це все саме на території росії, прогинаючись і фіглярствуючи. І ріс в цьому від КВНу до 95 кварталу. Принижуючи і висміюючи свою країну. А з часом дійшов до помітної ролі на фабриці отрути російського “кіно”. Паралельно вштовхуючи це в Україну і займаючи цим сміттям значну частину медіа-простору. Такий ось “виборювач”.

Так само кілька разів з варіаціями він повторив думку про те, що закони для України завжди писалися кимось, і вона була частиною когось. Так. Ось це і правда його концепція. І зараз він з нею приїхав до Європи. Не розуміючи, що ми не збираємося «міняти “смотрящєго”» і торгуємося. Ми повинні увійти до спільноти. Як рівноправні. Як ті, хто завоював це право дорогою ціною. А тепер ми просто повинні привести себе у відповідність з нормами цивілізованого світу. А не виляти хвостом, смішно наморщивши лоб.

Тому що навіть правильні речі, сказані у цій промові, стираються вщент загальним контекстом і формою.

“Найвпливовіший політик всесвіту” думає, що він «веде гру». У великій торгівлі. З одного боку, трохи жорсткі, але абсолютно безпечні пани і пані з Європи. З іншого боку, злий і ї*анутий «північний папік», в країні якого він солодко косив бабло все життя і нишком продовжує робити це зараз.

Слідкуйте за руками. Танці з “зустріччю з путіним” почалися з пропозиції зустрітися в “сірій зоні” Донбасу. Тобто там, “де йде війна”. Ну типу “на нейтралці”. Для Вови і Вови «на нейтралці».

Він за своєю недолугістю навіть не вміє приховати, що для нього це не асоціюється як територія України, яка перебуває під окупаційним і військовим контролем держави-агресора. І зустрічатися на своїй території для переговорів з ворогом можна тільки для підписання капітуляції.

Тому всі ці “пошуки нейтральних варіантів зустрічі”, боюся, ведуться до одного. Запропонувати свою ціну на торгах. По-тихому. А потім протягнути її будь-яким шляхом. Хоч через референдум втомлених від війни. Волею народу, типу.

Всі обставини, що ведуть до цієї зустрічі, всі минулі рухи в бік Росії, всі дії, що реально відбуваються з «замирюванням» власної армії, тихою здачею свідків і фігурантів російських злочинів, розморожуванням поставок електроенергії та іншого, та всі реверанси загалом говорять про повну розбіжність з жалюгідно-войовничими і селфі-проукраїнськими заявами.

Очі Путіна вже близько. Я не уявляю нашого “найвеличнішого” на цій зустрічі тет-а-тет. З огляду на те, що навіть на зустрічі з супертолерантними, чемними і терплячими лідерами Європи він поводиться як налякане щеня,
Путін його просто розчавить. І наш “лідер” проковтне все, що йому дадуть. До чого він, власне, і готувався ще до початку свого президентства. Розповідаючи про вставання на коліна і заглядання в очі. Заради України, звичайно.
І що найстрашніше, ця зустріч, судячи з усього, буде.

А там – бісова невідомість. І ти потім знову по хащах з автоматом бігай.

Чудні часи. Вісім років війни для повернення по колу.

P.S. Бентежить все це? Для власного спокою можеш підтримати свою Армію тут.



Ірина Геращенко

Коли почуття такту геть відсутнє в Колі Тищенка, який строїть митницю, а дорослі дядьки то терплять, – це викликає огиду. І до Колі, і до тих, хто забув про гідність. Але коли почуття такту геть відсутнє в людини, яку обрали президентом, – це викликає сором.

Країни Балтії, Польща добре пам’ятають СРСР, який вкрав десятиріччя розвитку і можливостей, зачинив залізною завісою ці країни від Європи, забрав десятки тисяч життів. ГУЛАГ був забитий українцями, литовцями, поляками, естонцями, латвійцями. СРСР відмовляв цим республікам в праві на їх історичний прапор, проводив насильницьку русифікацію та й Конституції їх бачив як глави радянської, де буде записано про «младших сестьор».

Так, ми пам’ятаємо, що в СРСР був КВН, і це визначає примітивно-позитивне ставлення Зеленського до країни-монстра. Ментально він мало чим відрізняється від ОПЗЖників, які днями вилізли на трибуну ВР з портретами Жукова.

Правонаступниця СРСР РФ кілька років тому вбила польського президента і всю верхівку країни. І в цьому високому товаристві, в час, коли польсько-російські взаємини переживають найглибшу кризу, згадувати СРСР – це провал. Такий сором за Україну на міжнародних зустрічах накривав в часи Януковича.

Ані слова подяки за останню резолюцію Європарламенту, після якої Москва заборонила в’їзд на свою територію керівництву ЄП. Локомотивами цієї резолюції були саме наші найвідданіші друзі-депутати країн Балтії та Польщі. Жодного сильного і чіткого меседжа, гідного лідера воюючої країни, головнокомандуючого найкращої Армії.

Запрошення на «Кримську платформу» – це добре, наші друзі приїдуть, щоб вчергове підтримати Україну. Головне, щоб платформа не перетворилася на чергове шоу, як все, до чого доторкається ця влада, а була наповнена змістом і сенсами.

Мендель звільнилася, а пустопорожня мендельщина визначає сенси міжнародних промов Зеленського.


Валерій Прозапас

Ну їтіть же твою, “в СРСР були свої плюси і мінуси” у нього.

Плюси – “тот пламбір”, мінуси – закатований Стус.
Плюси – “нас Амєріка боялась”, мінуси – цинкові гроби з Афгану.
Плюси – “піонєрская зорька”, мінуси – черги за маслом.
Плюси – Валєрій Лєонтьєв, мінуси – 73% людей з навіки скаліченим менталітетом.

Я розумію, що переважна більшість добрих українців на чолі з цим президентом готові через померлих від голоду переступати, аби “жизнь была цвєтущая”, але це ж треба таке ляпнути серед лідерів країн, які справедливо вважають СРСР ворогом своїх націй.

Це по Фрейду обмовка, вони нам УРСР в турборежимі якраз і будують.


Олександр Михельсон

Оце всі сварять Зеленського, бо сказав у Польщі, що в совку були не тільки мінуси, але й плюси. Та не в тому біда, посполиті. Точніше, не тільки в тому.

Ви от подивіться, як він – президент, не Омелян – взагалі там виступає.

Суть: у нас Пилип Орлик написав Конституцію, сам я народився в СРСР, тому ми оце готуємо пакет законів про народовладдя.

Володимире Олександровичу, от на хуа вся ця безцінна інформація польському президенту та іншим присутнім при цьому нашим союзникам?

Як у тій сатириконівській пародії стадесятилітньої давності на “Поучєніє” Мономаха: “Был я на коне и был под конем: на коне хорошо, а под конем плохо; медведь прокусил мое седло, поэтому живите, дети, в любви и согласии”.

Нє, пане президенте, мене як людину одного з вами покоління, канішно, розчулює оце “я сам народився в радянському союзі” – єдиний момент, де ви хоч трохи пожвавилися. Мені ще тільки одинадцятий минало, коли той союз розвалився, а вам уже тринадцять з половиною було, хто як не ви є носієм експертних знань про те життя. 🙂 Но понімаєте, оте, шо ви розказуєте для своїх 73%, і то не для них справжніх, а як ви собі їх уявляєте, – воно всіляким європейським лідерам, ну, нецікаво, я дуже підозрюю.

Хочеться вірити, що поки камер не було, ви якось адекватніше поводились, но, блін, ну наче ж і до камер вам не звикати.

А то таке шось, як ніби піонєра в 1990-му році вигнали на лінєйку стіхі про партію читати. 🙁


Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Криворізькі плюси совка.

Я дуже гарно пам’ятаю Кривий Ріг часів совка. Мінімум двічі на рік я проїздив через нього на автобусі дорогою з Запоріжжя до бабусиного села біля Умані. Щоразу я чекав, коли ми в’їдемо в Кривий Ріг. Бо, уявіть собі, якою казкою для 6-річного хлопчика виглядало місто повністю червоного кольору? Червоні будинки, червоні дороги, навіть червоні дерева… Червоні річки я бачив і в промисловому Запоріжжі, але щоби ціле місто…

Це згодом я виріс і зрозумів, чому Кривий Ріг улітку був червоний – його засипало рудничним пилом. Цією гидотою дихало все місто. Це не враховуючи всієї таблиці Менделєєва, яку викидали в небо криворізькі заводи, від Криворіжсталі починаючи.

Коли я підріс, я дізнався, що таке криворізькі “бєга” – угрупування молоді у 80-ті, які між собою влаштовували бої район на район із застосуванням ножів, арматури та вибухових пакетів. По чому купив – по тому продаю, у Запоріжжі щось подібне було, але в значно менших масштабах. Байки про криворізькі “бєговиє війни” тоді вражали уяву.

І уявіть собі! Десь серед цього всього дива сидів професорський син Вова Зеленський і бачив плюси совка…


Олексій Петров

Хм… В СССР были свои плюсы и минусы? Чтобы услышать более бестолковую фразу чем эта от Владимира Зеленского, это ещё нужно постараться. Володя родился в 1978 году, и когда колосс на глиняных ногах, сиречь СССР, накрылся медным тазом, юному Вовочке было 13 лет. Охрененный возраст, чтобы сложить своё, объективное мнение о жизни в Советском Союзе.

В таком возрасте нас мало что интересует из глобального. Важно, чтобы в школе задали меньше уроков. Чтобы велосипед был. Клюшка обязательно и коньки. Чтобы мама, когда уходила на работу, оставляла рубль, а ты потом, бегая с брызгалкой под палящим летним солнцем, превратил этот рубль в десять морожен по десять копеек каждое. Да, очень важно было, чтобы на лето отправили к бабушке на каникулы. А там море и рыбалка на ставке колхозном. Но леску ГДРовскую фиг достанешь. Ну ведь прекрасная жизнь? Сплошные плюсы. Я бы даже сказал, плюсищи.

Мы жили своим беззаботным детством, когда во дворе один недозрелый банан делили на десятерых. Укусить по разу. А потом плевались, так как на вкус он был сродни мылу. Нас вообще не интересовало, как родители зарабатывали деньги. Да и не было тогда понятия такого – заработок. А была получка. План, план, план. В конце месяца родители приходили домой очень поздно. Задерживались на заводе. Гнали план. А я сидел у окна и сверлил взглядом угол девятиэтажки, из-за которой должна была выйти мама. А утром снова на завод. И снова гнать план. Правда, их зарплаты мало от этого зависели. Чтобы купить стенку-гарнитур, нужно было стоять в очереди. И не в привычной нам очереди. Это ожидание растягивалось на месяцы. Чтобы было не скучно, добавляли переклички очередников. Не было понятия купить. Было понятие достать. Не продают, а выбросили. За обоями ездили в Москву.

А чтобы купить комплект резины на автомобиль (если, конечно, вам повезло очень, и есть автомобиль), нужно было иметь блат. Ещё один плюс тех времён. Блат. Это было очень важно. Своего рода волшебная палочка. Копчённая колбаса, шампанское на Новый год, рижские шпроты, румынская обувь, костюм или обручальные кольца… Всё по блату. Ну это, чтобы быстро и первее всех. Нет блата? Кури бамбук. Более менее приличную одежду можно было купить только на «толкучке». Перечислять эти плюсы можно долго. Конечно, да… Квартиры давали бесплатно. Вот только когда начинаешь копать финансовую составляющую этого «бесплатно», многое становится понятным. Как, собственно, и с бесплатной и «самой лудшей в мире мидицыной»…

А потом, когда я стал немного старше, и пришёл срок идти служить в несокрушимую и легендарную, судьба забросила меня в Германию. Там-то моя челюсть и отвалилась, когда я собственными глазами увидел, как живут НЕ В СОВЕТСКОМ СОЮЗЕ.

На тему репрессивной машины, о миллионах советских граждан пущенных в жернова советского режима можно говорить долго. Все эти совковые воздыхатели не по СССР скучают. А по своей молодости. Спроси сейчас у них, готовы ли вы снова оказаться в стране с пустыми магазинными полками и каторжным трудом, во имя «бесплатных» квартир, ответ будет очевиден…


Тарас Чорновіл

Це жахливо, але ВОНО явно покликане позбавити Україну всіх наших друзів і союзників у світі та залишити сам на сам з Москвою. Уже встиг тричі жорстко образити Меркель та принизити роль Німеччини. Те, що воно натворило ще до американських виборів проти Джо Байдена, можна описувати навіть не в підручниках політології, а в трактатах із психіатрії. Зараз, після телефонної розмови й розуміння, що доки в нас рашистська агресія, США на нього санкції накладати не стане, воно знову почало хамити в бік Штатів. Найвідданіший наш союзник Литва ще осмислює, як реагувати на удар у спину, коли зелена влада, закупивши електроенергію з АЕС у Білорусі поряд з кордонами Литви, фактично дала старт запуску цьому ворожому проекту. Литовське керівництво спеціально просило Зеленського не допустити цих закупівель.

Зараз прийшла черга Польщі. Воно запросили до Варшави з нагоди ювілейних урочистостей до 230-річчя ухвалення видатного для Польщі документа Конституції 3 травня. Ця Конституція, зберігаючи монархічний устрій і навіть роблячи його спадковим, а не виборним, перетворювала Польщу на модерну й прогресивну конституційну монархію з чітким розподілом влад, демократичними інститутами правління тощо. Польща мала стати ефективною й сильною державою, оскільки скасовувалося магнатське право вето одним голосом, вводилася унітарність країни, знищувалася безмежна вольниця магнатів-конфедератів, які натворили неймовірного лиха на наших землях своєю дикістю, свавіллям і жорстокістю.

Ця Конституція прямо стосувалася України – Правобережжя входило до Речі Посполитої. Але проти Конституції виступали не лише магнати (такі собі рудименти феодалізму), але й країни-сусіди, які не хотіли бачити Польщу сильною державою. Найперше Московія на чолі з імператрицею-хвойдою Єкатєрінай ІІ. Вона викликала до Петербурга невдоволених польських дворян із Правобережжя, організувала й озброїла їх на заколот. Після його початку й спалаху паралельно народного повстання ввела свої війська на територію Речі Посполитої, що закінчилося другим поділом Польщі. Після цього на українських землях були запроваджені ще страшніші порядки, а демократичні Польські рухи на чолі з Костюшком були розтоптані. І головне – вража баба Катерина, яка промишляла фальсифікацією історії, на століття створила негативний імідж для ненависної їй Конституції 3 травня.

А тепер повернемося до наших баранів. І тих, хто писали текст Зеленському, й тих, які його дресирували перед виступом, й нарешті – його, головного барана в Україні. Він приїхав на святкування цього державного й дуже символічного для всіх поляків свята зі своїм фірмовим стилем мекання й бекання. Але в тексті проскочили РАШИСТСЬКІ НАРАТИВИ в ставленні до Конституції 3 травня. Ні, розказувати щось про “не таку Конституцію 3 травня” він не став. Дуже коротко повторив хрестоматійні тези про прогресивну роль Конституції 3 травня, закладені в ній новації тощо. Але при цьому він закомпонував фразу зі зневажливою формою оцінки. За беканням і при фаховому перекладачі ці недоречності можна було зашліфувати. Тому троє президентів держав Балтії навіть не приховували сонливої байдужості при цьому потоці свідомості. Але Анджей Дуда знає українську й розуміє її без перекладу. Він явно нервував під час виступу Зеленського. Трохи, бо елементарно соромно, а трохи через неоднозначність висловлювань.

Я розшифрував короткий уривок і так недовгого й беззмістовного виступу (завтра розшифрую цю ганьбу повністю), де йдеться про саме ці провокаційні фрази. Спонукав мене до цього знайомий з Польщі, який сьогодні передзвонив і шокованим тоном сказав: “Czy on rozumie, co mówi? Tak, to dla nas zniewaga. Nie wiem, co miał na myśli, ale brzmiało to wbrew konstytucji z 3 maja!” Я спробував заспокоїти колишнього колегу з Польського Сейму (він також чудово розуміє українську без перекладу) тим, що Зеленський просто кінчений ідіот і взагалі не розуміє, де він перебуває та що говорить, а сам прослухав виступ Бубочки й мушу визнати – його бекання для поляків прозвучало дуже неоднозначно й образливо.

Саме так це й прозвучало. Тут наводжу деяку частину, яка містить провокаційний контекст:

“Українці, знаєте, ммммм завжди виборювали свою незалежність гм-гм, свою націю, і свою країну і завжди ко-ко-хтось писав для ее України закони, ми завжди були частиною тієї чи іншої імперії і… тому довіра до законів, до права. В принципі до міжнародних законів ааа довіра така… достатньо скептична уууу в українців… тому що хтось завжди писав для України ггг закони… і знаєте, якщо навіть взяти ее історію, то аа гм Конституція, перша Конституція в Україні… українську… було написано ще Пилипом Орликом в 18 столітті, але проголошено її тільки в 96-му році. Ще не пройшло шм-шм 25 років буде ааа, буде в цьому році ее іі і дійсно щойно з’явило… з’явилась тоді наша вже проголошена Конституція. А потім був.. був… були дуже складні ааа часи ааа часи радянські… і ми знов були частиною ии частиною іншої країни… і дійсно ааа після розпАду ааа розпАду Радянського Союзу ааа ми прекрасно знаємо, що в Радянського Союзу було ааа… Я сам народився в Радянському Союзі іііі хочу вам сказати… там були плюси, були мінуси…” (повну розшифровку очікуйте завтра – іспанський сором, то сором, ніхто не обіцяв, що з таким вибором вдасться зберегти гідність…).

А тепер розшифровуємо: Конституція 3 травня була написана для всіх земель Речі Посполитої, включно з Україною. І саме на території України підбиті Катериною на зраду, польські магнати розпочали найогиднішу зраду в історії Польщі. Зеленський міг і не зрозуміти, що оцим зневажливим виявом скепсису до законів і права та ремаркою, що цей негатив через те, що “хтось писав для України закони” – це прямий плювок у ту Конституцію, на ювілей якої тебе запросили. Адже це якраз і був той закон, який писали для нас без нас. І Зеленський, вплітаючи цю фразу, чітко мітив у Конституцію 3 травня. Може, якби він щось таке мекав у Брюсселі чи Берліні, то сприйнялося б нейтрально, а тут, у Варшаві, на ювілеї Конституції для трьох народів однієї держави інших аналогій бути не могло. Він об’єднався тут з російськими істориками, які дружнім хором в ці дні принижують польський історичний документ.

Я готовий припустити, що коли Зеленський озвучував цю провокаційну фразу, він хотів у своєму вічному пориві меншовартісності принизити не поляків, а українців, як людей незаконослухняних та непризвичаєних до виконання правових міжнародних принципів (звідки воно це взяло?!). Але ті, хто писали текст, зробили все так, щоб плювок чітко пішов у бік Польщі.

А згадка про Конституцію Пилипа Орлика, яка дійсно була написана значно раніше, в цьому контексті та в такій формі могла б бути вже геть відстороненою темою, з неї можна було зробити дуже добрий і для українців, і для поляків пасаж. Але за муканням сприйнялося, як натяк, що у вас не така вже й давня Конституція, наша Лєна (Ой! Конституція) давніша, просто її нам ухвалити не давали… Я вже мовчу, що з каламуті слів Зеленського випливає, що в 1996 році в нас ухвалили саме Конституцію Пилипа Орлика!

Яка реакція? На кадрах з урочистостей уже було відмічено, що Дуда аявно нервував підчас виступу Зеленського. Зараз тему почнуть поступово розмусолювати в польських елітах та медіа, серед яких не всі дружні до України. Поваги це точно не добавить. Чи буде реакція публічно озвучена від польської влади? Факт рашистської агресії й необхідність тримати колаборантську зеленську владу на західному фарватері стримає від якоїсь прямої обструкції.

Дуда навіть вийшов на спільний брифінг із Зеленським. І заговорив там про НАТО, але вже в дещо іншому ключі – не про ПДЧ, а про обговорення “дорожньої карти”. Колись про це писав – різниця в перспективах колосальна… Ні, польська влада стримається від будь-яких заяв. Думаю, що Анджей Дуда добре розуміє, настільки тупий його візаві, тому постарається не подати виду й навіть для себе самого все спише на примітивність та тугодумство Зеленського. Зрештою, прямої образи, дякувати Богові, таки не прозвучало…

Думаю, що прореагують опосередковано в коментарях другі й треті особи у владі. Можливо, знову гнівно вибухне антиукраїнською пропагандою Інститут Памєнті Народовей. А до України просто будуть ставитися з меншою повагою, бо як поважати народ, який обирає президентом отаке ВОНО? Та й відстоювати наші інтереси З ЧАСОМ будуть більш формально, ніж через переконання й співпережиття… Але ж публічно по морді не надають і обструкції не піддадуть, а чогось іншого воно навіть неспроможне зрозуміти.


Дана Яровая

Вот зачем вы мне подсунули видео препиздента, где у него не все так плохо было в сэрэсэр.
Володя, хоть ты меня забанил, я таки выскажусь.
Итак, может, ты не знаешь историю своего рода, я по крупицам собирала историю моего рода.

Один мой прадед, богатый поляк, насколько судить могу по фото 1889 года, где он с прабабушкой, которую я помню, она умерла, прожив почти 100 лет. Прабабушка в очень красивом платье, вся в кисейных кружевах, он в красивой военной форме. Так вот, Вова, советская армия расстреляла его на глазах жены и троих детей. Прабабушка до конца своих дней не рассказала, кем они были, чем занимались. Она умерла, унеся всю эту тайну с собой.

Второй прадед, Вова, тоже был зажиточным поляком, которому предложили сдать все в колхоз и стать его главой. Так вот, Вова, он не смог с этим смириться и пошёл в Москву правду искать. Реабилитировали его в 1963 году, умер он в ГУЛАГе.

Два мои деда были пушечным мясом в войне, которую развязал канцлер Германии и генеральный секретарь ЦК КПСС Иосиф Сталин. Обе бабушки остались вдовами с четырьмя детьми каждая. Какая была жизнь у послевоенных детей – почитай, многое узнаёшь.

Мои родители пробивались в жизнь сами. Чего-то достигая. Но папа, заслуженный изобретатель СССР, кандидат технических наук, не смог обеспечить жильём свою семью. И жили мы, Володя, впятером на 44 квадратных метрах.

А ещё эти бесконечные очереди, эти 2 полотенца в руки, эти вытянутые на коленях колготки и критические дни без прокладок, это я тебе не буду рассказывать – ещё в обморок упадёшь.

Но это все фигня, Вова.

С какого-то охренительно-непонятного чуда сэрэсэр решило, что мой брат, которому тогда было 18 лет, должен кому- то отдать долг. Кто его знает какой, я до сих пор не понимаю. И в 18 лет, а тогда, Вова, хрен бы ты убежал от военкомата, как ты бегал в 2014 году, его бросили на войну. С какого хрена, я так до сих пор не понимаю. Папа его пытался отмазать, даже летал в Москву, даже давал взятку, но не удалось. В итоге, в 20 лет вернулся совершенно психологически поломанный человек, и если бы не папа, он бы сам не вышел с того состояния.

О, Вова, я тебе забыла рассказать. Не знаю, чем ты был занят 26.04.1986 года, а я в этот день в Бородянке Киевской области со всеми родственниками хоронила картошку у бабушки. Помню, была жара несусветная, и был очень сильный ветер. Какую я дозу тогда получила, а кто ж его знает. Но это ж ещё не все. 1 мая я шагала на демонстрации в честь охренительного праздника «мир, труд, май». Вывезли нас через месяц. Мне было 8 лет. Так вот, Вова, в 19 лет я оказалась на операционном столе в онкологическом центре на Верховиной у нас в Киеве. С чего бы это, спросишь ты, я бы ответила, но ты вряд ли поймёшь.

Так назовите мне хоть одну положительную причину, за которую я должна любить сэрэсэр. Хоть одну важную, вменяемую причину. Газировка, мороженое, колбаса. Это все?

И это по сравнению с отобранными жизнями, ГУЛАГом, войной, Афганистаном, Чернобылем, замалчиванием властей о трагедии в Чернобыле, постоянном дефиците всего, жизни с закрытой форточкой,потому что соседи услышат?

Вова, ты с Марса, или с папой-номенклатурщиком жизнь была иная?

Назовите мне хоть одну действительно стоящую причину тосковать за сэрэсэр.

И как же стыдно было в очередной раз слушать, что он наговорил в очередной рабочей поездке.

А тыкните в него палочкой, бо оно меня забанило.

 

Фото © ОПУ

Share this:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
Усі відео