Нічого не змінилося: 5 технологій Кремля у Польщі 1939-го і в Україні 2014-го
Російська Федерація є правонаступницею СРСР не лише юридично. Вона успадкувала й радянську загарбницьку політику, що ведеться під прикриттям заяв про мир і допомогу братнім народам. В цьому сенсі осінь 1939-го має дещо спільне з весною 2014-го.
Про це пише Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки у матеріалі для Укрінформ.
1 вересня 1939 року було відкрито одну з найтрагічніших сторінок в історії людства – гітлерівські війська увійшли на територію Польщі, що поклало початок Другій світовій війні.
За тиждень до цього, 23 серпня того ж року, Берлін заручився підтримкою Москви, критично для нього важливою. Хоча історія, як то кажуть, не знає умовного способу, без цієї підтримки Гітлер міг би не наважитися на вторгнення. Пакт Молотова-Ріббентропа давав йому карт-бланш на агресію. Тому події 1 вересня не можна розглядати окремо від того, що сталося за тиждень до них, а також за 16 днів після них.
Радянські війська, які 17 вересня увірвалися на територію Польщі зі сходу, прискорили її падіння. Вони також сплутали карти Британії та Франції, що мали зобов’язання захистити Польщу від нападу Німеччини.
Сталін, відповідаючи 25 грудня 1939 року на привітання Гітлера й Ріббентропа з нагоди свого 60-річчя, писав: «Дружба народів Німеччини й Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави бути тривалою й міцною».
Події весни 2014-го, звичайно, не повторювали цілком усіх хитросплетінь осені 1939-го, бо світ з того часу зазнав суттєвих змін. Світ, але не політика Кремля.
Ми виділили п’ять основних рис стилю загарбницької політики Кремля та її пропагандистського супроводу:
1. Розділ країни
На рівні Держдуми 18 березня 2014 року пролунала пропозиція розділити Україну між Росією, Польщею, Угорщиною й Румунією. У вигляді фарсу вона фактично повторювала пакт Молотова-Ріббентропа.
2. Неоголошена війна
Росія не оголошувала Україні війни в 2014 році. В 1939 році СРСР теж не оголошував війну Польщі.
3. «Неіснуюча держава»
У ноті, яка була вручена в 1939 році послу Польщі в Москві, зазначалося, що «Польська держава та її уряд фактично перестали існувати» і таким чином «припинили свою дію договори, укладені між СРСР і Польщею». В 2014 році Путін заявив про втрату чинності договорів між Росією та Україною на тій підставі, що внаслідок «перевороту» держава, з якою були укладені ці договори, начебто припинила існування.
4. «Захист єдинокровних народів»
Шуленбург
Так само, як Берлін виправдовував агресію проти Польщі необхідністю захисту німців, Москва заявляла про необхідність захистити «єдинокровні» народи: «Радянський уряд не може байдуже ставитися до того, щоб єдинокровні українці й білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишилися беззахисними».
При цьому, як повідомляв телеграмою 16 вересня німецький посол Шуленберг, Москва змушена була натякати на загрозу українцям та білорусам з боку німців, оскільки «до цих пір Радянський Союз не турбувався про свої меншини в Польщі й мав так чи інакше виправдати за кордоном своє втручання».
Під схожим приводом Москва окупувала Крим у 2014 році, виправдовуючи свою агресію необхідністю захистити «російськомовне населення».
5. «Підступний Захід»
Разом із тим, вина за «злощасну війну» покладалася на «нерозумних керівників» Польщі, а також на… Британію з Францією. Сталін заявив, що саме вони «напали на Німеччину», коли оголосили їй війну після вторгнення Німеччини в Польщу.
Молотов пішов ще далі, ставши на захист гітлеризму: «Ідеологію гітлеризму, як і будь-яку іншу ідеологічну систему, можна визнавати чи заперечувати, – це справа політичних поглядів. Але будь-яка людина зрозуміє, що ідеологію не можна знищити силою, не можна покінчити з нею війною. Тому не тільки безглуздо, але й злочинно вести таку війну, як війна за «знищення гітлеризму», яка прикривається фальшивим прапором боротьби за демократію».
При цьому нарком закордонних справ СРСР похизувався, як швидко німецькі та радянські війська разом розправилися з Польщею: «Виявилося достатнім короткого удару по Польщі з боку спочатку німецької армії, а потім – Червоної армії, щоб нічого не залишилося від цього потворного дітища Версальського договору… Польщі не допомогли ні англійські, ні французькі гарантії. Досі, власне, так і не відомо, що це були за «гарантії». (Загальний сміх)».
Це нагадує численні твердження російської пропаганди, що «Захід розв’язав війну в Україні», які поєднуються з глузуванням щодо начебто небажання й неспроможності Заходу допомогти Україні.
Далі буде
Історія також нагадує, що залежно від обставин і власної вигоди – Кремль легко розвертає свої пропагандистські тези на 180 градусів. І навряд чи припинить це робити.
Яскравий приклад – спроби то приховати, то засудити, то виправдати співпрацю Сталіна з Гітлером.
Восени 1939-го, незабаром після захоплення Польщі військами Вермахту із заходу, її східні регіони окупували й анексували війська Червоної армії. Розділ Польщі став частиною секретного протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа – «Договору про дружбу та кордон між СРСР і Третім Райхом».
Існування цього протоколу в Москві багато десятиліть заперечували, називаючи «фальшивкою». Бо наявність домовленостей про розподіл Східної Європи між двома диктаторами повністю перекреслювала офіційну радянську версію про «миролюбного» Сталіна, який намагався відтягнути війну.
Тільки в грудні 1989 року спеціальна комісія, а слідом за нею і З’їзд народних депутатів СРСР визнали існування секретного протоколу. Його було офіційно засуджено.
У 2009 році Володимир Путін, на той момент прем’єр-міністр РФ, не лише підтвердив засудження пакту на офіційному рівні, а й також схарактеризував його як «аморальний».
Втім, усе різко змінилося після окупації Криму. У листопаді 2014 року Путін уже стверджував, що в пакті не було нічого поганого, а Польща сама винна. В 2019 році тодішній міністр культури РФ Володимир Мединський назвав пакт «тріумфом радянської дипломатії».
А в травні 2020 року в Держдуму РФ було внесено законопроєкт про скасування документа, який засудив пакт Молотова-Ріббентропа в СРСР. Кремль зайшов на наступне коло.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
