Перемога над зрадою
Здається, всього масштабу Харківського наступу суспільство так і не осягнуло. Наступ під Харковом був результатом довгої та кропіткої роботи величезного колективу Генштабу та ставки головкома. Осягніть все це. І ви усвідомите, ЩО насправді зробили ЗСУ і команда генерала Залужного.
Читати далі
Важке свинцеве небо Харківщини вперто зрошувало легендарний родючий чорнозем об’їзних шляхів чистою водою, наче намагаючись змити бруд окупантських чобіт. Що таке Балаклійщина та Ізюмщина нині? Поки що це суцільне дике поле. Зі щасливими, але голодними людьми.
Читати далі
До початку великої війни більшість українців не вірила, що ми вистоїмо проти повномасштабного вторгнення російської армії. Потім ми стали говорити, що не віримо у те, що зможемо атакувати… У що ще ви не вірите? Ми здатні на все. Вірте у себе. Вірте у ЗСУ. І все здійсниться.
Читати далі
За контрнаступом на сході стоять ті ж люди, які стоять за контрнаступом на півдні. Бо це одна операція. Ще не можна впевнено казати, чи ми бачимо фінальну частину операції, чи вона вже вийшла на пряму. Бо ми тут всі багаторозумні, але дядьки з ГШ та ГК все ж таки знаються трошки більше на цьому всьому.
Читати далі
Цікаво дуже буде після Перемоги, коли вже можна буде, почитати про планування наступу ЗСУ. Як його планували, прораховували, скільки це часу зайняло, в деталях та зі згадками причетних. І, звісно, дуже цікаво, як Генштаб відбивався від нашого загальноприйнятого “двіжняка”- “біжи в ліс, лісу немає, ти біжи, а ліс з’явиться”, на який так багате наше бізнес-середовище.
Читати далі
Сьогодні ЗСУ не тільки звільняють наші території. Вони звільняють голови світових лідерів від страхів та міфів про сильну російську армію. Тепер Росії нема чим погрожувати, окрім ядерної зброї, а з такими аргументами довго за столом перемовин не посидиш. Тому Росія вже скоро втратить весь вплив у світі. Країна-вигнанець, країна-босота, країна-ніщо. Бийте її, женіть її, насміхайтесь над нею. І це зробили ми з вами. ЗСУ, НГУ, прикордонники, волонтери, донатори, всі разом. Всі громадяни. Ми зробили неможливе. У черговий раз.
Читати далі
Наші пруть вперед, практично не зупиняючись. Ударне угрупування ЗСУ практично не зустрічає опору. Просто відчуйте це і запам’ятайте. І просто насолодіться. Усі проблеми будуть завтра. А сьогодні радійте. Сильно радійте. Бо ми повертаємо своє. А вони тікають.
Читати далі
Колись про цей наступ буде написано багато постів та аналітики. Як про перший оперативно-тактичний успіх у наступі (а для нас це новий досвід, ми за ці роки багато чому навчились, але не наступати), якого спромоглися доволі невеликими силами. Ми дізнаємось історії настільки героїчні, що по них можна буде писати сценарії до фільмів. Ми дізнаємося про людей, простих, звичайних людей, які потрапили у ситуації, що зробили їх героями. Деяких, на жаль, посмертно. Як росіяне очікували зовсім іншій сценарій і, коли все пішло як пішло, здригнулися.
Читати далі
В обороні нищити ворога набагато зручніше ніж у наступі. Особливо, коли ворог наступає в надскладних умовах. Коли для забезпечення свого наступу він має витрачати величезні ресурси. Ні економічно, ні в плані військовому нам поспішати немає сенсу. Єдина причина поспішати – це та сама втома від війни. Так, перебіг війни можна прискорити. Для цього треба піднімати ЗСУ в зустрічні атаки. І зазнавати втрат, втрат, втрат. Ми справді готові платити аж таку ціну? Нам важко. Нам скрутно. Але ми маємо вистояти. Для цього оцю втому від війни треба зламати і забути про неї.
Читати далі
Дивлюся я на ситуацію на фронті і розумію, що ми на порозі дуже бурхливих подій. Очевидно, біля Херсону скоро розгорнеться грандіозна битва, результат якої вирішить долю всієї війни. Просто давайте пройдемося по фактах.
Читати далі
Я так розумію, всі продовжують очікувати на якійсь міфічний “контрнаступ” Сил оборони України з потужною артподготовкою по передових позиціях і найближчих тактичних тилах противника, масованими танковими атаками та звільненням чергової “Іванівки” чи “Киселівки”? Так ось, розчарую вас, всього цього ви найближчим часом не побачите. Ніхто нікуди особливо прориватися з боку ЗСУ не буде і навіть не планує, принаймні, зараз. Тому, у кого вже “припікає” щодо “коли вже, коли звільнять Херсон” (або інший окупований н.п., потрібне підставити), дуже наполегливо рекомендую набратися терпіння та витримки. Звільнять, але не “прямо зараз” і “чічас”.
Читати далі
«Краматорськ, Слов‘янськ, Бахмут, Часів Яр і далі – наша дорога простяглася на Східний фронт. Проти ворога тут усе – наша земля, наші люди, наші військові. Майорять українські прапори. Військових переповнює рішучість до перемоги і жага помсти. Зустрічі з нашими воїнами – найкраще, що може статися на фронті. До росіян лише пару кілометрів. А наші хлопці усміхаються, жартують. Дякую нашим воїнам за бойовий настрій та завзяту лють!», – пише Петро Порошенко, який разом із депутатом польського Сейму Павлом Ковалем побував на Донеччині. Українські захисники подарували п’ятому Президенту та польському депутату сувеніри – тубуси від «Стугн», якими підбили російські танки.
Читати далі
Я з нетерпінням чекаю контрнаступу ЗСУ, який очистить Україну від ворога. Я вірю, що такий контрнаступ буде. Але знаєте чого я боюся? Того, що контрнаступ почнеться невчасно. Раніше, ніж треба. Пам’ятаєте, як це було влітку 2014 р? Ми не здогадувалися, яким розчаруванням той наступ закінчиться. Ми не маємо права піддатися бажанню здобути просте рішення і поперти в контрнаступ невчасно. Раніше, ніж Москва виснажить свої сили. А вона їх виснажить. Її сили не безмежні. У наступ ми обов’язково підемо. Тоді, коли вирішить командування ЗСУ. Не комісари влади і не політики. А воєначальники.
Читати далі
Контрнаступ – то не “враг бєжит, бєжит, бєжит”. То кожен метр із кров’ю та потом. То арта, яка працює з двох сторін цілодобово по всім цілям, то атаки та контратаки. То засідки та бої в забудові. А ще втрати. Для тих, хто сміявся, що поки ми коптери та позашляховики передаємо в ЗСУ, а орки просять лопати, погана новина. Окопи копають не екскаватори, а бійці лопатами та кирками, з якими у нас теж не слава Богу. Так що тримаймо стрій та допомагаємо ЗСУ. Буде дуже важко. Але не так, як в тілівізорі. Бо «важко» в тілівізорі з центра Києва і «важко» в піхоті – то різні ступені важкості.
Читати далі
Почитайте/послухайте звернення міністра оборони Олексія Резнікова щодо наших потреб у зброї. Там викладено логіку, в якій Міноборони почало працювати не сьогодні і не вчора. Багато чого стане зрозумілішим. Якщо не поповнювати втрати, неминуче настане момент, коли серйозно відповідати стане нічим. І не буде сил для контрнаступу. Головне – це сигнал Росії, що вона не зможе виснажити українську армію та отримати значну перевагу. Це найкращий стимул для припинення війни, поки вона не закінчилася зовсім погано для Кремля. Цю логіку Резніков доносить нашим партнерам у нон-стоп режимі. Це нелегка праця, бо ніхто не очікував, що ми протримаємось так довго.
Читати далі
Треба чекати і триматися. Зараз важкий період війни. За просторікуванням про Чорнобаївку і про «численні перемоги» почав губитися тверезий погляд на події війни. З’явилося бравурне бахвальство та вже невдоволено-пихате «А чому ми ворогів ще не розбили?». До перемоги нам ще шлях неблизький. І це треба спокійно усвідомлювати, аби згодом не падати у відчай від не тих новин, яких ви чекали. І тим більше, аби не волати «Зрада!». Ми мусимо робити все від нас залежне для того, щоб ця війна не просто скінчилася. А щоб ми у ній перемогли. Тримайте голови холодними. Вірте в Збройні Сили України. Підтримуйте їх усіма наявними засобами.
Читати далі