Вісті з фронтів. 09.06.2023
“Передчасна еякуляція” – доволі розповсюджена форма сексуальної дисфункції у чоловіків.
Але в якості оперативно-тактичного прийому вона може носити й досить позитивне значення.
1. Командування угрупування військ (УВ) “Восток” починаючи з 4 червня намагалося хворобливо вирішити для себе одне, але вкрай важливе питання – “це вже воно, чи ні…”. Ситуацію у смузі його відповідальності ускладнював цілий ряд факторів, які додавали до неї безладу та хаосу в їхній уяві:
– коментарі та заяви офіційних представників вищого військово-політичого керівництва України про те, що “зараз почнеться” і “вже ось-ось”.
– істерика, яку з приводу початку активізацї ЗСУ у цій операційній зоні створила сама російська пропаганда (як офіційна, у вигляді генерала Конашенкова з його десятками знищенних “Леопардів”, так і напівофіційна, у вигляді телеграм-воплів різноманітних “z-воєнкорів”).
– а головне – зовсім нестандартний характер дій самих передових підрозділів ЗСУ, які були розгорнуті на цьому операційному напрямку.
2. В принципі, ситуація для російського командування почала “загострюватися” ще 2 тижні тому. Спочатку, оперуючи підрозділами від взводу до 1-2-х рот, ЗСУ провели низьку тактичних дій, внаслідок чого зуміли відтіснити російські передові підрозділи східніше Великої Новосілки з ряду важливих позицій та рубежів (так, мова йде про район с. Новомайорське та с. Новодонецьке).
Але вирішальними у цьому сенсі стали саме 4, 5 та 6 червня (так, саме тоді, коли треба було “позатуляти пельки”). Бо вже зранку 7 червня російське командування опинилося перед цілком реальною перспективою прориву першої лінії своєї оборони за напрямками Новодонецьке – с. Керменчик та Новомайорськ – Керменчик. Причому було очевидно, що українське командування ще не ввело у бій свої основні сили, розгорнуті на цьому напрямку.
3. Об’єктивно ці дії ЗСУ створювали цілком очевидну загрозу для тактичної групи зі складу сил УВ “Восток”, яка оборонялася південніше Великої Новоселки, в районі Сторожове – Урожайне – Макарівка – Старомайорське. І здавалося, що тепер настала ясність – “участок главного удара укропов определён”.
Відповідно, російське командування почало реагувати:
– вогонь відкрила основна маса замаскованої артилерії противника на цьому напрямку (й тут же була “вскрита”).
– прийшли “у рух” резерви противника (принаймні їх основна маса, 8 бригад\полків із 10-ти зосереджених в цій операційній зоні).
– у хід пішов активно “повітряний компонент”.
Однак, саме в цей момент трапилося 2 речі:
– українські війська “раптово” одночасно з районом східніше Великої Новоселки активізувалися зранку 7 червня й по напрямку Оріхів – Токмак.
– а у російських штабах і органах бойового управління прийшли до парадоксального висновку, що усе те, що відбувалося протягом кількох тижнів східніше Великої Новоселки, є “відволіканням уваги”, а головний напрямок удару ЗСУ є напрямок “на Мелітополь”, і тому варто основні резерви задіяти саме по дирекції Токмак – Мелітополь.
4. Але за своєю суттю, насправді, ситуація у смузі відповідальності УВ “Восток” зранку 7 червня почала розвиватися трохи по-іншому, ніж це уявляли собі у російських штабах, у зовсім несприятливому для росіян напрямку, що вилилось у наступних факторах:
– Як я писав ще місяць тому стосовно УВ “Днепр” та УВ “Восток”, російське командування, врахувавши свій досвід торішньої “оптимизации позиций в Харьковской області”, вибудувало оперативне шикування своїх військ (сил) у цих смугах у двоешелонному вигляді. Де в першому ешелоні були розташовані порівняно невеликі сили, які повинні були протидіяти тактичним проривам ЗСУ, а основні сили розташовувались на відстані 20-30 і до 40 км від першої лінії у готовності реагувати на дії українських військ оперативно-тактичного масштабу (так, ті самі 10 бригад\полків).
На практиці вийшло, м’яко кажучи, трохи інакше, ніж замислювалось російським командуванням. За визнанням самих росіян, на всіх ланках бойового управління тактичного рівня від ротного до полкового\бригадного, як тільки ситуація набувала складного характеру, майже усі російські командири (начальники) відповідного рівня починали характеризувати ситуацію як “критическую” й вимагали посилення. Перевірити відповідність оцінки підлеглими ситуації реальному становищу у кожному випадку, звісно, російські штаби не могли на практиці, тому були вимушені починати “раздёргивать свои резервы”, вірячи підлеглим структурам “на слово”. Очевидно, що в такому разі ніяких резервів не вистачить.
– Уся ця “нервовість” і готовність “миттєво реагувати” на будь-які активні дії ЗСУ у своїй смузі відповідальності призвела до того, що основна маса артилерії, якою командування УВ “Восток” передбачало “відбивати наступ”, була зарано пущена у справу й фактично “вскрита” відповідними засобами розвідки ЗСУ (ви правильно зрозуміли, наступила та сама “передчасна еякуляція”).
Так, підрозділи ЗСУ, які діяли на вказаних мною вище напрямках та ділянках, понесли від цього певні втрати (включаючи до 20 одиниць бронетехніки), але сама російська артилерія відчула у всій своїй повноті значення такого терміну як “контрбатарейна боротьба” за участі РСЗВ “Хаймарс” та з використанням боєприпасів штибу снарядів “Ескалібур”.
За даними джерел у російських штабах, одномоментно більше 30-ти вогневих артилерійських підрозділів рівня батарея-дивізіон зазнали вогневого впливу й або понесли чутливі втрати (були знищені), або були вимушені міняти свої вогневі позиції та здійснювати маневр. За російськими даними, за цей короткий проміжок часу (між 4 та 7 червням) лише на цих напрямках і ділянках одночасно було “безвозвратно” втрачено до 48 одиниць артилерійських систем (калібром більше 100-мм) та установок РСЗВ.
– Загалом за вказаний час передові підрозділи противника та сили й засоби їх підсилення з числа оперативно-тактичних резервів вже встигли понести втрати у розмірі (від 730 до 820 в\сл вбитими та “пропавшими без вести”, а також від 1550 до 1600 санітарними). Противник на цих ділянках і напрямках за цей короткий термін часу втратив також більше як 50 одиниць військової техніки й, що важливо, значну кількість автотранспорту (від 25 до 30 одиниць), що суттєво вплинуло на рівень мобільності та маневровості його військ і системи його логістики. Знищено не меньше 12 одиниць старих танків (штибу Т-54\55 та Т-62, які використовувались як нерухомі вогневі точки).
5. На даний момент ситуація в смузі відповідальності УВ противника “Восток” характеризується наступними особливостями:
– Командування військ противника, судячи зі всього, продовжує вважати, що головний удар ЗСУ в цій операційній зоні послідує саме по загальній дирекції Оріхів – Токмак – Мелітополь, а всі дії ЗСУ на напрямках Волноваха та Маріуполь є “допоміжними”. Навіть не дивлячись на той факт, що “прорив у Керменчика” може цілком реально з “уявно-гіпотетичного” перетворитися на цілком реальний. Й більше того, має усі шанси набути оперативно-тактичного значення.
– Командування військ противника в смузі відповідальності УВ “Восток” вже задіяло, як я сказав, 8 із 10 своїх резервних формувань рівня полк\бригада. І, до речі, їх підрозділи вже встигли навіть понести втрати у результаті боїв в районі Оріхова та Великої Новоселки.
– І саме цікаве, навіть не дивлячись на ту саму “передчасну еякуляцію” у вигляді “демаскування власної арти власними ж руками” та штурханини з власними резервами, російське командування УВ “Восток” в кінцевому рахунку, судячи зі всього, так і не вирішило для себе – так це вже “наступ” чи просто “піздьож”.
Протягом суботи-неділі спробуємо подивитись на інші напрямки та операційні зони, де також відбувається багато цікавого.
