Саме зараз формується нація

Зараз саме росіяни зробили максимальний внесок в формування нації і в національну ідею. Майже немає тих, хто ще не впевнений через кого і чому все так, як є сьогодні. Хто винен. Ніхто не хоче миритися. Ніхто не хоче домовлятися. Бо розуміють до чого це призведе. Що якщо ми не переможемо, то всі загинемо або згинемо в таборах.

Читати далі

Кожне ілюзорне сподівання ранить нас самих

Все зараз не дуже просто. Бо зараз в повітрі щось дуже схоже за відчуттями на перші дні вторгнення. І це не про ядерну зброю. Це про невизначеність і неясність. Це втома. Це руки трикутником над головою і – чік, я в домікє. Це спроба якось захиститись та видихнути те, що давить. Але, на жаль, ще не час.

Читати далі

Чим ефективніше б’ємося, тим вищі шанси на перемогу

Ми не можемо перемогти в лобовому зіткненні. Бо окупантів банально більше. Тому ми маємо перемагати вмінням, навченістю та ефективністю. Бо навіть новітня зброя – то люди. Бо кожен звільнений метр наших територій – то метр, який пройде своїми ногами піхота. Пройде та закріпиться на нових рубіжах. І як не крути, все впирається в піхотинця. В сьогоднішніх реаліях – в десятки, сотні тисяч цивільних людей, які ніколи не думали про військо, зброю, війну. Але сьогодні от воюють. Саме тому ми займаємося підготовкою молодших командирів піхотних відділень із вчорашніх цивільних людей.

Читати далі

Зима буде не легкою

За контрнаступом на сході стоять ті ж люди, які стоять за контрнаступом на півдні. Бо це одна операція. Ще не можна впевнено казати, чи ми бачимо фінальну частину операції, чи вона вже вийшла на пряму. Бо ми тут всі багаторозумні, але дядьки з ГШ та ГК все ж таки знаються трошки більше на цьому всьому.

Читати далі

Щоб людей, які побачать перемогу, було більше (фото)

Більшість людей, які зараз воюють, не вибирали собі професію військового. Вони не обирали долю – захист держави зі зброєю в руках. Вони цивільні, дуже мирні люди, яких руzька наволоч примусила взяти в руки зброю і йти воювати. Воювати і гинути. Бо війна без втрат – то тільки в кіно. Наш тренінг так і зветься – тренінг командирів піхотних відділень у військовий час. За кожним з цих людей, як мінімум, 10 його підлеглих. Бо це не АТО. Не буде часу та шансу виправляти помилки в окопах. Або залишився живий, або загинув. А саме страшне, що загибель не гарантує того, що ворог не піде далі. Тому задача піхотного відділення – дожити до піхотного бою, вступити в бій, в піхотному бою перемогти і знищити ворога. Все дуже просто. А ми просто будемо вчити, як робити це ефективніше. Ефективно вчити. Або ніяк. 

Читати далі

Заламування рук і срачі не на часі

Ми навіть не намагаємося зрозуміти, по якому краю досі йдемо. Замість цього якісь нескінченні срачі. Чи то така самотерапія? По-українські. Почав по діагоналі читати стрічку. Нерви здають. Таке враження, що дійсно щось вимикаєтеся в головах. Що з нами, люди? Війна не закінчиться через те, що ми від неї втомилися. Поки вона, війна, не втомиться через нас, вона не закінчиться. Поки ворог не закінчиться до критичного рівня, вона не втомиться. 

Читати далі

Вони не зупиняться, якщо ми їх не зупинимо

У мене погана новина для тих, хто з насолодженням тягає пост про зрадоньку в Пісках та обсмоктує це. Ласкаво просимо в реальність. Може, нарешті в ваших тупих головах щось переключиться, і ви зрозумієте, що зараз таке кругом. Що кожен населений пункт, який ми залишили, ми захищали такими ж зусиллями. Кожен кілометр фронту, в 99 випадках зі 100, залишали саме так. І що було ще гірше. Так, є обережний оптимизм щодо того, що ми зупинили швидке просування, але нам треба денно і нощно готуватися. Ще нічого не вирішено. Ще під загрозою існування України.

Читати далі

Куємо кадри для перемоги (фото)

Ми звернулися з пропозицією до головнокомандувача, щоб всі передові напрацювання по навчанню людей реалізувати на практиці в одному місці у взаємодії з викладачами та сержантами-інструкторами. В умовах наближених до бойових. Умовно кажучи, навчити вчорашніх цивільних, які зараз неформальні лідери в підрозділах, не просто базовим знанням, але й підготувати з них командирів відділень, які самі зможуть навчати своїх людей. Ми запропонували відкинути всю воду та академічність мирного часу і навчати прикладним речам з досвіду АТО/ООС та другої війни. І ми отримали підтримку від Залужного, від командувача одного ОУВ та від начальника одного з військових вишів. Щоб нікого не нервувати, назвали то всьо пілотними тренінгами молодших командирів піхотних підрозділів і скоро вийдемо на перший випуск.

Читати далі

Росіянам потрібна пустеля, а не наші міста

Розумієте, росіянам сьогодні не потрібні наші міста. Їм не потрібна забудова. Вони не збираються її використовувати та відновлювати. В більшості випадків не збираються в них жити самі. Їм не потрібні люди в окупованих населених пунктах. Вони їх з часом вивезуть або змусять виїхати. Все, що вціліє, вони розграбують. І навіть якщо там не буде комунікацій та цивілізації, це буде краще, ніж у них дома. Але це тимчасово. Поки не приведуть до стану, в якому буде неможливо жити. Зараз їм потрібні відстані. Відстані та площі, які вони міряють лінійкою на картах. Пустеля. Їх це абсолютно влаштовує. Вони просто лишають після себе спустошені територій. І вони будуть це робити й надалі. Бо поки що тільки так можуть отримати перевагу.

Читати далі

Довіряємо армії сьогодні та готуємось до завтра

Кожного дня на фронті ворог несе втрати. І єдине, що може зупинити ворога, – це втрати. Але не буває втрат у ворога без наших. Просто зрозумійте це. Просто усвідомте це. Ще нічого не вирішилось. Кожен день, який ми з вами живемо, ми живемо в борг. Бо хтось в цей день віддав своє життя. І не вийде по-іншому. Бо вони прийшли, щоб знищити нас. Кращі сини та доньки України гинуть не тому, що щось не так, а тому, що ціною свого життя подарували нам сьогодні. Щоб ми з вами могли вибороти завтра. Можливо, вже ціною свого життя. Але того ніхто не знає. І то буде завтра.

Читати далі

Як сонце кожного дня сходить, так ми переможемо

В мене дуже багато знань за ці три місяці. Я знаю стільки різної фігні, якої мені не потрібно було ніколи знати, що сам в шоці. Але це вимотує. Чи втомився я? Я не знаю. Бо в мене суцільне окам’яніння довжиною в три місяці. Чи здають у мене нерви? Чи лупашать мене емоції? А як ви думаєте? Але є одна маленька деталь. Я не маю права на публічну втому, на публічні нерви, на публічний розпач чи зневіру. Кожен із нас, зараз і до кінця війни, не має права на публічні деструктивні та негативні емоції, які підривають моральний дух та віру у перемогу. У нас всіх є одна проста задача – “Щоб віра моя була гранітом”. Щоб кожен із нас ніс впевненість в нашій перемозі. Бо немає в нас іншого вибору крім перемоги. Інакше знищать нас. Як не всіх, то більшість.

Читати далі

Хто вам сказав, що все вже закінчилось?

Так, як було, вже не буде. Ніколи. І війна, вона поруч. Зараз. І ніхто не скаже, як і що треба робити та як жити. Бо ніхто не знає. Просто пам’ятайте, що ми стримуємо ворога, який має більший ресурс. Ми його досі стримуємо. В нас досі не вистачає озброєння та боєприпасів. І лінія фронту йде все ще на нас. Ми все ще йдемо по краю. І кожного дня може не бути наступного дня для кожного з нас. І як і раніше є загроза існуванню держави. Нема сьогодні минулого. Нема сьогодні майбутнього. Тим більше ніякого політичного майбутнього. Є тільки сьогодні, де треба просто пахати на фронт та на перемогу. Всім. Сьогодні є тільки ЗСУ, від яких залежить наше завтра.

Читати далі

Починається медійна атака на керівництво ЗСУ (фото, відео)

Зараз, знову як і 14 році, починаються антидержавницькі по своїй суті дії. Сіється недовіра до керівництва ЗСУ та формується пул “обіжених” офіцерів, які по різним причинам «не змогли», і вони в Дніпрі бажані гості. Вже формується суспільна думка, що щось не так, не правильно, не ефективно. Але зараз ціна інша. Це не АТО, не ООС. Досі під загрозою майбутнє та навіть існування України. Якщо ми не захистимо керівництво ЗСУ та в корні не будемо рубати такі речі, нам знову просунуть якогось “ваєначальніка”, близького до дніпровских політиків. А в нас війна. На знищення. За виживання.

Читати далі

Прізвище Хомчак вже ніхто не пам’ятає?

Як і не пам’ятають його “реформи”? Як він проявив “чудеса ізобретательності” і скоротив артбатареї вполовину? Як він, до моменту передачі посади, скоротив по факту наявність возимого БК для артилерії з 9 до 1,5-2, а в кращому випадку, до 3 в сумі? А прізвища людей, які просували цього геніального полководця, відбілювали його після Іловайська та лобіювали його призначення в 2019? У артилеристів, яким порізали батареї та які задихалися від нехватки БК, дня не проходить, щоб не згадувати цього «ваєначальніка». І дуже багато його ідей “оптимізації” ЗСУ, які він просував в ОП, які теж аж ніяк не підсилили ЗСУ, теж всі забули?

Читати далі

Неготовність до реальності

Реальність перших днів війни, коли артою та точками палили сотні одиниць техніки та розстрілювали з цивільних автівок колони під Харковом – це зовсім інша реальність, ніж та, що зараз на фронті. Дуже багато випадків коли суспільство переоцінює себе та недооцінює ворога. Зараз чи не найважливіше – зібратися до кучі та триматися за стійкість, як за головну рису, перш за все, для себе. Бо зараз все вирішує стійкість. Кожного дня. Кожної години. Чомусь багато кому почало здаватися, що все вже минулося. Але це ілюзія, яка народжує неготовність до реальності.

Читати далі

Про контрнаступ для любителів ейфорії

Контрнаступ – то не “враг бєжит, бєжит, бєжит”. То кожен метр із кров’ю та потом. То арта, яка працює з двох сторін цілодобово по всім цілям, то атаки та контратаки. То засідки та бої в забудові. А ще втрати. Для тих, хто сміявся, що поки ми коптери та позашляховики передаємо в ЗСУ, а орки просять лопати, погана новина. Окопи копають не екскаватори, а бійці лопатами та кирками, з якими у нас теж не слава Богу. Так що тримаймо стрій та допомагаємо ЗСУ. Буде дуже важко. Але не так, як в тілівізорі. Бо «важко» в тілівізорі з центра Києва і «важко» в піхоті – то різні ступені важкості. 

Читати далі