Повільний контрнаступ і F-16

Субʼєктивне.

Перша відмінність контрнаступу, який йде зараз, від того, що було на Харькові/Лимані/Херсоні, – це кількість оборонних фортифікацій РФ.

У 2022 році у російського командування ще був настрій типу “та мы еще в Киевскую область вернемся! Мы возьмем Одессу и Николаев! Мы будем наступать, какая оборона против хохлов, вы чего?”.

Але час змінив їх світоогляд. І вони проаналізували свої помилки.

Лінія оборони росіян має загальну глибину від 20 до 40 км. Це три лінії фортифікацій. Перша сама слабка, бо вона була близько до лінії зіткнення, а під постійним вогнем багато не нафортифікуєш.

Друга – це вже серйозні фортифікаційні укрепи, вони в 10-15 км від першої лінії (цифри дуже умовні, бо все залежить від району та рельєфу).

Остання лінія в 25-40 км від першої лінії. Там росіяни будуть старатися дати найважливіший опір, якщо перші лінії падуть.

Така оборонна система зразу відкидує для нападаючої сторони стратегію “швидких проривів”. Бо прорвавши лінію оборони, через це “вікно” ти повинен швидко закинути штурмові резерви, які підуть по тилах, знищуючі логістичні компоненти, резерви та інше. Але при існуючій системі цей штурмовий резерв просто упреться в другу лінію, буде зупинений і розйобаний артою та авіацією, в той час поки наша арта та ППО будуть тільки підтягуватись до нової лінії зіткнення.

Саме тому нинішня тактика нашого ГШ – це максимально економне просування, яке повинно реалізовуватись системно, максимально широким фронтом, причому тиск повинен бути постійним на декількох ділянках, і основне завдання при цьому- знищення арти, ПРО, штабів та складів. Щоб коли мі підійдемо до третьої лінії, у ВС РФ був дефіцит і в снарядах, і в вогневих можливостях, і в ЗРК. При цьому треба розмотати якнайбільше техніки та особового складу, не давати їм організовано відступати, а максимально знищувати вже на перших лініях оборони. Все це робиться достатньо обмеженим контингентом, бо наш ГШ розуміє, що важливі бої ще попереду.

У відповідь ВС РФ пробує робити штурми на ділянках, де ми в обороні (Донецьк/Куп’янськ), та підключає штурмову авіацію для зупинення просування української бронетехніки.

Виходить не дуже, контраатаки вони роблять дуже обмеженими резервами, бо економлять сили та засоби на майбутнє. В підсумку штурмові групи без резервів, які не мають вогневу підтримку та точність ураження на рівні ЗСУ, просто отримують маршал.jpg.

Штурмова авіація РФ працює та, не можу сказати, що нічого не знищує. Питання в тому, що вони це роблять у небі, в якому в них немає переваги. Тому за знищений танк чи БМП приходиться розраховуватись Ка-52. Непоганий розмін, і треба не дати їм навчитися використовувати авіацію ефективно. Але чим ближче ЗСУ буде підходити до Маріуполя/Мелітополя/Бердянська, тим ближче вони будуть до Крима.

А Крим – то вже велика військова база. Там багато аеродромів, ППО, там кораблі. Воювати з противником, який може підняти у повітря пару ескадрилій і бити КАБами та ракетами по наших військах у такому режимі, що ППО просто тне буде встигати – це те, з чим ми зіштовхнемося на третій лінії опору.

Так а що ж там з F-16? Чому я їх згадав спочатку?

F-16 – це дуже коштовний, але і дуже ефективний інструмент, який буде мати максимальну ефективність в перший місяць війни. Є таке поняття “вікно можливостей”. Як з Хаймарсами. Коли вони “неочікувано” зʼявились, ЗС РФ не були готові до появи такої зброї. Хоча неправильно, вони були до цього готові, але не мали часу, щоб проаналізувати в реальних бойових діях та пропрацювати алгоритми протидії. Тому Хаймарси продемонстрували найбільшу ефективність саме в перші місяці. Потім вже на них знайшли протидію, потім ми почали використовувати Хаймарси з аналізом протидії, кароч, вічна боротьба меча та щита, але ми зараз не про це.

Я, звісно, не Арестович і не Жданов, в мене немає космічного каналу зі Всесвітом, і каву Залужному під час його розмов зі Столтенбергом і Міллі я не приношу. Але, дивлячись на ті події, що були, моє субʼєктивне враження зараз таке, що F-16 ми отримаємо тоді, коли для них буде максимальне вікно можливостей. Тоді сучасні літаки, що мають дуже різноманітні підвіси для різних задач, як знищення ППО та крилатих ракет, крилаті авіабомби, і що дуже важливо, які можуть протидіяти сучасній авіації ЗС РФ, бо як правило зіткнення винищувачів 4 покоління та винищувачів 4 плюс закінчується для перших не дуже успішно. За рахунок того, що другі “бачать” перших на набагато більших відстаннях. І можуть їх збивати з них.

Чому б не поставити F-16 на аеродроми зараз? І чому б не почати виконувати задачі вже сьогодні?

Ну, по-перше, поки ми дійдемо до третьої лінії, ворог вже навчиться їм протидіяти, і цей козир буде реалізований не на повну можливість. По-друге, аеродроми, куди поставлять F-16, будуть постійно під вогнем. І ми можемо втратити дуже коштовні літаки ще до того, як вони себе покажуть у вирішальному зіткненні. А їм ще Кримські бази накривати, так що таким ресурсом треба розпоряджатися максимально ефективно.

Який висновок. Ну тільки такий, що ми бачимо перший акт спланованої шахової партії, на яку поставлено забагато. Планування такої операції проти такого противника ще не було у світі, тому все залежить від системного підходу знищення та аналізу реакції ворога, якому потрібно зараз реагувати на просування ЗСУ широким фронтом. Там, де оборонна стратегія противника допуститься помилок, – на цих напрямках ми можемо більш активно розвивати успіх, але загальна ціль зараз не в цьому, а якраз у системному знищені особового складу, арти, ЗРК та авіації, не втрачаючи координації зі флангами, які повинні витримувати поставлений темп.

Так що чекаємо, коли ЗСУ підійдуть до вирішального рубежу, і коли в небі запанують F-16. Тоді можна буде про щось казати конкретне.

А поки робимо свою справу.