Вони прийшли не за перемогами

Я так зрозумів, що на питання «коли закінчиться війна» відповідь «ніколи» вам не подобається (хоча це правильна відповідь, такий сюрприз). Тоді даю вам більш конкретну відповідь.

Читати далі

Табу на страшні слова

Називайте речі своїми іменами. Називайте війну війною. Не бійтеся цього слова. Слово – це просто звук, а війна вже тут. Вона вже прийшла, і цього не змінити. Називайте війну війною. Не ховайтеся від правди, якою б вона не була. Бо щоб війна не прийшла знову, недостатньо не називати її ім‘я. Щоб війна не прийшла знову, потрібно буде дуже багато зробити. Війни не буде тільки тоді, коли ворог буде боятися вимовити слово «українець». Щоб не накликати. 

Читати далі

Невідомий відомий Мамай

Серед загальновідомих символів України є один особливий, який ніби зажди ховається на самій межі зору. Ніби завжди поряд, але ви його не бачите, якщо не захочете побачити. Але якщо захочете, захочете насправді, то побачите його скрізь. Це козак Мамай. Будь-який українець зчитає всі символи швидше, ніж професор семіотики з «Коду да Вінчі». Але не всі у світі, як ми бачимо, розуміють один з прадавніх символів нашої землі. Хоча це і не просто символ. Це ніби дорожній знак. Попередження. Встановлення рамок правил. Погроза і запрошення водночас. «Я козак Мамай. Мене не займай».

Читати далі

З війни не повертається ніхто

Ніхто з нас вже ніколи не зможе остаточно повернутися з війни, навіть ті, хто був у тилу. Повернутися у «до» неї. Повернути того себе, що був тоді. Все змінилося. Всі змінилися. Просто хтось змінився менше, а хтось змінився більше. Змінився цілий всесвіт, і не помічати це – дурість. Навіть коли шматки металу перестануть вражати людські тіла, війна не скінчиться. Ви будете знати, що вона тут. Що вона поряд. Що вона чекає. Ви будете бачити війну щодня у дзеркалі. Тому що війна – це не про метал в тілі. Це про метал в очах.

Читати далі

І після перемоги треба бути готовим до війни всім і завжди

Після кінця будь-якої війни будь-яка влада стикається з вибором з двох опцій. Рівно дві можливості. Не більше, не менше. Можливість номер раз. Забути про війну якомога скоріше і зробити так, щоб забув народ. І це означатиме, що війна повернеться. Але є і другий шлях. Друга можливість. Прийняти нову реальність. Зрозуміти, що війна точно буде ще. Може, за рік. Може, за сто. Але буде неодмінно. Що треба робити? Бути готовим. Мати армію сильнішу, ніж у них. Мати зброю краще, ніж у них. Мати розвідку краще, ніж у них. Мати економіку, мати науку, і головне – мати розуміння, що ти у небезпеці постійно. І робити висновки. Si vis pacem, para bellum.

Читати далі

Вони всі – путіни. Вони всі – росія

Перемагати треба не тільки армію РФ, чи Путіна особисто. Перемагати треба колективну Росію. А це неможливо тільки при стратегії «вийдемо на кордони 23.02.22». Це неможливо і при концепції кордонів станом на 2013 рік. Це абсолютно інша задача. Це задача денацифікації 140 мільйонів особєй. Тому ще раз. Ми переможемо. Варіантів немає. Але кого ми переможемо – Російську Федерацію, Путіна чи всю колективну Росію – це велике питання. І це питання головне. Бо від нього залежить інше, коли буде наступна війна – за рік чи за століття.

Читати далі

Найкращій прогноз на тему «Коли закінчиться війна»

Війна ця триває вже сотні років. Війна буде продовжуватись завжди. Тому що ця думка приємна для росіян. Тому що це образ мислення. Тому що вони хочуть бути саме такими. Тому що вони саме такі. А ми – ні. Але саме від нас залежить формат цієї вічної війни. Чи буде це нова гаряча фаза, в якій на фронт повернемось і ми, і наші діти, а потім і онуки. Або це буде дипломатична гра, у якій квітуча, багата, спокійна, озброєна до зубів Україна слідкуватиме за тим, щоб уламки Російської Федерації займалися конфліктами між собою і не мали часу на підготовку нового вторгнення до нас.

Читати далі

А завтра була війна…

На цій світлині, менше ніж за добу до війни, я ще не знаю, що це наша крайня спільна фотографія на дуже довгий час. І, мабуть, ще не знаю, що насправді означає слово «біль». І «порожнеча». І «безсилля». Я знаю, що я роблю все, що можу, щоб витягнути Тайру. І я знаю людей, які роблять ще більше, ніж моє «можу». Але цього поки що недостатньо. Але я знаю – або вірю, що коли ми витягнемо її і зустрінемось всі разом, то принципово зробимо таку саму світлину. Втрьох. І будемо посміхатися на ній. Щиро. Як посміхаються люди, які не знають свого майбутнього, але готові до нього, яким би воно не було. На березі Азовського моря. У нашому Маріуполі.

Читати далі

Тероборона – це про дуже різне

На якомусь черговому, -надцятому запитанні «ти в ТрО чи в ЗСУ» я все ж таки почав трошки нервувати. А це погано. Принаймні для оточуючих. Давайте на третьому місяці великої війни все ж розберемось. Багато, неймовірно багато людей пішли на війну добровольцями. Але саме слово «добровольці» як термін залишилось десь у 2014-15 роках і не набуло нового значення. І тепер значна частина населення використовує значення «тероборонець» у значенні «людина, яка добровільно взяла в руки зброю після ранку 24 лютого». Але це не зовсім правильно. Інколи – не правильно зовсім.

Читати далі

Не забувайте про війну. Бо вона не забуває про вас

Війна відходить, відповзає нібито у тінь. Це відбувається поступово – але це відбувається. Під розповіді про те, що війна закінчиться от-от. Але вона не закінчиться от-от. Попереду ще багато всього. Багато руйнувань. Багато смертей. Ми, звичайно, переможемо. Це зрозуміло і нам, і всьому світу. Але буде важко. Вже важко. Війна намагається сховатися, зменшитися, але стати ще більш лютою, ніж була до цього. Не забувайте про війну. Навіть якщо у вашому місті сьогодні тихо. Війна тут. Війна поряд.

Читати далі

Вони бояться нас. Нас всіх

Російські окупанти в себе вдома, повернувшись до своїх жон, закривають обличчя балаклавами. Вони знають, що вони зробили. І вони страшно, неймовірно ссуть наслідків. Їм це підказали самі інстинкти. Як тваринам, які розмародерили хату у відсутності хазяїна. І вони праві. Праві в тому, що бояться. Тому що ми прийдемо. І спитаємо. З усіх них. Похрін, як ви ховаєтесь. Похрін, де ви живете, похрін взагалі все. Більше того, це відбувається вже. І так має бути. Тому що Буча. Тому що Бородянка. Тому що Маріуполь. Тому що Україна.

Читати далі

Ми не використовуємо історію зараз. Ми створюємо цю історію

Зазвичай на війні і державна, і недержавна (народна) пропаганда використовують відсилання до історії своєї країни. Вірші поетів з підручників, патріотичні картини, відомі за школи, порівнюють зі знаковими війнами минулого. Це робиться колись свідомо, а колись абсолютно автоматично для того, щоб відомими всім образами мотивувати націю на подальшу боротьбу. Наша війна не така.

Читати далі

Ми будемо говорити про цю війну

Є війни, про які не говорять. А українці будуть говорити про війну. Так, тим, хто виживе, буде за ким – і за чим – сумувати. Але ми будемо згадувати і наші перемоги. Наші спільні бої. Нашу спільну роботу. Жарти про Чорнобаївку. Сумських трактористів. Момент незрівнянного, неймовірного героїзму нації. Момент, коли одна країна – не найбагатша і не найбідніша, не найхолодніша і не найтепліша – змінила увесь світ за лічені дні. Ми будемо говорити про це. Тому що наша війна не загарбницька і не позорна. Вона героїчна.

Читати далі

Українці

Ці люди, яких ми виводили під абсолютно апокаліптичний міст, підірваний з одного боку і заставлений порожніми машинами з іншого, ці люди, що полишали за спиною своє старе життя, свої будинки, світлини, чашки, свою роботу, свої альбоми і папери – все те, що складало їхнє звичне життя, все те, де зараз у вогні нишпорять однотипні, одноразові істоти, – ці люди знаходили в собі сили посміхатися. Крізь втому. Крізь сльози. Крізь абсолютно незрозуміле майбутнє.

Читати далі

Полишаємо шапкозакидальництво і готуємось до тривалої боротьби

Генштаб повідомляє, що ворог усе частіше переходить до оборони. З одного боку, це добра новина – не вийшов не лише бліцкриг, але й тактика «продавлювання» нашої оборони. Але це також означає, що вибивати ворога доведеться тривалий час. І до цього треба готуватися вже зараз. Бо до понад 100 тисяч основного війська, яке ворог ще має в Україні, він може через приховану мобілізацію додавати ще і ще. А паралельно тероризувати українців, розстрілюючи мирні міста, атакуючи гуманітарні коридори і скидаючи бомби на дітей. Життя чи свої, чи чужі для орди не важливі. Вірте в ЗСУ. Вірте у перемогу. І вона буде. Великою для нас і жахливою для них. 

Читати далі