В Ірпені тоді пекло було всюди (фото, відео)
Ви знаєте… Одним із найпомітніших моїх минулорічних постів в дуже вузьких колах став допис про дідуся і синю ізолєнту. Можна впевнено сказати, що він став легендарним, бо хвилин за 10 набрав кілька тисяч реакцій та кілька сот репостів. Легендарним, бо за ці ж 10 хвилин фейсбук його нещадно зніс.
Тоді мене це одночасно і здивувало, і ні. З одного боку, всім відомий підхід соцмереж (не тільки Цукерберга) до уникання жахливих тем та уміщення користувачів в світ, де кольорові поні їдять веселку та випорожняються метеликами. З іншого, до цього посту про синю ізолєнту я писав не менш страшні речі.
І чого б це раптом я заслужив на бан саме тоді, я не розумів. Аж до сьогодні.
Прочитав про те, що, виявляється (який сюрприз!), Мета та інші соцмережі видаляли проукраїнські дописи і навіть верифіковані профілі Держдепу (!) на вимогу ФБР, а тій ту вимогу надсилала наша рідна… СБУ. Ось тут все написано, і там же є звіт.
І воно, звісно, чого мені дивуватися, якщо загалом відомо, що спецслужби у нас і не реформовані, і перенасичені російською агентурою, та, зокрема, кишенькові цуцики служби безпеки до широкомасштабки приходили до мене на роботу розбиратися, чого це я ходю на акції протеста проти Шкарлєта.
Але ж, курва, все одно дивує. І бісить.
Не буду питати, шо там Баканов (кстаті, а шо він там?), а спробую просто для історії запостити той же забанений допис. І фотки ті підтягну.
P.S. Перечитую і дивуюся – звідки у мене було стільки позитиву… Наче ж нічого не вживав… Нас із Андрієм в той день тричі могли задвохсотити. Двічі – разом, і один раз – в окремих локаціях.
P.S.2. Вже пізніше ми дізналися, що Синергія була трохи далі.
30 березня 2022 року:
“- Шо ви шукаєте?
Дідусь на мить втупився на мене і продовжив шарудіти у шухляді:
– Рулєтку. Та ізолєнту.
І дійсно, в його руці з’явилася жовта рулєтка та синя ізолєнта. Він акуратно їх взяв та поклав у торбу.
В такі моменти найважче – це стримати себе. Максимум – закотити очі. Але спокійно пояснити, що треба збиратися швидше, бо в черзі на евакуацію в підвалі стоять ще 15 людей.
– Нащо Вам рулєтка та ізолєнта? Сказав же, візьміть паспорт, найнеобхідніші речі і поїхали.
– Мені нада (хитро посміхнувсь).
Я не знаю, що це. Чому люди в критичні моменти поводять себе дуже дивно. Можуть сказати, що “хоча б попередили про приїзд за 2 години”, при цьому одночасно з нами слухаючи прильоти мін за давно розбитими вікнами. Можуть брати якийсь непотріб, обережно вкладаючи його у валізи. Можуть в останній момент при виході з квартири сісти на попу рівно і сказати “ні, я передумав/ла”.
Ми навчились. Правда, навчились умовляти.
| Забираємо всіх. Граємо у поганого і хорошого евакуатора, обнадіюємо і заспокоюємо, або ж навпаки жахаємо і нагнітаємо. Обіймаємо або ж ввічливо, але впевнено, ведемо під руку до машини. Чи просто хапаємо торби і несемо до багажника першими, не лишаючи часу на роздуми. Обіцяємо, що в будь-який момент, якщо в Києві не сподобається, люди зможуть самостійно повернутися в місто і продовжити своє дивне життя на згарищах та у підвалах.
Залежить від ситуації, але намагаємося. Бо багацько людей після 4-х тижнів проживання в сюрреалізмі – відверто дивні. |
Сьогодні ми евакуювали ЖК Синергія. Чесно кажучи, я стільки чув про цей комплекс від військових і волонтерів, що його назва почала міцно асоціюватися з якимось Сайлент-хіллом чи Вулицею В’язів.
Прибувши на місце і побачивши слово “Синергія” великими літерами на висотці, я так і не наважився загнати авто в середину і заходили ми туди пішки. Як потім виявилося, виходити довелося бігом.
| Що можна розповісти про європейського вигляду житловий комплекс, який тижнями перебував в окупації? Виламані двері в квартири, розбита техніка росіян на вулицях (вибачте, фото немає), цивільні авта з літерою V, срач у квартирах (бо ж там і квартирували зомбомірці), запах солдатського стійла в колись чепурних дитячих кімнатах.
Тим не менш. Завдяки абсолютно правильній, коректній, свіжій наводці Maksim Smirnov, прибувши на евакуацію 3-х людей, надибали два повнісінькі підвали готових до виїзду цивільних. Завдяки колегам по евакуаційному цеху, тільки з цих двох приміщень вивезли з 30 осіб, ще сімох позбирали по поверхах на Новооскольській. За моїм оцінками, зважаючи на кількість авт евакуаторів, які влітали і вилітали з ЖК, усього ввечері на зв’язок з рідними вийдуть більше 100 осіб. На жаль, вивезли не всіх. Бо сьогодні ми з Андрієм багато чого робили в Ірпені вперше. |
Наприклад, ми пробили колесо уламком міни і міняли його під час арт-дуелі. Я вперше водив автівку задом до червоної зони тахометра засипаною уламками вулицею. Андрій вперше здавав норматив на біг у броніку, і біг він швидко. Назустріч мені, який гнав машину задки.
Бо дуже вже ми хотіли лишитись цілими і так само цілими довезти людей на задньому сидінні. Це я розповідаю, на секундочку, не щоб показати, які ми відважні і без страху. Страшно було, є і буде до всирачки. Не щоб провести паралелі з екшн-сценами голівуду. То все брехня для дітей.
А щоб пояснити, що в Ірпені нині смерть всюди. Вона падає згори. Вона чекає у розтяжках. Вона очікує під цікавими предметами, підняти які так і тягнеться рука. Загалом…
Вже коли перші колони з врятованими виїхали в бік Києва, по решті і нам русня почала акуратно класти міни. Так акуратно, що я, лежачи стандартно на газоні, аж дивувався їхнім здібностям. Виявилося, що неподалік від нас в комплексі перебував корегувальник вогню, який абсолютно спокійно телефоном казав “правєє-лєвєє”. Дяка нашим ЗСУ та спецам по таких випадках – вони його вирахували і взяли. Бачив падлу на власні очі.
Вже традиційно дякую Костянтин Бакуемський, який разом з Taras Vyazovchenko безпечно вивезли нас з останніх 500-та метрів. Вибач, ми не спеціально встряємо. Було б дуже обідно побувати в Синергії і покоцатись на виході.
Дякую Збройним силам України за те, що тримаєте небо і даруєте нам час на евакуацію.
Дякую Теробороні Ірпеня за те, що знаєте, як і де вирахувати гнид.
Дякую військовим медикам, що вивозите цивільних з Романівки.
Дякую всім водіям-евакуаторам, яких я знаю лише в обличчя, що підставляєте плече один-одному і продовжуєте рятувати людей.
Люди – чудові.
І все ж таки мучить мене тепер питання – нашо тому діду ізолєнта та рулєтка? Най з ним ще колись побачимось.
Майте гарний вечір.
Переможемо”.
