Друга річниця звільнення Київщини від російських окупантів (фото, відео)

Петро Порошенко

Терористи, кати, ґвалтівники, людожери, зрадники, військові злочинці — ось кого два роки тому українська армія вигнала з Київщини. Осатанілого дикого звіра.

Світу тоді відкрився новий вимір жорстокості, аморальності та зла. Потім ми не раз бачили його на деокупованих територіях. Де б він не був, відступаючи, скажений звір залишав за собою кривавий слід із братських могил, зґвалтованих жінок і закатованих дітей.

Ворог досі не полишає мрій окупувати Київ. Вони живуть в ілюзорному світі сфальсифікованої історії та варварських принципів, де захопити місто, зруйнувавши його вщент, — це успіх. При одній думці про Київ досі крапає слина у скаженого диктатора.

Але добро має перемогти зло. Ми не можемо знову ризикувати життям людей. Не можемо дозволити підняти голову зрадникам і диверсантами. Принаймні в пам’ять про героїв, які загинули, захищаючи та визволяючи Київщину.

Памʼятаю кожен із тих днів похвилинно. Як ми носилися від підрозділу до підрозділу, допомагаючи. Як захисники Києва палили колони, били з засідок, розривали ворога мобільними групами. Скільки героїв тоді кістьми лягли, аби вберегти Київ від людожерів.

У памʼять про них ми маємо стати сильнішими й мудрішими. Потрібно берегти людей і допомагати армії. Саме так ми тоді встояли, обʼєднавшись довкола ЗСУ.

А Київ був, є і буде вільним та українським. Його береже українське військо та прикриває з неба своїм щитом Архангел Михаїл.


Ірина Геращенко

Два роки тому в ці дні в Києві раптом стало дуже тихо. В попередні дні й тижні ми так звикли вслухатися в канонаду, гуркіт, грюкіт, свист, рев і вибухи, навчилися розбиратися, де ворожі атаки, а де наші накривають тварюк отвєткою, що ця мовчанка здавалася ірреальною, від неї закладало вуха, неначе ми взагалі втратили слух.

Тиша на контрасті. Після голосних останніх березневих ночей 2022-го, коли ми вслухалися і вдивлялися в спалахи навколо Міста, усвідомлюючи, що ЗСУ змінюють історію війни, вбиваючи цвях в мрії путіна про київський бліцкриг.

А потім ми побачили Ірпінь і Бучу, де на вулицях ще лежали тіла людей. Бородянку і вщент знищену Андріївку. Мотижин і Макарів, з закатованими в братських могилах місцевими жителями.

Від тих, кого дивом евакуювали наші добровольці, кому лісами вдалося вирватися з окупації, ми чули про звірства росіян, але масштаби злочинів не могли собі і уявити. Й мета всієї моєї політичної роботи – аби Росія була притягнута до відповідальності за всі свої звірства.

В березні 2022-го ми подумки попрощалися з нашою хатою, бо в сусідніх селах вже був ворог, а сили оборони зупиняли ДРГ.

Памʼятаю, як вперше за місяць їхала в наше село чернігівською трасою, біля автозаправки посеред дороги стояв підбитий танк, а заможна, завжди охайна Калинівка рвала серце розбитими будинками без дахів і вікон… Якісь будинки відбудовують, деякі й досі стоять закинуті, чекають закінчення війни і господарів, чиї долі та життя зруйнували кляті окупанти.

До землі вклоняємося героїчній 72-й бригаді, силам ТрО, іншим підрозділам, добровольцям і воїнам, які 2 роки тому звільнили Київщину від ворога. Світлая памʼять всім, хто віддав своє життя за Україну. Памʼятаємо.


Марина Порошенко

Один місяць, один тиждень і один день. Рівно стільки тривала окупація Київщини.

Період жаху та невимовного болю для мешканців більшості пристоличних населених пунктів.

За цей час лише на Київщині ворог вчинив понад 9 тисяч воєнних злочинів, вбив понад 1500 цивільних, пошкодив і зруйнував понад 26 тисяч будинків.

Їх звірства неможливо забути і неможливо простити.

Але це треба памʼятати! Памʼятати, щоб ні на мить не припиняти підтримувати українську армію, щоб спільно відстоювати нашу Україну і кожного її громадянина. Бо лише разом ми зможемо вибороти таку бажану всім нам Перемогу.

Вічна памʼять всім, хто загинув від рук рашистів. І невимовна вдячність тим, хто продовжує боронити Україну!

Автор