Перемога над зрадою
Вчора вперше проїхали броварською трасою через Скибин. Посеред дороги ще й досі стоїть згорілий танк, башту якого знесло в розбомблену заправку, кілька хат зовсім розтрощені, в інших повибиті шибки. Люди вже садять городи, на подвір’ях – українські прапори і квіти. В цьому вся Україна, якій так дивувалися брудні, зачумлені, немиті, тупі огидні орки.
Читати далі
Скільки до неї не лізь – можливості її нескінченні. Особливість українця в тому, що насправді не родюча земля робить його успішним чи здатним нагодувати свою родину. Куди не закинь того українця – він знайде собі роботу та зробить свій побут кращим, ніж в росіянина. В Сибіру, в пустелі чи на місці зруйнованого росіянином українського села. Нищити українські будинки безглуздо. Вони виростуть як гриби після дощу, кращі і міцніші, проте тепер в кожному будинку буде бомбосховище та зброя.
Читати далі
Ці люди, яких ми виводили під абсолютно апокаліптичний міст, підірваний з одного боку і заставлений порожніми машинами з іншого, ці люди, що полишали за спиною своє старе життя, свої будинки, світлини, чашки, свою роботу, свої альбоми і папери – все те, що складало їхнє звичне життя, все те, де зараз у вогні нишпорять однотипні, одноразові істоти, – ці люди знаходили в собі сили посміхатися. Крізь втому. Крізь сльози. Крізь абсолютно незрозуміле майбутнє.
Читати далі
Скільки разів ми бачили такий сюжет? Тисячі, сотні тисяч разів? Це і «Володар Кілець», і «Гарі Потер», і «Хроніки Нарнії», і десятки коміксів, і фільми про Бетмена, про Супермена, про кого завгодно – нескінченне повторення сюжету. Добро слабше, але йому нема чого втрачати, і воно перемагає. Зло сильніше, але отримає лише поразку. Але у цьому, в нашому сюжеті стільки подробиць, що я б не повірив у них і сам, якби не був безпосереднім учасником одних подій і не знав з перевірених джерел про інші. Такі деталі більше пасують книгам фентезі, аніж реальності.
Читати далі
У 2014 р. з усіх боків я чув галас про перемогу демократії в Україні. У 2019 р. після обрання Зеленського я так само чув, що вибори то був ледь не «третій майдан», і що «якщо обдурить – скинемо». За 7 років я мав чимало приводів аби сильно розчаруватися в своїх співгромадянах. Нині мушу визнати – українці щодо себе самих і свого суспільства живуть стійкими міфами. Якими саме?
Читати далі
Фінляндія, як і Україна, свого часу мусила відбиватися від Московської імперії, причому в умовах набагато гірших за наші. Сучасній путінській компрадорсько-олігархічній Росії все ж таки до сталінського СРСР ще рости й рости. Символом оборони Фінляндії у Зимовій війні став маршал Маннергейм. У Фінляндії він – національний герой. Проте, якби на місці фінів були б сучасні українці, з Маннергейма склепали б ідеального «мародера і зрадника».
Читати далі
Часто-густо від істот, що вважають себе патріотами, доводиться чути фразу “мова – це єдине, що відрізняє українців від росіян”. Саме у такому формулюванні. В такі моменти дуже хочеться порушувати Кримінальний кодекс. І справа не в тому, що таке формулювання принципово ігнорує існування іншомовних українців (до речі, не тільки російськомовних) – це війна з реальністю, але пес би з нею. І навіть не в тому, що за такою логікою з українця в росіяни і у зворотному напрямку можна за секунду перетворюватись хоч по чотири рази на день. О ні, справа в іншому.
Читати далі
На пабліках шанувальників ЗЕ з’явилися просторікування про те, що українців не задовольнить ніяка влада, що українці – вражаюче невдячні, та що більшість голосувань українців не ЗА щось, а проти чогось або когось. Проблема справді існує. З нею стикнувся Ющенко. З нею стикнувся Порошенко. Зараз саме ця проблема (помножена на кричущу непрофесійність ЗЕкоманди) руйнує рейтинг Зеленського. З проблемою цією стикнеться будь-який президент після Зеленського. Так, українці категорично не хочуть помічати позитивних перемін, ненавидять владу і мріють, аби за них їхні проблеми вирішував хтось, а не вони самі. І проблема ця – не наслідок совка. На жаль, вона набагато глибша.
Читати далі
Нічого у зелених не вийде – їм не вдасться встановити тотальний диктат під прикриттям пандемії. Їм доведеться стикнутися не з прибічниками Порошенка, а з традиційною упертістю самих українців. А в протистоянні з нею вихід буде лише один – до Ростова. Зелені можуть обурюватися цим фактом як хочуть, але мати справу їм доведеться саме з такими українцями. Бо інших українців нема.
Читати далі
У Новий рік, після року 2019-го, сповненого розчарувань і подій явно загрозливих, чимало українців сушать голову собі питанням – що буде далі? Які нові випробування готує нам доля, і чи будемо ми здатні їх витримати?
Читати далі
Іноді пробую уявити, а якби їм тоді не вдалося, якби не посміли? Зміг би він на противагу мільйонам чухраїнців змусити їх стати українцями? І хоча нинішній 2019 рік вселяє колосальну зневіру в наших перспективах як народу, усе ж, переконаний, що зміг би достукатися, переважити, досягнути. Зараз без нього… Він колись продемонстрував, що зовсім крихітна жменька інакодумців може розхитати бетонну імперію. Якщо не будемо забувати про таких, як він, зможемо й ми зруйнувати моноліт тупості й збайдужіння.
Читати далі
Звичка ненавидіти справді гідних керманичів і міняти їх на «гарних хлопців» українцям була притаманна завжди. Достатньо було лідерові схибити або здійснити непопулярні кроки, як товариство починало шукати когось кращого. Часто – «гарного хлопця». І це не проблема минулого. Ми зараз, у наш час, хвалимося недовірою до лідерів – у ній ми бачимо запоруку проти диктатури. Та як то кажуть, що в малих дозах – ліки, у значних – отрута. Почасти – смертельна. Вороги знають цю нашу властивість і дивовижно нею користуються.
Читати далі
Якщо перед нами альтернатива вибору ліків чи тактики лікування, то расова належність (так само як вік, сімейна історія, стать тощо) важливі. Це не стосується протоколів, де така альтернатива не передбачена. І головне. Українці – це не раса. Вони належать здебільшого до трьох різних популяцій (рас) людини. Тому такі коливання в виборі ліків повинні застосовуватися не для громадян України в цілому, а для конкретних представників певних рас.
Читати далі
Я не люблю український народ. Я люблю конкретних українців. Людей із іменами, характерами і біографіями. Лише через них і з ними разом я готовий іти, боротися та працювати. Я знаю, що десь поруч є кілька сотень знайомих людей, заради яких я готовий жертвувати своїм для своїх. І ще припускаю, що є кілька тисяч людей, поки ще мені невідомих, за яких я також готовий ставати на барикаду. Саме за них, а не за абстрактний народ.
Читати далі
Чому всі так дивуються величезній кількості інфантилів, мислення, бажання, мрії та фантазії яких не перевищують рівень розвитку інтелекту жуйних тварин і шлунок яких заміняє їм мозок? Чи вже забули, що Україна багато століть була ареною боротьби та окупації сусідніми імперіями?
Читати далі
Українці хочуть використовувати корупцію, як щит власному беззаконню, хочуть, щоб за те все, що роблять вони самі, відповідали не вони, не їхній кум-депутат/митник/податківець, а якась абстрактна влада. Щоб можна було й далі красти, рєшати, відмазувати, пояснювати, чому ти патріот і розкрадаєш країну під час війни, тицяючи пальцями туди наверх і кажучи, що “Нехай вони першими перестають красти”.
Читати далі