Ще одна кривава пляма на «зерновій угоді» (фото)

Справжній, а не фальшивий Герой України. Людина, яка зробила дуже багато для економічного зростання та аграрного розвитку України, але при тому він завжди мав патріотичні настрої, підтримував національні ініціативи президентів Ющенка й Порошенка, багато чим допомагав Українській Армії. Вбивство подружжя Вадатурських не просто жахливе, а ще й символічне. Вбивство найпотужнішого учасника зернового ринку, власника компанії “Нібулон”, у мріях нелюдів могло б дестабілізувати процес в Україні, а постійні обстріли не лише Миколаєва, але й Одещини, мали б знизити потік суден ззовні. Нічого у ботексного карлика не вийде. Але жертвами його злоби стають дійсно видатні українці. Безмежного жовтого поля і неба блакиті загиблим. Всім нам – перемоги.

Читати далі

Без права не робити вибір

В дитинстві я мріяв бути дорослим. Та хто з нас того не хотів?.. Безлімітні іграшки, ігри на комп‘ютері, снікерси за бажанням і щоденні відвідини макдональдса, де б він не був. Але проблема в тому, що доросле життя – це потреба постійно робити вибір. Ти не маєш, трясця, вибору не робити вибір. Немає такої опції. Навіть коли робиш вибір не робити вибір – це теж вибір. Інколи страшніший за вибір неправильний. Бо за кожне своє рішення ти нестимеш відповідальність – перед суспільством, дружиною, сином. Перед побратимом. І навіть, коли ніхто не бачить і не дізнається, перед собою. Самим.

Читати далі

Науково-популярні ресурси України. Що читати, слухати, дивитися

Я давно системно не писав про науку. Про сферу, яку я дуже люблю. Колись я надолужу. Але… Вчені та популяризатори науки продовжують створювати класний україномовний контент з цікавинками про нові відкриття і світ високих технологій. Читайте. Дивіться. Відвідуйте музеї та наукпоп події. Долучайте своїх дітей до краси розумного світу. Для таких випадків і було створено оцей Перелік науково-популярних ресурсів України. Колись я знову почну писати лише про науку. Але не зараз. Бо хлопцям постріляли машини, і час сідати за кермо.

Читати далі

Завдяки Збройним Силам пекло пішло звідси

Кава була дуже гаряча, тому я, подмухавши, поставив горнятко на стіл поруч з червоно-чорним повербанком. Він лежав тут вже місяць, і особисто я мав мало надій, що Андрій зможе повернути його законному власнику. Ми познайомились із ним випадково. Під час опрацювання запиту на евакуацію з багатоповерхівки в Ірпені. Запропонували їм негайно виїхати, одначе отримали у відповідь категоричну відмову. Єдино що – один з мешканців попросив Андрія зарядити йому повербанк, щоб можна було заряджати телефони. Андрій миттю віддав йому свій, заряджений, а натомість забрав собі хазяйський.

Читати далі

Українська наука під прицілом окупанта. Частина 2 (фото)

Це лише в уяві невігласів складається думка, що українська наука – то зайві витрати, а не інвестиції, але потім виявляється, що російські гармати мають ресурс більший за українські аналоги. І подолати цей розрив можна лише завдяки спільній роботі інженерів, конструкторів та науковців. Тримайте історію про нанесення ракетного удару по Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля НАН України в Києві – мінус 13 будівель, 2 з них капітально. Інститут буде вдячний всім друзям та колегам, організаціям та підприємствам в Україні та за кордоном за будь-яку посильну допомогу.

Читати далі

Не забувайте про тих, хто не відступив

… Я кидав і кидав ті речі в, здавалось би, безрозмірний кунг. Відчував, як машина важко сідає на ресорах. Спершу намагався сортувати – рюкзаки до рюкзаків, взуття до взуття, а потім все злилося в єдиний потік. Підсумок в плямах крові. Тримаю в руках. Обережно кладу його з самого краю. Бо місця в кузові геть не лишилося. Така собі квінтесенція тез “Війна триває”, “ЗСУ тримають небо” і “Незалежність народжується в крові”. Цінуйте цю жертву. Допомагайте Армії.

Читати далі

Українська наука під прицілом окупанта. Частина 1 (фото)

Попри усталене суспільне враження, що вчені загалом продукують щось малозрозуміле і малокорисне для держави, насправді, всюди за звитягою наших воїнів непомітною тінню стоять працівники оборонних заводів, інженери-конструктори та науковці. Ракети нові злітають, двигуни крутяться, з’являється броня, сплави і т.і. Всі потім дивляться ролики про українське озброєння і ляскають в долоні. Росіяни напевне знали, де саме розташовується наше цінне інтелектуальне надбання. Власне, це інтерв’ю з представником одного з розбомблених інститутів, мабуть, стане першим із багатьох, де стане зрозумілим масштаб нанесених прямих втрат українській науці.

Читати далі

Ідіотизму в країні стало менше

Нарешті! Уряд вирішив зупинити держрегулювання цін на пальне. Десь тихо вмер ще один і, сподіваємося, останній комуніст з соціалістичним обличчям. Але чи хтось взагалі оцінював шкоду, нанесену економіці цим популістсько-соціалістичним рішенням? Хто за це все відповість?

Читати далі

Наша найбільша і найважча війна ще попереду. Війна за розуми

Ми підібрали їх на одній з вулиць Ірпеня – чоловік, жінка і мала дитина. Вони йшли пішки до Романівки з-під обстрілів і радо погодились підсісти в наше авто. Дорогою розговорилися:
– Куди далі? В Києві родичі є?
– Ні, немає. Поїдемо, мабуть, в Прилуки, – сказав чоловік.
– В смислі, в Прилуки?! З Ірпеня та в Прилуки?! Ви в курсі, що там зараз? – синхронно отетеріли ми. – Може, таки на Захід? Волонтери приймуть, розселять, там безпечно.
– Так а шо? Там, де окупація, вже все спокійно, людям он в Мелітополі вже світло дали. Спокійно живуть. Все буде нормально.
Я стис кермо і здалося, що почув, як зарипів пластик. Ми висадили цю родину на Романівці, і єдине, кого мені було шкода, – це дитину. Коли закрилися дверцята, я зірвався з місця з вереском шин, втискаючи всю лють в акселератор.

Читати далі

Це і твоя війна, Марку

В це, мабуть, важко повірити, але фейсбук знову – вдруге – видалив мій пост про те, що «Я не хочу, щоб росіяни помирали». Не помічати нову Світову війну, яка вже триває в центрі Європи, прикривати правдиві відчуття та емоції, називаючи їх мовою ворожнечі, ховати від людей правду про те, що роблять росіяни в Україні, закидуючи стрічку фейсбуку рекламою пива та решти довоєнного непотребу – це сцикливість. Інвестори, може, і оцінять, та ненадовго. Згадай, як історія відгукується про тих, хто змовчав. Але ти можеш обрати бік і битися. Битися за людей, правду і постачання зброї, Марку. Будь сильним, Марку. Як українці.

Читати далі

Я не хочу, щоб мирні росіяни повмирали

По-перше, я не вважаю мирняк тим ворогом, якого треба вбивати. Навіть коли вони вбивають наш мирняк. Ми – не вони. А по-друге, це не повчально. Я хочу, щоб було повчально. Я хочу, щоб кожний ватник бачив, як Росія втрачає спершу претензію на наддержавність, а потім і претензію на державність. Я хочу, щоб вони знов пережили розпад СРСР. Хочу, щоб над ними сміявся та збиткувався весь світ. Хочу, щоб вони приховували, що вони – росіяни.

Читати далі

За спиною – цілий Харків. За спиною – вся Україна

Харків я ніколи не любив. Чесно. Приїздив, так. Гостював. Був спікером локального TEDx, маю купу хороших друзів. Проте занадто це місто для мене індустріальне. Незрозуміле. Незграбне. А зараз… а зараз я закохався. Вулиці-нерви, по яких мчать військові машини-імпульси, промзони-м’язи, їжаки, окопи, посічені прильотами церкви і будинки, проспекти, перегороджені блоками, очі військових, що вдивляються в далечінь доріг, уздовж яких причаївся ворог. Все якось гармонійно. І той танк з Першої світової, і якась інсталяція слона з дротів, і височенні дзвіниці церков. Моцний, впевнений, красивий. Закінчиться війна – в мене пика трісне в ньому каву пити. Най трісне і у вас. Переможемо.

Читати далі

Тут всі кимось були до 24 лютого

Бармени. Страйкболісти. Фітнес-тренери. Бухгалтери. Батьки. Дідусі. Одинаки. Віруючі. Тим, кому на те пофіг. Любителі котів. І собак. Всі щось робили до певного дня. У всіх були різні траєкторії, одначе всі зустрілися в цій точці часопростору навколо великого столу з маслом та хлібом, щоб чистити зброю, пити чай та розповідати історії. В перервах між роботою в лісі, розтяжками і засідками, вони дискутують про конституційне право, правові нюанси узурпації влади януковичем, запобіжники в бусах, механізми росту тонких плівок та особливості скління балконів. З ким, скажіть, ці північні орки тут зібрались воювати? Переможемо.

Читати далі

Шановні, не ходіть у ліси до кінця війни

Його вчора прийняли наші колеги недалеко від лісу, куди цивільним не можна. ДРГшник. З телефонами, планшетами, завданням. Не той потєшний, яких сотнями ловлять в домових чатах, а справжній, що прибув до другої хвилі другої кампанії нападу на Україну. Дяка територіальній обороні міста Києва та Службі божій за блискавичну роботу. ДРГшники зовні такі само люди, що вийшли просто на прогулянку. Поважайте роботу військових і спецслужб. Ми навіть не на середині війни. Ми навіть не уявляємо, коли ця середина настане. Готуйте травневі шашлики, але не в лісі.

Читати далі

Лють. Невимовна. Кришталево чиста

Безмежна лють. Як горе матері над мертвим первістком. Страшна. Як крик осиротілої дитини в безодню скляних маминих очей. Пекуча. Як полум’я сердець наших воїнів, що продовжують боронити Маріуполь. 2022 рік – Ілон Маск, марсоходи, лікування генетичних хвороб, реліз нового телефону. 2022 рік – застосування хімічної зброї у центрі Європи, гори трупів безневинних цивільних, російські фашисти, що рівняють мирне місто з землею. Коли ми переможемо, на всі прохання росіян про їжу чи ліки для них та їхніх дітей можна відповідати одним коротким словом: Маріуполь.

Читати далі

Щось пішло не за планом (фото)

Шляхами навколо Ніжина вражає не побита російська техніка. Величні потужні залізяки, назавжди полишені своїми екіпажами, безпорадно стоять на узбіччях та біля боліт. Не дуже вражають навіть вщент зруйновані села обабіч траси та вивалені двори, де орки ховали свою техніку. Це вже звичне, зрозуміле, традиційне, скрєпне. Насправді, вражає запах. Такий само, що йшов із підвалів Ірпеня та Бучі. Всю дорогу, що ти їдеш уздовж цього параду іржі та відірваних запчастин, ти відчуваєш сморід з кюветів. Важко зібрати повністю “пазл”, якщо в танку бахнув боєкомплект. Якась “деталька” хороброго російського солдата кудись та закотиться за таких умов. Незрозуміло, на що вони взагалі сподівалися.

Читати далі