Росіянам потрібна пустеля, а не наші міста

Розумієте, росіянам сьогодні не потрібні наші міста. Їм не потрібна забудова. Вони не збираються її використовувати та відновлювати. В більшості випадків не збираються в них жити самі. Їм не потрібні люди в окупованих населених пунктах. Вони їх з часом вивезуть або змусять виїхати. Все, що вціліє, вони розграбують. І навіть якщо там не буде комунікацій та цивілізації, це буде краще, ніж у них дома. Але це тимчасово. Поки не приведуть до стану, в якому буде неможливо жити. Зараз їм потрібні відстані. Відстані та площі, які вони міряють лінійкою на картах. Пустеля. Їх це абсолютно влаштовує. Вони просто лишають після себе спустошені територій. І вони будуть це робити й надалі. Бо поки що тільки так можуть отримати перевагу.

Читати далі

Довіряємо армії сьогодні та готуємось до завтра

Кожного дня на фронті ворог несе втрати. І єдине, що може зупинити ворога, – це втрати. Але не буває втрат у ворога без наших. Просто зрозумійте це. Просто усвідомте це. Ще нічого не вирішилось. Кожен день, який ми з вами живемо, ми живемо в борг. Бо хтось в цей день віддав своє життя. І не вийде по-іншому. Бо вони прийшли, щоб знищити нас. Кращі сини та доньки України гинуть не тому, що щось не так, а тому, що ціною свого життя подарували нам сьогодні. Щоб ми з вами могли вибороти завтра. Можливо, вже ціною свого життя. Але того ніхто не знає. І то буде завтра.

Читати далі

Як сонце кожного дня сходить, так ми переможемо

В мене дуже багато знань за ці три місяці. Я знаю стільки різної фігні, якої мені не потрібно було ніколи знати, що сам в шоці. Але це вимотує. Чи втомився я? Я не знаю. Бо в мене суцільне окам’яніння довжиною в три місяці. Чи здають у мене нерви? Чи лупашать мене емоції? А як ви думаєте? Але є одна маленька деталь. Я не маю права на публічну втому, на публічні нерви, на публічний розпач чи зневіру. Кожен із нас, зараз і до кінця війни, не має права на публічні деструктивні та негативні емоції, які підривають моральний дух та віру у перемогу. У нас всіх є одна проста задача – “Щоб віра моя була гранітом”. Щоб кожен із нас ніс впевненість в нашій перемозі. Бо немає в нас іншого вибору крім перемоги. Інакше знищать нас. Як не всіх, то більшість.

Читати далі

Хто вам сказав, що все вже закінчилось?

Так, як було, вже не буде. Ніколи. І війна, вона поруч. Зараз. І ніхто не скаже, як і що треба робити та як жити. Бо ніхто не знає. Просто пам’ятайте, що ми стримуємо ворога, який має більший ресурс. Ми його досі стримуємо. В нас досі не вистачає озброєння та боєприпасів. І лінія фронту йде все ще на нас. Ми все ще йдемо по краю. І кожного дня може не бути наступного дня для кожного з нас. І як і раніше є загроза існуванню держави. Нема сьогодні минулого. Нема сьогодні майбутнього. Тим більше ніякого політичного майбутнього. Є тільки сьогодні, де треба просто пахати на фронт та на перемогу. Всім. Сьогодні є тільки ЗСУ, від яких залежить наше завтра.

Читати далі

Починається медійна атака на керівництво ЗСУ (фото, відео)

Зараз, знову як і 14 році, починаються антидержавницькі по своїй суті дії. Сіється недовіра до керівництва ЗСУ та формується пул “обіжених” офіцерів, які по різним причинам «не змогли», і вони в Дніпрі бажані гості. Вже формується суспільна думка, що щось не так, не правильно, не ефективно. Але зараз ціна інша. Це не АТО, не ООС. Досі під загрозою майбутнє та навіть існування України. Якщо ми не захистимо керівництво ЗСУ та в корні не будемо рубати такі речі, нам знову просунуть якогось “ваєначальніка”, близького до дніпровских політиків. А в нас війна. На знищення. За виживання.

Читати далі

Прізвище Хомчак вже ніхто не пам’ятає?

Як і не пам’ятають його “реформи”? Як він проявив “чудеса ізобретательності” і скоротив артбатареї вполовину? Як він, до моменту передачі посади, скоротив по факту наявність возимого БК для артилерії з 9 до 1,5-2, а в кращому випадку, до 3 в сумі? А прізвища людей, які просували цього геніального полководця, відбілювали його після Іловайська та лобіювали його призначення в 2019? У артилеристів, яким порізали батареї та які задихалися від нехватки БК, дня не проходить, щоб не згадувати цього «ваєначальніка». І дуже багато його ідей “оптимізації” ЗСУ, які він просував в ОП, які теж аж ніяк не підсилили ЗСУ, теж всі забули?

Читати далі

Неготовність до реальності

Реальність перших днів війни, коли артою та точками палили сотні одиниць техніки та розстрілювали з цивільних автівок колони під Харковом – це зовсім інша реальність, ніж та, що зараз на фронті. Дуже багато випадків коли суспільство переоцінює себе та недооцінює ворога. Зараз чи не найважливіше – зібратися до кучі та триматися за стійкість, як за головну рису, перш за все, для себе. Бо зараз все вирішує стійкість. Кожного дня. Кожної години. Чомусь багато кому почало здаватися, що все вже минулося. Але це ілюзія, яка народжує неготовність до реальності.

Читати далі

Про контрнаступ для любителів ейфорії

Контрнаступ – то не “враг бєжит, бєжит, бєжит”. То кожен метр із кров’ю та потом. То арта, яка працює з двох сторін цілодобово по всім цілям, то атаки та контратаки. То засідки та бої в забудові. А ще втрати. Для тих, хто сміявся, що поки ми коптери та позашляховики передаємо в ЗСУ, а орки просять лопати, погана новина. Окопи копають не екскаватори, а бійці лопатами та кирками, з якими у нас теж не слава Богу. Так що тримаймо стрій та допомагаємо ЗСУ. Буде дуже важко. Але не так, як в тілівізорі. Бо «важко» в тілівізорі з центра Києва і «важко» в піхоті – то різні ступені важкості. 

Читати далі

Стратегія і тактика мовчання

Не втихає срач з приводу поста Ганни Маляр щодо “швидкої насті” в деяких дописах з приводу «скоріше розповісти всьому світу гарні новини». Вже закидають Маляр, що вона пересмикує, тому що ворог не може дізнаватися, що втратив населений пункт з постів блогерів та журналістів. Насправді, може. Коли про “зайшли та звільнили” пише блогер/журналіст з великою аудиторією, це тиражують ЗМІ. Всі наші ЗМІ та військових блогерів/волонтерів моніторять навчені люди. Тому саме розумне – то брати тактичну паузу на 12-24 години. Твоя аудиторія тебе все одне прочитає. Це не зрада. Це просто помилка. Але ми всі навчаємось. 

Читати далі

Важко, але…

Слово “важко” від військових за 8 років я не чув стільки разів, скільки чую його за останні тижні. І на фоні цього вибішує заколисування від офіційних творців контенту. Прямо все так добре в них, що прямо через неділю війна скінчиться на наших умовах. Я просто хочу нагадати, що саме ці люди казали, що ракет, ресурсів та резервів в росіян на три дні залишилось. Це було місяць тому. Я не знаю, навіщо формуються такі настрої, але вони не доведуть до добра. Розслаблені люди дуже вразливі до поганих новин. А вони ще будуть. Не давайте зробити з себе вразливих. 

Читати далі

Спецоперація «Зброя союзників лежить на складах» почалася?

Я не знаю, як там з гуманітаркою, але я точно знаю, як там зі зброєю та обладнанням. Розподілом всіх ніштяків займається особисто Залужний. Я не кажу про набої 50 BMG, але все високотехнологічне та потужне проходить через нього. Я точно знаю, що зараз війна. Війна гірша за Другу світову. Війна, де ціною є суверенність держави Україна. Війна, відповідальність за хід якої несе главком Залужний. Рішення по зброї приймається військовими. Ви взагалі можете собі уявити, як це хтось профукає або вкраде зброю, яку зараз чекає главком для підсилення фронту? Ви взагалі уявляєте, як люди з команди Залужного можуть при такій відповідальності щось подібне допустити? Я – ні.

Читати далі

Комунальний спецназ

Повернувся з виїзду вже вранці, а ввечері знову треба їхати. Дай, думаю, пару годин посплю. Відчинив кватирку, придрімав. Тут сирена, повітряна тривога. Дві стіни, спати хочеться, аж очі піском ріже, на годинника глянув, повернувся і далі спати. Прокидаюсь, як здається, за мить, в холодному поту, шерсть дибки стоїть від скреготу метала по каменю. Перша думка, ну все, прилетіло. Через мить паніка спала, пилу нема, уламків нема, лежу в ліжку, якась фігня. А скрегіт такий потужний далі періодично…

Читати далі

Навіщо ви тягаєте соцмережами фото з колонами ворожої техніки?! (фото, відео)

Це навіщо? Ну от як кожен із нас може на це впливати? Злякатися? Генерувати страх та невпевненість? І я не роздивляюся ті колони. Бо я не впливаю ні на що в даному контексті. Але я знаю, хто впливає. І за 8 років вони не дали мені жодного приводу в них сумніватися. Я впевнений в тих людях, які з самого широкого верху аж до мого вузького сектору приймають рішення та контролюють ситуацію. Вони не злилися 24 лютого. То чому я маю в них сумніватися зараз? І саме ці люди, не лякаючись, впливатимуть на ті колони. Впливатимуть і впливають саме зараз.

Читати далі

Плани окупантів щодо Харкова не змінилися, але…

В соцмережі хоч не заходь. Так їздиш неділю навколо міста та по суміжним областям, а потім заходиш в мережу і дізнаєшся, що “Харків майже оточений”, що колона техніки “стопіцоткілометрів помічена під Харковом”, що збираються “штурмувати та оточувати Харків” от прямо тут і зараз. Сил та ресурсів у Харкові достатньо, щоб втримати спроби захвату міста. Керівники силових блоків мають досвід. Ці люди і зараз тут. Вони готуються до будь-яких варіантів. Кожного дня, завдячуючи людям, які героїчно б’ються за кожну будівлю на сході, ми маємо час, щоб тут готуватися. І ми всі використовуємо цей час. Ворогу не буде простіше та легше, ніж в перші дні вторгнення. Буде складніше.

Читати далі

Війна переходить у фазу змагання ресурсів

Почитайте/послухайте звернення міністра оборони Олексія Резнікова щодо наших потреб у зброї. Там викладено логіку, в якій Міноборони почало працювати не сьогодні і не вчора. Багато чого стане зрозумілішим. Якщо не поповнювати втрати, неминуче настане момент, коли серйозно відповідати стане нічим. І не буде сил для контрнаступу. Головне – це сигнал Росії, що вона не зможе виснажити українську армію та отримати значну перевагу. Це найкращий стимул для припинення війни, поки вона не закінчилася зовсім погано для Кремля. Цю логіку Резніков доносить нашим партнерам у нон-стоп режимі. Це нелегка праця, бо ніхто не очікував, що ми протримаємось так довго.

Читати далі

Не треба перебільшувати наші перемоги

Треба чекати і триматися. Зараз важкий період війни. За просторікуванням про Чорнобаївку і про «численні перемоги» почав губитися тверезий погляд на події війни. З’явилося бравурне бахвальство та вже невдоволено-пихате «А чому ми ворогів ще не розбили?». До перемоги нам ще шлях неблизький. І це треба спокійно усвідомлювати, аби згодом не падати у відчай від не тих новин, яких ви чекали. І тим більше, аби не волати «Зрада!». Ми мусимо робити все від нас залежне для того, щоб ця війна не просто скінчилася. А щоб ми у ній перемогли. Тримайте голови холодними. Вірте в Збройні Сили України. Підтримуйте їх усіма наявними засобами.

Читати далі