Війна переходить у фазу змагання ресурсів
Обращение министра обороны Алексея Резникова относительно наших потребностей в оружии. Советую почитать / послушать. Там изложена логика, в которой Минобороны начало работать не сегодня и не вчера. Многое станет понятнее.
Суть простая. Когда шли контактные бои, условно на дистанции выстрела «Стугны» и ближе, наша армия наносила российским оккупантам большие потери. Плюс колонны врага накрывала наша артиллерия и авиация. Сейчас характер боёв изменился.
Россия накапливает силы и наносит нашим войскам удары с большой дистанции. Ракетами, штурмовой авиацией, РСЗО, дальнобойной артиллерией. В контактный бой россияне направляют тех, кого не жалко, – мобилизованных из ОРДЛО. С целью проявить, а затем накрыть наши позиции.
Наши отвечают. Но это война на истощение. Россияне также уничтожают нашу технику. Если не восполнять потери, неизбежно наступит момент, когда серьёзно отвечать станет нечем. И не будет сил для контрнаступления.
Возникнет ситуация, когда российские оккупанты, обстреляв наши позиции ракетами, авиацией и артиллерией, выдвинутся бронетехникой и пехотой на тех немногих, кто останется в живых и будет способен встретить из ПТРК.
Сценарий войны, где наши воины героически умирают в развалинах Харькова/Днепра/Запорожья, – категорически не то, что нам нужно.
Надо восполнять потери техники.
Условно менее сложное решение (условно потому, что всё очень непросто) – собрать всё возможное советское оружие. Но 1) его немного, 2) оно не в лучшем состоянии (время и ресурсы на приведение в надлежащий вид); 3) по ряду позиций боеприпасы конечны: есть сколько-то, но не производятся.
То есть советское оружие идеально для краткосрочного усиления, ибо наша армия сразу может его использовать. Для длительной войны нужна другая логика. И она есть – получить/купить оружие НАТОвского образца (возобновление нашего производства пока оставим за кадром, к тому же оно не закрывает ряд критически важных позиций).
НАТОвского оружия много. Его могут передать разные страны без ущерба для себя. Боеприпасов достаточно. В ряде стран те вооружения, которые нам подходят, уже снимают с боевого дежурства ради более современных.
Это системное долгосрочное решение, которое максимально повысит совместимость нашей армии с НАТОвскими армиями.
Да, какое-то время необходимо, чтобы наши бойцы освоили НАТОвскую технику. Судя по использованию ПТРК и ПЗРК, они это сделают легко.
Главное – это сигнал России, что она не сможет истощить украинскую армию и получить значительное преимущество. Это – лучший стимул для прекращения войны, пока она не закончилась совсем плохо для Кремля.
Данную логику министр обороны Резников доносит нашим партнёрам в нон-стоп режиме. Это нелёгкий труд, ибо никто не ожидал, что мы продержимся так долго. Передать тяжёлую технику НАТО стране, воюющей с Россией, – это тектонический сдвиг в сознании для многих.
Как я написал чуть ранее, системного прорыва ещё нет. Но это уже не глухая стена из ужаса и отрицания. Идут жаркие дискуссии, которые прорываются на публику.
Сейчас будет очень много разных заявлений, промежуточных решений, качелей на Западе (они уже есть). Не надо самим впадать в эти качели между эйфорией и отчаяньем.
Минобороны не комментирует конкретные сюжеты. Но чтобы приблизительно понимать общую ситуацию, отслеживайте указанную логику – сигналы с Запада о передаче/продаже Украине тяжёлых вооружений НАТОвского образца.
Естественно, львиная доля останется за кадром. Но контуры западные СМИ и/или политики так или иначе подсветят. Вы сможете трезво оценить, с каким запасом прочности Украина может выходить на переговоры.
Сегодня глава МИД РФ Сергей Лавров внезапно заявил, что украинская делегация, которую он ещё вчера хвалил за «реализм», вероломно «отошла от ранее достигнутых договорённостей». Как вы понимаете, вряд ли бы он такое заявлял, если бы «отошли» в нужную для России сторону (все эти отходы-приходы происходят в воображении российских говорящих голов). Просто Лавров нервничает. Как чрезвычайно опытный дипломат он чувствует изменение конъюнктуры.
На невидимом широкой публике фронте украинские команды ведут такие же тяжёлые бои, как и на поле реального сражения. И у них также есть успехи.
Так что сохраняем концентрацию и работаем на победу.
Повторяю: очень трудно, но не беспросветно.
Трошки підсилили піхоту в небі та поїхали далі роботу робити. Бо зараз такі часи, що треба встигати запресовувати вдвічі, втричі більше часу та дій в добу, чим то було за два місяці.
А тепер, поки є трохи часу, про важливе хотілося б нагадати.
Те, що російські війська отримали відсіч в перші дні на багатьох ділянках, навіть попри авіа та ракетні удари, окрім фахової спроможності ЗСУ та героїзму людей, має ще одну причину. Погану підготовку російської армії до вторгнення. Їх надурила розвідка, їх надурили манкурти, які обіцяли зустрічі з квітами. Тому вони на основній частині України готувалися до “пабєдного марша”, прогулянки, зустрічі з квітами та швидкої перемоги. Але ніяк не запеклих боїв. Там, де вони розраховували зустріти опір, вони йшли з другими настроями та ресурсами.
Особливо це помітно там, де вони йшли з окупованих територій та залучали найманців, які воювали в АТО/ООС. Крім них вони задіяли всю агентурну мережу. І вони більш-менш орієнтувалися в часі та просторі, на відміну від “материкової” частини, де вони просто не знали, що робити, не мали путньої навігації та мап місцевості. Не кажучи вже про відсутність підтримки місцевих. Командування скористалося всіма цими перевагами, та в результаті запеклих боїв ми змогли зупинити навалу на декількох напрямках. Ціною надлюдської самопожертви, втрат та героїзму.
Але ще нічого не скінчилося. Я це кажу як людина, яка не просто допомагає фронту з 14 року, але й аналізує всю інформацію по розвитку російської армії та те, як вони застосовують досвід війни 14-22, через яку прогнали багато своїх офіцерів та випускників військових вишів. Не треба їх недооцінювати. Тим більше що в них майже необмежений ресурс по особовому складу. В них нема ніяких обмежень моральних. Вони вбивають цивільних, використовують їх як захист та можуть собі дозволити буквально завалювати нас трупами своїх солдат. Бо то в нас кожен загиблий воїн – трагедія. А для здичалої орди то нічого не значить. Вони їх просто не рахують.
Я це все до чого пишу. Вони зараз перегрупуються, зроблять роботу над помилками та будуть бити більш жорстоко та ефективніше. Я не залякую. Так воно буде. На початку вторгнення війська РФ не мали толком уяви, які сили і де їм можуть протистояти. Та чи будуть взагалі протистояти та чинити опір. Я знаю, що за кілька днів до вторгнення командування змогло приховано перегрупувати наші бригади на ті напрямки, де їх зовсім не повинно було бути за даними розвідки ворога. Це врятувало Харків від оточення. І не тільки. Бо перший ешелон зустрів опір підрозділів, які воюють 8 років. І перші дні нашим захисникам вдавалося розмотувати колону за колоною. Бо росіяни не знали нічого.
Вони не очікували. Майже три тижні вони просто не могли визначити, хто їм протистоїть та якими силами. Але це була перша фаза. Сама легка для нас, як би жахливо це не звучало. Бо зараз, не дивлячись на втрати техніки, вони будуть робити все по-іншому. А в чисельності та техніці у них перевага, яка ні в кого не викликає сумнівів. Це просто факт. Так є. І з цим нам боротися та це нам нищити до самої нашої перемоги.
Вже зараз відомо, що росіяни задіяли всю агентурну мережу в фронтових та прифронтових містах та населених пунктах. Вже зараз відомо, що їм зливають у багатьох містах багато місцевої інформації про захисників та інфраструктуру, яка може буде задіяна для оборони. Росія по ресурсах може дозволити собі грати в довгу. Тому зараз вони все більше та частіше залучають фахівців з радіоелектронної розвідки. Вони вже сформували підрозділи, які обробляють та аналізують всю інформацію, що до них надходить. Вони вже формують бази телефонних номерів, позивних, автівок, що використовуються в обороні країни в прифронтових містах.
За 8 років допомоги фронту ми знаємо майже всіх командирів у підрозділах, з якими перетиналися. Ми знаємо їх, вони знають нас. З повною довірою. І коли ми починаємо шифруватися, то це не наша дурість та параноя, то банальна необхідність. Ми викреслили з свого лексикону слова “ви зараз де?” і замінили їх на “куди та коли під’їхати?”. Бо я не хочу знати, де зараз знаходяться батареї та дивізіони артилеристів. Просто не хочу. Від гріха подалі. Я не хочу знати, де зараз гуляє БТГр або РТГр, які мені щось замовляли. Просто не маю права це знати. Я не маю зараз права знати, скільки, де, які засоби, ресурси та озброєння. Все, що не стосується нас особисто, нам знати не потрібно. Ми не обговорюємо по телефонах потреби підрозділів. Ми зустрічаємося і обговорюємо це при зустрічі. Я видаляю всі данні з телефону після того, як використав.
Розумієте, це зараз норма. По-іншому нам не перемогти орду.
І коли мені в фейсбуці люди пропонують надати листа на закордонний фонд від бригади з потребами, в мене якось в голові це не вміщується. Люди добрі, то не АТО, не ООС. Проти нас зараз кинуті всі сили, які є в наявності в божевільної країни, яка витрачала на свою армію стільки грошей, що ми не можемо уявити. Так, вони крали ті гроші. Але не всі. Так, там є кар’єристи та тупі. Але не всі. Там купа фахівців та купа сучасної техніки. Проти нас воює зараз дуже потужна армія. Армія з розвідкою. Яка системно займалася цим. І навіть якщо якість буває сумнівною, то за рахунок кількості вони все рівно дуже і дуже небезпечні.
Ми не можемо озвучувати потреби окремих підрозділів. Не можемо озвучувати, де, хто і скільки. Ми робимо все так, щоб ніхто не міг витягти хоча б якусь інформацію про підрозділи, про нас, про місце знаходження. І вас просимо відноситися до цього відповідально. Бо все зараз починається серйозніше, ніж було.
Дякуємо всім, хто допомагає. Реквізити для переказів за посиланням.
Колаж © 24 канал
