Важко, але…

Роман Донік

Слово “важко” від військових за 8 років я не чув стільки разів, скільки чую його за останні тижні. Відносини дозволяють не кокетувати та не брехати. Сама розповсюджена відповідь з різних локацій фронту: “Важко, але…”. Але тримаємось, але б’ємося, але даємо 3,14ди, але х*й вони вгадали. І десятки різних варіацій. Важко представити, як там воно насправді, якщо ці люди кажуть слово “важко”.

І на фоні цього вибішує заколисування від офіційних творців контенту. Прямо, бля, все так добре в них, що прямо через неділю війна скінчиться на наших умовах. Я просто хочу нагадати, що саме ці люди казали, що ракет, ресурсів та резервів в росіян на три дні залишилось. Це було місяць тому. Навіть більше.

Я просто не знаю, навіщо вкладати в голови посполитим такі настрої? А коли почнуться ще більші складнощі? Думаєте не почнуться? Тоді вас вкусили спікєри. Просто зрозумійте, що ворог прямо зараз, на сьогодні, оперує десятками БТГр резерву. Більше 20-25 це точно. Так, втрати там захмарні. Але це не дуже їх спиняє. І досвід вони набувають. І те, що вони тупцюють на місці та по метру просуваються там, де просувають, то не тому, що вони тупі та воювати не можуть. А тому, що ЗСУ стоять залізобетонною стіною і ціною надлюдських зусиль стримують ту навалу.

Різниця між “нам дадуть”, “нам дають” і навіть “нам передали” та “зброя працює на фронті” – це різниця в космічних одиницях. Це прірва. Прірва, яка зараз заповнюється роз*баними стволами артилерії та на плечах знесилених бригад, які воюють два місяці кожного дня під артилерійськими та авіаційними ударами.

Я не знаю, навіщо формуються такі настрої, але вони не доведуть до добра. Розслаблені люди дуже вразливі до поганих новин. А вони ще будуть. Бо це війна і воюємо ми не з самим простим ворогом. Не давайте зробити з себе вразливих.

Автори