Уроки Чорного Четверга 14 жовтня 1943 року
Це фото з Чорного (або Кривавого) Четверга.
Того дня 14 жовтня 1943 року BПC США втратили в небі над Європою велику кількість літаків.
Метою операції було розбомбити підшипникові заводи у німецькому місті Швайнфурт. Це був другий наліт, тому авіацію США вже чекали.
8th Air Force відправили на бомбардування 291 стратегічний бомбардувальник В-17 «Летюча Фортеця». Ця машина — інженерне диво тих часів. Тим більше диво, що це був перший серійний стратегічний бомбардувальник у США. Розмах крил 31 метр. Він міг переносити приблизно 8 тонн бомб. 1000 таких літаків відповідно могла доставити до цілі 8 кілотонн. Така собі ядерна зброя своїх часів. Всього їх побудували понад 12 000 штук.
Орієнтовна ціна одного В-17 $250 000 під час Другої Світової. Зараз це було б десь 3 мільйони, якщо просто врахувати інфляцію. Але таких масових і дешевих бомбардувальників вже не існує, тому просте порівняння цін не дуже коректне. Для прикладу, вартість авіаносця тих часів 85 мільйонів баксів. Зараз це був би майже мільярд. А по факту сучасні авіаносці США коштують понад 10 мільярдів баксів за штуку без вартості розробки. Сама розробка ще 40 мільярдів баксів.
Формацію В-17 через потужне бортове озброєння було вкрай важко атакувати винищувачам. Бо просто підлетіти навіть до групи В-17 було дуже ризиковим завданням. В 1944-му німці навіть розробляли бомби з таймером, які винищувачі повинні були скидати з висоти на формацію В-17.
Або можна було атакувати формацію в лоб, але швидкість зближення була такою, що багато таких атак закінчувалися зіткненням винищувача та бомбардувальника. Німці навіть створили інфографіку, коли там треба пілоту винищувача відрулювати, щоб вижити. І там реально секунди.
Тому навіть 291 бомбардувальник — це велика проблема для винищувачів. Під час просування та бомбардувань екіпажі В-17 знищили десь біля 35 Мессершміттів та Фоке-Вульфів і ще 20 заціпили.
Але проблемою для бомбардувальників були не тільки винищувачі, а й ППО з зенітними гарматами, які називалися «флак».
60 В-17 було збито над Європою в той день, ще 17 фактично розбилися при посадці в Англії через значні пошкодження. Їх навіть не намагалися ремонтувати. 121 літак потребував серйозного ремонту. 538 членів екіпажу вважаються зниклими безвісти, вони загинули в небі або на землі. 65 були взяті в полон німцями. На літаках, які повернулися до Англії, було 5 вбитих і 43 поранених.
Втрати склали 25% літаків, і ще 4 місяці таких нальотів не повторювали.
Літаку на фото зенітним снарядом відірвало праве крило та підпалило лівий двигун іншими уламками. Так, саме праве крило та лівий двигун. Фото не віддзеркалене, це літак падає до гори пузом, якщо придивитися, то можна побачити. Літак був сфотографований з іншого бомбардувальника під час падіння. Всі 10 членів екіпажу загинули.
Місто Швайнфурт під час нальотів союзників було знищено повністю. Проте падіння виробництва після перших нальотів було не дуже щоб вражаючим. Тому добомблювали вже під час «Великого Тижня» в 1944 році. Але за допомогою побудови розподілених виробництв, в тому числі й під землею, німці спромоглися відновити виробництво підшипників на 85% від планової потужності заводів у Швайнфурті. І виробляли їх до останнього дня. Загалом, і бомбардування «Великого Тижня» мало на меті не стільки там щось розбомбити, скільки виманити та знищити німецьку винищувальну авіацію.
11 квітня 1945 року 27-ма піхотна дивізія армії США взяла кривавим штурмом місто Швайнфурт (точніше те, що від нього залишилось) під час запеклих близьких боїв за кожну будівлю.
Загалом, операція з бомбардування Швайнфурту була скоріше помилкою, бо німці накопичили величезну кількість підшипників до початку бомбардувань, а якби їх не вистачило, німці готові були б імпортувати їх із Швеції, Італії та Швейцарії. Але їх вистачило, тому імпорт був незначний.
Командування англійців навіть відмовилося співпрацювати з американцями, бо не дуже вірили даним американської розвідки, що бомбардування підшипникових заводів вартують таких втрат. Підшипники були критично важливими для німців, і саме тому бомбардування не досягли мети, бо німці до них підготувались.
Як ми бачимо, питання «чому вони продовжують виробляти зброю?» постає і в ситуації реально килимових бомбардувань з нормативами, які вже наближаються до тактичної ядерної зброї.
Звісно, санкції є менш потужними ніж авіаційна бомба масою півтори тонни, яка влітає у виробничий цех. Навіть у сучасному достатньо прозорому світі визначити критичність якоїсь ланки виробництва не так вже й просто. Бо ворог знає, що воно критично для нього, і працює над тим, щоб від критичної залежності позбавитися.
Наше щастя, що сучасна росія це — не Німеччина, і культура виробництва, як була нижчою, так і залишається.
Наша проблема, що в росії все ще багато грошей. Були б гроші, а вісь зла сформується сама.
На заставці: Бомбардувальник ВПС США Boeing B-17 “Летюча фортеця” з відірваним правим крилом. Фото: USAF
