Росіянам потрібна пустеля, а не наші міста
Розумієте, росіянам сьогодні не потрібні наші міста. Їм не потрібні будівлі. Пам’ятки, архітектура, то все їм не треба. Їм не потрібна забудова. Вони не збираються їх використовувати та відновлювати. В більшості випадків не збираються в них жити самі. Їм не потрібні люди в окупованих населених пунктах. Вони їх з часом вивезуть або змусять виїхати. Просто не потрібні. Все, що вціліло, вони розграбують. В деяких вцілілих забудовах вони тимчасово будуть мешкати. Навіть, можливо, привезуть свої сім’ї з личинками. І навіть якщо там не буде комунікацій та цивілізації, це буде краще, ніж у них дома. Але це тимчасово. Поки не приведуть до стану, в якому буде неможливо жити.
Зараз їм потрібні відстані. “Асвабаждьонниє теріторіі”. Відстані та площі, які вони міряють лінійкою на картах. Пустеля. Їх це абсолютно влаштовує. Вони просто лишають після себе спустошені територій. І вони будуть це робити й надалі. Бо поки що тільки так можуть отримати перевагу.
Коли нас перший раз обстріляли стволкою під час коригування роботи арти в покинутій фермі (в сірій зоні, скоріше, навіть в тилу росіян), і тоді ми списали це на випадковість. В нас за спиною було майже півтора місяці контактних сутичок під Харковом, майже 6 років навчання кулеметників в зоні АТО/ООС та майже 8 років спілкування з військовими, часто з обговоренням всяких деталей їх роботи. За логікою, цього не повинно було бути. За мірками нашого досвіду, це було безпечно. Ми зайшли пішки, ніде не засвітилися, зв’язок був закритим, зайшли заздалегідь і робили все дуже обережно. Ми чекали, поки колона зайде у зону ураження і почне розвертатися. А зносити покинуту ферму, яка не подавала ніяких ознак життя, було б якось не логічно. То нам так здавалося.
Потім ми попадали кілька разів в ситуації, коли теж все було проти логіки. Ну, проти нашої логіки. Ми вже мали досвід, коли одну нашу автівку ловили “василем” та навіть РСЗО. Але там в небі було скупчення орланів, та перед цим кілька вдалих контактів з маленькими колонами противника. Потім було ще кілька ситуацій, коли ворог просто стирав з лиця землі те, що ймовірно та досить умовно могло бути використано нашими військовими. Від покинутих будівель, до невеличких лісопосадок, які теж перепахувалися РСЗО.
А потім ми почали з’ясовувати та ділитися досвідом і зрозуміли, що це увійшло в систему. Все, що може використовуватися як спостережні пункти або позиції, просто розноситься на друзки. Все, що може хоч якось заважати просуванню їх військ, просто стирається на пил. Не поодинокі, а навпаки системні випадки, коли танком методично «розбирають» будівлю. Просто складуючи її. Кімната за кімнатою, стіна за стіною. Просто унеможливлюючи там будь-яке знаходження та використання людьми. Причому зовсім не зважаючи на те, скільки БК там витрачено. Все, що знаходиться на висотах, та все, що стирчить вище лінії горизонту, стирається артою.
“Вогневий вал” в російському виконанні – то красиві слова та термінологія, яка красива в теорії та кіно, але в реальності не працює. Зовсім. На ділі масоване та тупе знищення всього, що є на їх шляху. Бо то в теорії та на словах артилерійський вогонь починає вражати передові позиції, потім поступово по 10-50 метрів переноситься в глибину і йде далі, аж до пунктів управлянні та ближніх тилів. А впритул до цього валу повинна йти піхота під прикриттям бронетехніки. І переміщення вогню відбувається кожні кілька хвилин, за які піхота повинна пройти від одного проміжному рубежу до іншого.
Але це не вдається росіянам реалізувати на ділі навіть на стадії переносу вогневого ураження в глибину. Чи то зношені стволи, чи то застарілі боєприпаси, чи то ненавченість розрахунків. А може, просто застосування цього методу по-російськи. З умовою варварської ментальності руйнівників. Бо ні поступового переносу вогню в глибину, ні піхоти та бронетехніки, яка мала б йти впритул за “вогневим валом” на ділі нема. Є просто сотні, тисячі тон заліза, яке всипається з неба по площинам, стираючи все, в що влучає. Потім, коли все стерте на пил, підходить бронетехніка, яка до цього концентрується десь неподалік. А потім звідкись вилазить наша піхота та за підтримки арти дає 3,14ди і палить ту бронетехніку. І все починається знову. Тисячі тон снарядів і мін. І так до тих пір, поки не буде вже де ховатися від обстрілів в очікуванні атаки.
Зараз в нас терези трошки качнулися в наш бік, бо завдяки далекобійним системам від союзників, наші артилеристи почали виносити склади з боєприпасами. Тому інтенсивність на деяких ділянках на деякий час стане нижчою. Але я б не був дуже оптимістичним з цього приводу. Через деякий час вони зроблять роботу над помилками і, скоріше за все, почнуть залучати більше цивільного транспорту та більше особового складу для логістики. Це трошки зменшує тиск, але нічого глобально не вирішує. На жаль. Нам для того, щоб переламати ситуацію, треба в десятки разів більше артилерійських систем, ніж поки що нам прислали.
Тому зараз я повертаюсь до насущних питань. А вони прості.
Допомагати артилерії виносити оті малі скупчення бронетехніки та арти, до яких вони дотягуються. А ще піхоті та протитанкістам мобільно та оперативно знаходити цілі та теж їх знищувати. А це квадрокоптери та позашляховики. Знайшли, провели дорозвідку та повбивали покидьків. Ото і все. І чим оперативніша та ефективніше ми це будем робити завдяки малій авіації та волонтерському транспорту, тим скоріше та наволоч закінчиться.
Бо все на жаль чорно-біле та лінійне. Або вони закінчаться, або вони нас вб’ють. Причому вб’ють вірогідніше за все. І не важливо як, чи то арта, чи то кулі, чи то фільтраційні табори. Вони прийшли знищити нас. Стерти з лиця землі. Всю країну. Всю націю. І якщо комусь здається, що лінія фронту не докотиться до його дому, то тільки так здається. Бо ми все ще обороняємося. Ми все ще виживаємо. Бо все ще нічого не ясно. Нема все ще ніяких прогнозів. Є загроза існуванню держави і всіх нас. І скільки це все ще буде, того ніхто не знає. Просто робимо все, що можемо. Тут і зараз. Бо завтра може не бути. Його треба вибороти сьогодні.
Щоб робити максимально ефективно, збройникам треба дуже багато чого, але досі в пріоритеті квадрокоптери DJI Mavic 3, Autel Evo II v2, Autel Evo II v2 Rugged Bundle 640T з тепловізійною камерою. Позашляховики та пікапи 4х4 (дизель). І ще повторю, Квадрокоптер DJI Mavic 3 – на сьогодні саме вдале рішення за рахунок камери по співвідношенню ціна-ефективність-мертві окупанти-знищена техніка.
Дякуємо всім хто допомагає. Дякуємо за розуміння.
Нова Пошта
Харків. 136 відділення Нової пошти (до 30 кг)
Волонтерська група Романа Доніка 050 400 56 24
Більше 30 кг – 24 відділення нової пошти
PayPal donikroman@ukr.net
5168 7451 1010 5332
4731 2196 1942 3175
Донік Роман
На фото: м. Привілля Лисичанської міської громади Сєвєродонецького району Луганської області, червень 2022 р. Фото: Instagram Aris Messinis
