В хресній ході УПЦ МП на Тернопіллі загроз безпеці СБУ не знайшла. А от в переходах громад до ПЦУ знайшла. Що, переляк пройшов? Знову до москви по «свячену воду» і «канони»? Можна хоча б за протилежний бік не грати, га?
Читати далі
Вулицю – нафіг, пам’ятник – нафіг. Музей залишити, але збільшити в експозиції пояснення, що з Михайлом Опанасовичем було не так, окрім наркотичної залежності. А от Спілку письменників України – нафіг за пам’ятником та вулицею. Дякуємо, що про себе нагадали.
Читати далі
Найкращий момент в історії української держави ще буде. А найкращий момент з тих, що вже був, зараз. Найбільші герої в історії України – ми. І це не привід для гордощів, а безмежна відповідальність. Україна зараз – країна можливостей. Країна, в якій не так-то просто “просто жити”, але в якій можна творити дива, якщо є звитяга, наполегливість, винахідливість. Саме в такий історичний момент держави стають великими – якщо великими стає достатня кількість їхніх громадян. Цінуйте, що вам випала доля жити тут і зараз. І не втрачайте шанс стати великими та збудувати найкращу країну на світі.
Читати далі
Херсон може стати для ворога пасткою найбільших за всю війну масштабів. Проблема у сполученні. Якщо Антонівський міст впаде, війська РФ в Херсоні будуть відрізані від постачання. Окрім повітряного. Через Чорнобаївку, ггг. Деякий час можуть протриматися на наявних запасах, але без постачання не воюють навіть в обороні.
Читати далі
У росіян є кілька потенційних стратегій протидії Хаймарсам. Оскільки їхня ПРО проти них безсила, залишаються, по-перше, спроби знищити самі Хаймарси та їхні боєприпаси (пробують, невдало), а по-друге, спроби захистити від них свої склади. Захистити склади можна або укріпленням (не проти таких ракет), або розосередженням, або відсуванням. Найбільш ефективною стратегією було б розосередження, але окупанти обрали відсування. І це прям класні новини.
Читати далі
Шукати союзників в російській ліберальній тусовці не має особливого сенсу. Не тому, що вони там усі однакові, – вони різні, насправді, – але тому, що абсолютну більшість з них об’єднує єдина емоція відчуття неповноцінності власної держави, яка нікуди не подінеться, допоки Україна не повернеться. Дискурс в них може бути хіба що “як її повернути”, а не “чи треба повертати”. І так, саме тому Путін воює не за міста, а за квадратні кілометри випалених руїн.
Читати далі
Багато народу пише “то що, Бог не хоче спинити війну?”. Стривайте, а ви вважаєте, що якби Бог запобіг війні, то це було б правильно? Принаймні, якби я був Богом, що обіцяв не втручатися у свободу волі людей, я б теж не запобігав. Бо ми самі прийшли до цього випробування – і самі мусимо його пройти. Ця війна – це наше лікування. Болісне, жорстоке, повне страждань – але природне та необхідне. Ця війна – прорив нариву. Але без нього почався б сепсис. Це наш хрест – і наше воскресіння.
Читати далі
Поведінка Кремля абсолютно, до дрібниць тотожна поведінці гопника у підворотні. Як бачимо, коли на “ты чо такой дерзкий?” відповіддю є швидкий контакт лоба із переніссям, у гопника різко пробуджується добра воля, і виявляється, що “йому не дуже-то й хотілось, тільки без рук, і, взагалі, він тільки цигарку хотів, ні то ні, що усі такі нервові”. Так і тільки так.
Читати далі
Є такий сайт – СПЖ. Розумні люди розшифровують як “Сміх подовжує життя”, а його автори – як “Спілка православних журналістів”. Епіцентр промосковського мракобісся серед рупорів УПЦ Московського патріархату. До половини новин – про те, як героїчні прихожани УПЦ МП не допустили самозахоплення храму розкольниками з ПЦУ. Приємно це тому, що і в цьому випадку треба знати езопову мову. Це як “на кораблі Чорноморського флоту стався хлопок із задимленням, екіпаж долає набуття від’ємної плавучості”. Так і тут. Треба розуміти, що таке “самозахоплення” та як “не допустили”.
Читати далі
Зібрав підборочку спірних матеріалів панянки Лукашової на “Українській правді”. Бо про дещо просто забув, а дарма. “Буде багато омєрзітєльних подробностєй, але бал є бал!” ©. Отже, впродовж трьох років молода журналістка Соня Лукашова зробила щонайменше три дуже великі фігні. Кожного разу знаходилися колеги, які її виправдовували та плескали по плечу. І вона продовжувала… Але це реально завдає великої шкоди. Може, ця шкода все ж більша, ніж небажання образити дівчинку?
Читати далі
Знаєте, що є ключовою цивілізаційною, якісною та ціннісною відмінністю Заходу та не-Заходу? Вміння розділяти суспільне та приватне. Навіть в дрібницях. Схід виходить з постулату, що можна втручатися в чуже особисте, якщо це справа блага, правильна, якщо ти наставляєш на шлях істинний (себто, на той, на якому ти сам). Захід виходить з постулату, що саме залізання до чийогось privacy – справа вже настільки неблага, що далі нема про що говорити.
Читати далі
Є два базові підходи вирішення проблеми російської агресії. Дві засадничі стратегії. Стратегія перша – зробити так, щоб Росія не хотіла нападати на сусідів. Стратегія друга – зробити так, щоб Росія не могла нападати на сусідів. Ці стратегії не те щоб взагалі взаємовиключні, але вкрай погано сумісні. Вони передбачають занадто різні інструменти – успішна реалізація однієї буде шкодити реалізації іншої.
Читати далі
Ви питали, де знайти корисні лінки, за якими можна готуватися до війни. Ось де. Там не все, але достатньо. По окремих напрямках навіть забагато. Чи замінить воно практичні навички? Ні. Чи стане в нагоді? Так. Чи буде час, який ви витратите на ознайомлення, того вартим? Так. Користуйтеся. Поширення вітається.
Читати далі
Работа ТрО – это работа легкой пехоты. Отдельный разведбат на минималках. И там должна быть психология ОРБ – ты один, тебе никто ничего не привезет, тебе не на кого надеяться. Нельзя сидеть на заборе в блиндаже, нужно шариться вокруг – ставить свои мины и снимать чужие, обнаруживать лежки, следы, вести войну патрулей, кошмарить. В первую очередь, самим бойцам ТрО нужно. Если бы Украина могла дать ТрО тяжелое вооружение, то мы бы сразу формировали новые мехбригады, а не игрались с кадрированной легкой пехотой. Но у нас нет такой такой возможности.
Читати далі
Війна багато що розставила на свої місця. Тепер ми розуміємо, що в нас є спільне – Україна, і кожен захищає її там, де є, так, як може. На жаль, дійшло не до всіх. Голосування українського журі на Євробаченні дуже роздратувало багатьох моїх друзів. Тоді, коли українське суспільство активно підтримало представників Польщі та Литви, українське журі їх просто проігнорувало, давши по нулях. Тому я не хочу бачити таких моїми представниками перед Європою. Мені потім за них перед закордонними друзями вибачатися, а це соромно. Я підготував такий відкритий лист до голови Мінкульту О. Ткаченка та голови Суспільного мовлення М. Чернотицького. Якщо вважаєте так само, як я – можете підписуватися в коментарях.
Читати далі
“Ооо, російські війська прийшли, тому що там говорили російською”… Ага. Особливо в Сирії та в Грузії, і ще трішки в Лівії та Центральноафриканській республіці. “Ооо, російські війська прийшли, бо там голосували за ПР і взагалі купа ватників”… Чомусь росіян немає на Миколаївщині, в Кривому Розі, в Одесі, на Закарпатті. Зате вони були на Київщині, знищили пів Чернігова та пів Сум. Не дуже “ватні” регіони. Росіяни приходять туди, де мають суто фізичну можливість це зробити, пройшовши через війська країни, що захищається, або відтіснивши їх. Херсонщина не ватніша та не російськомовніша за Миколаївщину. Просто там ЗСУ не впоралися, а на Миколаївщині – впоралися. Це єдиний справжній чинник.
Читати далі
