Церковне рейдерство

Віктор Трегубов

Розкажу вам сьогодні про церкву.

Є такий сайт – СПЖ. Розумні люди розшифровують як “Сміх подовжує життя”, а його автори – як “Спілка православних журналістів”. Епіцентр промосковського мракобісся серед рупорів УПЦ Московського патріархату.

Його зараз любо-дорого читати. До половини новин – про те, як героїчні прихожани УПЦ МП не допустили самозахоплення храму розкольниками з ПЦУ.

Приємно це тому, що і в цьому випадку треба знати езопову мову. Це як “на кораблі Чорноморського флоту стався хлопок із задимленням, екіпаж долає набуття від’ємної плавучості”. Так і тут. Треба розуміти, що таке “самозахоплення” та як “не допустили”.

В Україні відносно ліберальне законодавство про свободу совісті. Згідно з ним, кому належить релігійна спільнота (наприклад, сільський храм) – визначає сама спільнота загальними зборами, вносячи уточнення до свого статуту. Але тут є проблема. Членство в спільнотах не фіксоване.

Уявімо церкву в селі, священник у якому від Московського патріархату. Після того, як в село приходить пару гробів із загиблими захисниками, село якось вирішує, що так не можна, оголошує збори та голосує за перепорядкування церкви, незважаючи на крики батюшки про розкольників, безблагодатність та триєдину Русь. Результати зборів доводяться до уваги місцевої влади.

Але. Батюшка шукає по селі трьох найбільш лояльних бабок і проводить власні збори на три каліки, де вирішують “зберегти єдність із канонічною церквою Московського патріархату”. На заувагу місцевих, чи не втратив панотець страх та совість, він гордо відповідає, що цих трьох калік він на кожній службі бачив, а всіх інших – ні, і взагалі, хто ви такі? Тож саме ці три каліки проголошуються релігійною спільнотою, а інші ідуть лісом.

Виходить логічний парадокс: якщо село розділяється на більшість, що за перехід, і купку, що проти, батюшка просто проголошує цю купку справжньою общиною і робить вигляд, що інших не знає. Отже в “общині” – стовідсоткова підтримка.

Це і називається “не допустили самозахоплення”.

Себто, це означає ситуацію, коли село де-факто вже перейшло, а батюшка від МП окопався в церкві та тримає оборону від сил зла в особі односельців.

Зазвичай це закінчується тим, що такого хитроафедронного батюшку з села на копняках виносять. Але тоді виходить Микола Данілевич (є серед колаборантів така говоряща борода) і скорбно розповідає про новомучеників та насилля щодо вірних та священників.

Але кожна така новина – це новина про те, що десь, насправді, таки вдалося.

Автори