Булгаков-срач

Віктор Трегубов

У дисклеймері особисте ставлення: я не люблю його як письменника. Ну так склалося. Не подобається. Хоча визнаю немалий за вимірами РІ/СРСР рівень.

Так от, це той випадок, коли мене дивує позиція з обох боків.

З одного боку наполягають, що він фантастично великий письменник і взагалі не українофоб.

По-перше, не фантастично великий – не Джойс, сорі, на свій плідний час помітний скоріше в національному масштабі. Так, я знаю, що у вас М&M’s – настільна книга, та в іконах радянської інтелігенції він проміж Довлатовим та Окуджавою, але в СРСР і Волга була хороша машина, і дехто досі живе з цим враженням.

По-друге, не українофоб? Хлопці, ви з такою піною у рта доводите, що в Білій Гвардії це лише думка окремих персонажів (хоча там і нарратор відверто демонструє своє ставлення), що мені здається, що ви не читали ані “В ночь на 3-е число”, ані “Я убил”, де герой з відверто автобіографічними рисами то ледве тікає від петлюрівців, то вбиває їхнього полковника, якого мав лікувати. Тут, звісно, деякі відступають на лінію захисту “це він не любив тільки петлюрівців, а от Україну…”. Він любив Малоросію, як паразит любить тіло носія. Його погляди на національне питання були тотожні поглядам Олеся Бузини, з тією лише різницею, що Михайло Опанасович (pun intended) був все ж імперським інтелігентом, а не міським дурником.

З іншого же боку теж дещо дивує.

Я строгий прибічник перейменування вулиці Булгакова (зроблено) та знесення пам’ятника (в процесі). Бо вулиця та пам’ятник – це форми вшанування, а я не хочу, щоб в моєму місті таке вшановували.

Але коли мова заходить про музей, хлопці, ви взагалі розумієте, про що музеї? Музей – це не форма вшанування, це форма дослідження та розповіді. Є музеї Голокосту і Голодомору, є музеї червоних кхмерів, є навіть музеї чумних епідемій. І так, є музеї злодіїв та серійних вбивць. Це нормально. Музей розповідає про людину, яка чимось виділилася, і не прославляє її, а розповідає правдиво. Музей Булгакова якраз скоріше потрібний – щоб розповідати людям з попереднього пункту, що українофобія Булгакова проявлялася не тільки в Білій гвардії, бо хрін же ті булгаковолюби до збірників розповідей дійдуть. Інакше у нас навпаки народ буде зачитуватися Майстром та Маргаритою та не розуміти, що з ним не так.

І, зрештою, коли це пропонує Спілка письменників України – це дуже смішно. На моє стійке переконання, це літературне Політбюро, як і інші радянські апаратні структури, саме давно потребує ліквідації.

Тож, на моє стійке переконання, вулицю – нафіг, пам’ятник – нафіг. Музей залишити, але збільшити в експозиції пояснення, що з Михайлом Опанасовичем було не так, окрім наркотичної залежності. А от Спілку письменників України – нафіг за пам’ятником та вулицею. Дякую, що про себе нагадали.


Дмитро Левінський

Дивіться, котики у чому суть.

Наприклад, я сам виріс в російськомовній родині в зросійщеному середовищі, на Булгакові серед іншого. І при бажанні можу цитувати “майстра” ледь не абзацами.

Але. Все це повна х*йня, якщо ми дійсно хочемо вирватися з лап руського миру.

(Тут ми плавно підходимо до арестовича та його нещодавнього висеру).

Мені глибоко по цимбалах існування якоїсь там спілки письменників та на їх думку стосовно чого завгодно. Мені глибоко по цимбалах існування музею булгакова (я там був колись, не сподобалось, скоріш навпаки – пафос на пафосі та пафосом погоняє) . Це також є вторинним.

А ось стосовно висеру люсінди та йому подібних – не по цимбалах.

По-перше, радник президента на сьомому місяці широкомасштабної війни міг би нарешті перейти на українську.

По-друге, публічна людина в такому статусі, на мою думку, просто не має ніякого морального права висловлюватись у подібному тоні стосовно співвітчизників, якими б не були їх погляди.

По-третє, найважливіше, червоною стрічкою крізь весь пост читається “адіннарот”. Вся ця х*єта про спільні кордони, асиміляцію і т.п. Все це лише чергова спроба просування “одногонарота” під соусом протидії знищенню культурної спадщини.

А тепер спробуйте натягнути цю кальку на естонців, латишів та литовців. Чи були б вони тими, ким вони є зараз, якби вони з самого початку не розірвали подібні “культурні зв’язки”. Так, їм було простіше, бо традиційно таких зв’язків в них було менше. А з іншого боку, саме ці “культурні зв’язки” так довго тримали нас в орбіті росії. На що раіся поклала чимало зусиль та грошей. Зросійщення наших медіа та культурного простору, музичного та кіно-телестрічкового в першу чергу.

Так ось, як споконвіку існує поняття casus beli – формального приводу для війни, так тут ми маємо класичний casus srachi – формальний привід для срачу та правідного гніву. Мовляв, яке право якась там спілка щось буде вказувати стосовно чогось там (і формально, дійсно, не має). І під цім соусом пропихування чергової субідеї “одногонарота”.

Один з класичних прикладів маніпулювання, коли два насправді не пов’язані між собою факти чи дві ідеї об’єднуються завдяки лише одному однокорінному слову чи, наприклад, події, що відбулася в певний час. Наприклад, падіння економіки країни ікс у певний період – вина керівника ігрек, який керував у той самий проміжок часу. Хоча насправді це було пов’язано з чередою масштабних катастроф – спочатку посуха, потім масштабні пожежі і т.п.

Мені дуже шкода людей, що ведуться на подібного роду маніпуляції, вони є просто корисними ідіотами. А ось ті, хто підтримує подібни думки цілком при розумі, – справжні вороги держави та державності, як і сама люся власною персоною.

В срачі під дописом не вступаю. У разі чого – стріляю на звук. Dixi.


Наталя Старченко

Я останні дні виявилася поза фейсбуком і поза дискусіями про музей Булгакова, однак тяжко не висловитися, коли вже за вечір нависловлювалася в кількох стрічках 🙂 . Отож продублюю свою думку окремим постом.

Передусім треба дати відповідь на питання – що є головною метою експозиції музею.

Допустім, ви сформулюєте це цілком нейтрально – київський період життя Булгакова. Однак така обтічна задача все одно не звільняє від потреби у формулюванні проблеми, яка й триматиме вашу оповідь. Неминучо – про що і чому ви будете розказувати. Просто про киянина Булгакова чи про автора “Білої гвардії”? В першому і другому випадку, якщо ви навіть цілком нейтральний укладач експозиції, вам доведеться розказати про людей з імперським мисленням у Києві, і чому вони так болісно-негативно сприймали все, пов’язане з українським рухом. Відповідно, ваша розповідь зміститься на мешканців Києва певного періоду і їхній дуже складний вибір, обумовлений перебуванням України в імперії. Експозиція буде не стільки про Булгакова, скільки про вибір як головну проблему, а значить – про тогочасний Київ, що не може не вплинути як на назву музею, так і на його вміст.

Можна, звичайно, обійти цей незручний момент і розказувати про письменника поза контекстом (не уявляю як, якось), однак тоді це буде геть не нейтральна розповідь.

Додайте до проблеми вибору ще одну цікавенну постать, пов’язану з тим же таким будинком, але з іншими стратегіями – Олександра Кошиця. Менше відому, що обумовлюється не масштабом особистості, а становищем України в імперії. І Листовничого туди ж. То чи залишиться в такому разі Булгаков у назві музею, та чи буде цей музей про письменника Булгакова як центральну фігуру? Думаю, ні.

Чи буде цей музей менш цікавим? Як на мене, буде значно цікавішим і потрібнішим для нас із вами та для майбутнього.

Автори

, ,