Бог, війна та ЗСУ
О! Поговоримо про Бога!
Тут нещодавно один пастор-адвентист бовкнув про те, що-де за шаною ЗСУ забувають віддавати шану Богові, і натикали йому. Бо справді неправий – шана не є продуктом, що швидко закінчується і може не вистачити.
Але. В запереченнях цьому пасторові багато народу писало “то що, Бог не хоче спинити війну?”. Я вже було згадав свої освіти та хотів розповісти про теодицею і про те, що в християнстві Нового заповіту Бог не обмежую людину у тій фігні, що людина творить. Але тут мені стрільнуло: стривайте, а ви вважаєте, що якби Бог запобіг війні, то це було б правильно?
Агов. Принаймні, якби я був Богом, що обіцяв не втручатися у свободу волі людей, я б теж не запобігав. Бо ми самі прийшли до цього випробування – і самі мусимо його пройти.
Ця війна – це наше лікування. Болісне, жорстоке, повне страждань – але природне та необхідне. У цих наслідків є причини.
Ця війна – вогонь, що нас перековує та пробуджує. Без неї Шуфричі та Чаплиги досі ходили б по центральних каналах, розповідаючи Діанам Панченко та Світланам Крюковим про хорошу Росію та поганий Захід. Без неї в нас були б сотні пам’ятників Леніну на вулицях та Брежневу в головах. Без неї не очищувалася б українська церква, український спорт, українська культурна спільнота. Без неї не було б стрімкого сплеску українського креативу. Без неї не було б шаленої популярності України в світі.
Без неї ми залишалися б УРСР чи пост-УРСР.
Так, хотілося б, щоб ми перекували державу без війни. Але ж ми цього не зробили! Ми брали коментарі в Звягільських та Симоненків, ми дозволили Януковичу перемогти на виборах, ми пробачали Тимошенці гигикання поряд із Путіним. Ми дозволяли розкручувати у нас побєдобєсіє та берегли радянську топомінику, щоб тільки не поранити почуття стареньких, які аж зовсім не були старенькими станом на 1991 рік. Наші ветеранські організації очолювали радянські політруки, а в наших школах викладали радянські тітки.
Ця війна – прорив нариву. Але без нього почався б сепсис.
І якщо допустити у схему світосприйняття Бога, то саме зараз він нас рятує, затуляючи очі нашим ворогам. Ми б’ємося та перемагаємо там, де не мали б, бо наш супротивник звар’ятував, бо в нього відібрало розум та сумління. І ми стаємо героями в цій війні – такими героями, яких ще не бачила українська історія.
Це наш хрест – і наше воскресіння.
Ілюстрація: Алесь Марочкин, Біларусь
