Що не так з пані Лукашовою? Три статті, кожна з яких є великою помилкою

Віктор Трегубов

О, дякувати колегам, зібрав підборочку спірних матеріалів панянки Лукашової на “Українській правді”. Бо про дещо просто забув, а дарма. Нижче – лонгрід. “Буде багато омєрзітєльних подробностєй, але бал є бал!” ©.

7 листопада 2019 року журналістка УП Sonya Lukashova публікує статтю “Буча та Пума. Як арешт добровольців може бути пов’язаний зі справою Шеремета”.

Як? Єдиною фразою.

“Як стало відомо “Українській правді” з власних джерел, затриманих бійців можуть пов’язати зі справою журналіста Павла Шеремета”.

В статті Соня наводить таке:

“Коли матеріал УП про затримання АТОвців та їхні підозри вже був оприлюднений, уважні читачі звернули увагу на ще один важливий факт. Влітку 2016 року Владислав Грищенко проходив службу у Донецькій області. Але у липні він знаходився у Києві і в дні вбивства Шеремета, ймовірно, тісно співпрацював з поліцією…

… Перші відеозаписи, на які потрапив момент закладання вибухівки, з’являлись у ЗМІ. Пізніше поліція закликала допомогти з пошуком свідка та показала підозрюваних із заблюреними обличчями. Йдеться про двох людей – чоловіка приблизно 168-175 сантиметрів зросту з “іспанською” борідкою та його напарницю, яка була на 5 см нижча. Подружжя Грищенків, якщо на них і справді чекає підозра у справі Шеремета, дійсно схоже на цей опис. І борідка, і невелика різниця у зрості, і статура АТОвців перекликається з виглядом людей, які вбили Шеремета…

Інна Грищенко – активна користувачка Фейсбуку. Вона публікує фото, коментує політичні події, часто – по кілька разів на день. Але у той час, коли готувався вибух автівки у центрі Києва, жінка зникла з мережі на кілька днів. З 17 по 23 липня 2016 року на її сторінці не з’явилось жодного допису”.

Тут напрошується фото Кисельова та фраза “Совпадєніє? Я не думаю!”.

Себто Соня пішла навіть далі, ніж коли-небудь заходило слідство, і прямо натякає, що ці люди дуже подібні до вбивць на відео. Офігенна журналістська робота, нічого не скажеш. Нагадаю, в результаті Інна Грищенко та її чоловік не були жодним чином звинувачені у справі Шеремета. Правда, ті, кого звинуватили, теж не були винні. Але то таке. Потім це до Соні доніс у доступній формі Tim Zlatkin, але деякі коментатори подавали це як наїзд мужлана на дівчинку.

Другий випадок. 2020 рік. Соня пише кілька матеріалів про справу Сергія Стерненка. Далі цитую самого Сергія:

“15 травня УП виклала статтю, у якій з посиланням на свої власні (вгадайте які) джерела повідомила, що моїм нападникам було повідомлено про підозру.

На жаль, журналісти УП до написання цієї новини не поцікавились думкою моєю чи моїх адвокатів.

Лише після публікації журналіст УП Соня Лукашова звернулась до мого адвоката Віталія Коломійця з проханням надати коментар щодо новини, яку вона вже опублікувала.

Такий вчинок, м’яко кажучи, мене обурив.

Тому я звернувся до Лукашової та прямо заборонив використовувати мої коментарі у іншому матеріалі, який вона тоді ще готувала.

19 травня на УП вийшов матеріал під назвою “Майдан, наркотики, Аваков та інші війни Сергія Стерненка”.
На початку тексту є речення:

“Ця новина викликала резонанс і бурхливу реакцію обох сторін. Але чомусь для самого активіста стала приводом припинити спілкування з УП і просити не використовувати свої слова.
….
Ми вирішили не прибирати з матеріалу слова Сергія, аби розповісти історію якомога повніше”.

Тобто журналіст прямо вказує, що отримала заборону на використання коментарів, однак пише, що вирішила не прибирати їх з матеріалу попри наявність заборони.

Далі по тексту йдуть запитання про те, чому я не став шукати докази своєї невинуватості після звинувачень, хоча і існує таке поняття як “презумпція невинуватості”, та Конституція прямо встановлює, що ніхто не повинен доводити свою невинуватість.
Навпаки, доведення винуватості – справа держави.
Але то таке. Йдемо далі.

13 червня на УП виходить новий матеріал авторства тієї ж Лукашової. Заголовок “Підозра року. Пояснюємо версію слідства у справі Стерненка”.

Я гадав, що пояснювати сутність обвинувачення – справа прокурора. Виявляється, прокурором виступає тут вже УП.

Де ж тоді безсторонність?

У статті щодо процесу, який фактично ще і не розпочався, і в якому ми ще не встигли викласти свою позицію, викладається виключно позиція обвинувачення та адвоката моїх нападників Свириденка (у нього навіть взяли коментар, бо сам він на суд не прийшов).

УП також цитує пост СБУ на Фейсбуці, в якому та грубо порушила ст. 62 КУ та ст. 6 Конвенції, заявивши без рішення суду про те “як було насправді”.

Однак на цей кричущий факт УП не вказує, обмежившись лише цитуванням тексту.

Це медіа чи департамент комунікації ОГПУ та СБУ?

Але найбільше обурення у мене викликає історія з публікацією моєї підозри та клопотання про обрання запобіжного заходу. УП оприлюднила ці документи, отримавши їх, очевидно, від СБУ або ОГПУ. Наша сторона їх не надавала.

В комбінації із “поясненням”, що ж саме має на увазі сторона обвинувачення, це дуже цікавий факт.

Раніше та ж Соня Лукашова вже намагалась отримати і від нас текст підозри. Причому не проханням, а банальним введенням одного з моїх адвокатів в оману. Вона написала Віталію Коломійцю та попросила надати копію документа, пославшись на те, що це питання нібито вже узгоджено із іншим моїм адвокатом – із Масі Найємом.

Віталій уточнив у Масі, і той, звісно ж, сказав, що це брехня. Тим паче, що це питання навіть не узгоджувалось зі мною, а адвокат не може діяти всупереч волі клієнта.

Коли Лукашовій вказали на те, що Масі нічого не узгоджував, то вона стала казати, що мабуть щось неправильно зрозуміла. Але фактично вона намагалась надурити одного з моїх адвокатів з метою отримання копії процесуальних документів”.

Третій випадок. Ми знаходимось тут. Стаття про Денісову, яка фактично упирається в месидж “влада України брехала про згвалтування”.

До того, що я уже писав в попередніх дописах, мушу додати, що матеріал не є взірцем стандартів навіть безвідносно його впливу на становище України. Він просто побудований на зливах з ОП. Більш того, він виглядає так, наче з ОП попросили якось виправдати звільнення Денісової у позаконституційний спосіб. Можливо і вірогідно, що ці зливи спираються на факти, але все одно жанр статті – мочилово за анонімкою. Так собі шедевр.

Отже, впродовж трьох років молода журналістка Соня Лукашова зробила щонайменше три дуже великі фігні. Кожного разу знаходилися колеги, які її виправдовували та плескали по плечу. І вона продовжувала.

Sevgil Hayretdın Qızı Musaieva, ти знаєш, що я не маю негативного упередження ані щодо тебе, ані щодо УП. Але це реально завдає великої шкоди. Може, ця шкода все ж більша, ніж небажання образити дівчинку?

Natalya Ligacheva (тегнув би і Кулікова, але не знаходжу), чи може це стати прикладом розбору вочдогів? Бо має бути хоч якась зворотна реакція в цивілізованому полі, поки не загорілося в нецивілізованому.

Бо несила.

Автори